Володимир Ісаєв
Експрес. - 7-8 лютого 2009 р. - № 18 (4426). - С.8.

Кайманові острови

Кайманові острови - як кажуть, у чорта на рогах. Вони в океані, між Кубою та Ямайкою. У цій екзотичній країні свято шанують монарха, королеву Великобританії, влаштовують грандіозні шоу піратів та розводять черепах.

Країна синіх ігуан

... Перше враження від Кайманових островів, природних рифів, що збереглися в океані, - це шок. Куди не кинь оком, скрізь серед тропічної, розкішної рослинності - сині ігуани. Великі й малі, спокійні й норовливі. Ось по той бік дороги байдуже суне гігантська, майже півтораметрової довжини. На щастя, на людей вона не реагує. Уже звикла до такого сусідства. І хоча на острові ігуан не вважають святими, місцеві креоли їх не ображають.

"Кілька хвилин оговтуюсь від такого знайомства, - розповідає Олександра Коваленко, яка недавно повернулась з Кайманових островів,- піднімаю голову, щоб помилуватися унікальною пальмою зі сріблястою корою, і знову ціпенію від жаху: зверху, прямісінько наді мною, все дерево обліплене цими екзотами. Деякі мирно сплять, інші рухаються, сичать, демонструючи свої язички. А раптом якась із цих тварин зірветься і звалиться на голову? Стає моторошно. Одразу пришвидшую ходу. В душі - страх, у думках - сум'яття: навіщо приїхала сюди? За тропічним екстримом? Хіба можна звикнути до такого сусідства?"

Та не минуло і кількох днів, як українська мандрівниця перестала реагувати на ігуан. Виявляється, ці зубаті й хвостаті створіння, якими, здається, кишать Кайманові острови, досить мирні - якщо їх, звичайно, не чіпати.

"А то якось їдемо в маршрутному таксі, - згадує українка. - Це основний транспортний засіб острів'ян. І раптом водій чомусь зупиняє машину. Думали, поламалась. Ні. Ніхто нікуди не виходить. Креоли сидять мовчки і терпляче чекають. Три хвилини, чотири... Першим озивається турист. Він нервово показує водієві на годинник: мовляв, запізнюється в аеропорт на свій рейс. Просить негайно рушати. Але те, що чуємо у відповідь, приголомшує: "Ви можете повторювати це хоч триста разів, але вашого бажання я не виконаю: бачите, дорогу переходить ігуана..."

Ось такі вони, щирі, привітні й водночас загадкові острів'яни. Ніколи не поспішають. Натомість завжди задоволені життям, ревниво оберігають усе, що подарувала природа. На Кайманах ящірки водяться навіть у готелях - там вони полюють на комах чи павучків. І з цим треба змиритися, інакше не зможеш спати.

Одного вечора вимикаю світло. Раптом чую, як щось починає рухатись у кімнаті - на стінах, на стелі. Мерщій до вимикача. Кличу обслугу: мовляв, у нас проблеми, треба щось робити. Натомість охоронці делікатно перепрошують. Виявляється, вони не мають права турбувати спокою ігуани. А насамкінець запевняють, що вона не завдасть шкоди. Хіба що трошки пополює. Ну що ж, і за це спасибі".

Острів капіталів

Відкрити приватну фірму на Кайманах для не-місцевих - що плюнути. Досить мати в кишені долар - і можеш започатковувати власний бізнес. Креоли, які зацікавлені в надходженні до їхньої країни додаткових капіталів, лише сприятимуть цьому. Тамтешні чиновники заплющують очі навіть на те, якщо закордонний бізнесмен не володіє мінімальним статутним фондом (50 тис. дол.)

"Загальна кількість населення на трьох островах невелика - 40 тисяч, - веде далі мандрівниця. - Але живуть там досить заможно. Чому? Бо податкова політика така, що не душить підприємця, а сприяє розвиткові. Наприклад,той,хто має статутний фонд - ті 50 тисяч доларів, за рік платить державі лише 585 кайманових "зелених". Й ані копійки більше. І ніхто не докучає з плановими чи тим паче позаплановими перевірками. Абсолютна довіра й обопільна вигода: виконуй будь-які фінансові операції, їх не цікавить походження коштів. А закон, який діє на Кайманах, гарантує цілковиту конфіденційність.

На острові банківських установ хіба що трохи менше, аніж ігуан. А ще скрізь крамнички - у центрі, на набережній, поряд з аеропортом... Асортимент вишуканих товарів провідних брендів світу вражає: сумки від "Армані", косметика від "Ля перла"... А головне - ціни утричі, у чотири рази менші, як у Європі. Чому? Бо кайманці, щоб привернути увагу і туристів, і фінансистів, не обкладають товари податками: ні свої, ні імпортні".

Свято... піратів

... До цієї події місцеве населення готується заздалегідь - і діти, і дорослі шиють карнавальні костюми, разом із сусідами придумують різні сценки із захопленням човнів, яхт, катерів чи звільненням заручників. Жінки перевтілюються в куртизанок, а чоловіки та їхні чада - в однооких господарів морів й океанів.

"Відтак, - згадує пані Коваленко, - Гранд Кайман, тобто найбільший острів, ніби перетворюється на сцену, а його жител і та навіть туристи на одинадцять днів стають акторами й учасниками незабутнього дійства зі змаганнями на швидкість, вправність, влучність та силу. Вони веселяться і радіють.

Фестиваль починають фанфарами. Про це вранці сповіщають спеціальні креольські інструменти. Острів, який ще донедавна жив у звичному робочому ритмі, ураз перетворюється на казку. Вони вміють і працювати, і відпочивати. Удень, під час свята, креольці розважаються, а ввечері в барах за пляшкою рому й біфштексом із черепахи обговорюють інсценізовані баталії".

На фермі черепах

Велика територія, вкрита дивовижно білим піском та різноманітною тропічною рослинністю, що підступає аж до океану, її обгородили спеціальною сіткою. Попереду - просторі металеві вольєри. Ні, не на суші, а в самісінькій воді.

"Це і є ферма черепах, - пояснює мандрівниця, - єдина у світі. Ступаю обережно, щоб, бува, ненароком не спіткнутись об якогось "панцерника". Тут їх стільки, що очі розбігаються. Повзають, пірнають, відкладають у піску яйця, шукають у воді рослинний корм. Приблизно таку картину побачив 1503 року Хрис-тофор Колумб, який відкрив ці екзотичні острови. Тому й назвав їх Черепаховими. Щоправда, згодом місцеве населення перейменувало. Причина - щоб зберегти "панцерників" від винищення. Сюди по м'ясо черепах, смачне і дієтичне, їхали звідусіль. Тож рідкісна популяція могла зникнути.

Віднедавна на острові створили спеціалізовану ферму. Умови утримання максимально наближені до природних. Інакше черепахи не розмножуватимуться. Частину потомства власники незвичного господарства випускають в океан, щоб підтримувати "поголів'я" в достатній кількості, решту ж постачають місцевим ресторанам,барам та кафе. Наїдки з м'яса черепахи на Кайманах - національна гордість. До речі, цей делікатес має дивовижну властивість: у свіжому вигляді може зберігатися днів десять і не псуватися".

Поплавати зі... скатами

Гріх відмовитись від такого екстриму. Човен із кількома добровольцями відпливає від берега. До так званого міста скатів недалеко. Пд-креолець часу не марнує: щоб, бу-ва, не наразитись на небезпеку, радить чітко дотримувати рекомендацій: голосно не говорити і не виказувати своїх емоцій. Особливо у воді. Виявляється, така поведінка непроханих гостей не подобається океанським аборигенам.

"І, боронь Боже, - застерігає він, - не смикати ската за хвоста. Так, вони не отруйні. Але можуть добряче вдарити, і на тілі залишаться глибокі рани".

Нарешті човен зупиняється. Олександра Коваленко уважно вдивляється у воду, а там - жах: стільки скатів, що чиста мов сльоза вода, здається, ось-ось закипить.

"Що відчувала тієї миті? - перепитує вона. - Страх. Навіть тоді, коли гід першим стрибнув туди. Але відступати нікуди. Стискаю волю в кулак, надягаю маску з трубкою і - хай там що. Прохолода води дещо заспокоює. Розплющую оч і й бачу перед собою здоровенного ската. Він рухається поряд, не далі, ніж за півметра. Ліворуч та праворуч - ще і ще. Наразі - ні найменшої агресії на раптове вторгнення в їхнє середовище. Це заспокоює. Згодом звикаю. А насамкінець навіть наважуюсь обережно доторкнутися до ската рукою: шкіра цупка й холодна. Усе, пора вертатись на човен. Адреналін аж зашкалює - такого екстриму ще не відчувала ніде. Корисно купатися зі скатами холерикам, - жартує співрозмовниця. - Після кільканадцяти хвилин, проведених у воді, вони враз стануть сангвініками".