Ігошин М.М.

Аналіз і оцінка обмежень розвитку трудового потенціалу підприємств туристично-рекреаційної сфери АР Крим

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими практичними завданнями. Розвиток ринкових механізмів господарювання відбувається практично у всіх сферах і структурних підрозділах національного господарства України та її регіонів, однак в окремих ланках ринкові перетворення проходять нерівномірно, суперечливо, що істотним чином впливає на ефективність економічної системи в цілому. Економічна система - впорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ» [1, с. 8]. Вона виступає як «підсистема по відношенню до суспільства в цілому, оскільки існування останнього, його розвиток не вичерпується суто економічними процесами [1, с. 5].

Економічна система включає і сукупність соціально-економічних відносин, та їх структури поряд з організаційно-виробничими зв'язками, оскільки «суспільство з певною соціальною структурою, політичною системою, потенціалом культури, моральними засадами являє собою зовнішнє середовище, з якої економіка знаходиться у постійному взаємодії» [2, с. 115]. Внутрішню складову сучасного суспільства визначає соціальна спрямованість економіки, в якій людина виступає не тільки як об'єкт, умова господарського життя і розвитку, але і як їх суб'єкт, як соціальний осіб. «Найактуальнішою проблемою державної економічної політики є її здатність забезпечити умови стабільного економічного розвитку... її вирішення пов'язане із чітким визначенням потенціалу існуючих виробничих можливостей» [3, с. 34].

Економічна ефективність суспільної праці нації залежить в першу чергу від наявного трудового потенціалу, тобто від того обсягу ресурсів праці, який визначається кількістю людей у працездатному віці, а також: їх фізичним станом, знаннями, досвідом, духовними і моральними цінностями, культурно-національним надбанням, національними традиціями, звичаями тощо [4, с. 57]. Відомо, що суспільство завжди має резервом людських ресурсів, який слід поповнювати, відновлювати, якісно покращувати і вдосконалювати, що спостерігається в сучасних економічних системах. Адже виробництво різноманітних благ забезпечується і кількісним зростанням людського фактора, і якісним розвитком людини, її розумових, фізичних і професійних можливостей, які задовольняють найрізноманітніші потреби людей [5, с. 48].

Обов'язковою умовою довгострокового стабільного економічного зростання є науково-технічний прогрес. Підвищення ролі інформації і знань в ткацтві важливих економічних ресурсів розвитку інноваційної економіки посилює творчий характер праці, тому «інтелектуальний потенціал людини стає визначальним фактором економічного і цивілізаційного розвитку української нації» [6, с. 89]. Поряд з цим найважливішою умовою реалізації людського потенціалу є сукупність правил і норм, що регулюють соціальне становище населення, а так само відносини між економічними суб'єктами [1, с. 240, 276]. Механізмом регулювання даних відносин виступає ринок праці регулюється як законами попиту та пропозиції, законами конкуренції, так і тієї соціальної політикою, яку проводить держава в умовах глобальної економіки з формування трудового потенціалу.

Актуальність даного дослідження викликана дією чинників зовнішнього та внутрішнього середовища розвитку сучасної економічної системи, викликають певні зміни в обмеженні умов формування і використання трудового потенціалу в Україні, окремих регіонах, на підприємствах туристично-рекреаційної сфери.

Аналіз останніх публікацій. Категорія «людські ресурси» означає кількісну сукупність людей, тобто населення тієї чи іншої країни, що характеризується з якісної сторони по-перше, загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці; по-друге, професійну працездатність - це здатність до виконання певних професійних (кваліфікаційних) функцій; і по-третє, спеціальну працездатність - здатність працювати в певних природно-кліматичних або виробничих умовах [5, с. 50-51].

На думку Стефанишина О., досліджуючи еволюцію поглядів на людську працю як основу формування людського потенціалу у світовій і українській економічній літературі, слід перейти у вивченні від «людини органічного» до «людині творчій, ноосферній», де зростає роль позаекономічних чинників (культури, духовності, громадянськості). Розвиток постіндустріальних тенденцій в економіці України в подальшому буде сприяти поширенню інформаційно-комунікаційних технологій, буде зростати розумова творча роль людини в економіці, тому актуально обґрунтування і виділення важливою складовою людського потенціалу - інтелектуального потенціалу, визначення його змісту і структури, яку складають: людський потенціал творчого індивіда, духовно-інформаційний потенціал, соціальний капітал [7].

В сучасному соціально-економічному розвитку України та інших держав діють дві протилежні тенденції: з одного боку, під впливом процесів глобалізації, інтеграції, вимог науково-технічного прогресу формується інноваційний потенціал людських ресурсів, а з іншого-кризові явища в економіці та політиці породжують процеси відсталості, стагнації, посилення соціальної напруженості, зростання безробіття і злиднів, зниження рівня економічної активності населення [8, с. 454-459].

Дослідження проблем соціально-економічного розвитку А. Гранбергом, М. Долишним, С. Доро-гунцовым, У. Изардом, Ст. Кистановым, Ст. Леонтьєвим, А. Пробстом, Р. Річардсоном і іншими дозволило, зокрема, встановити, що його регіональні відмінності зумовлюються багатьма залежностями, пов'язаними соціально-культурними взаємодіями [9, с. 18-26]. Дані зв'язку все більше переплітаються в ході розвитку ринкових відносин і конкурентного середовища. Особливої гостроти це явище отримало в сільській місцевості, де відбулося «зниження рівня технічного оснащення виробничих процесів та попиту на набуті знання та навички, зростання частки ринкового праці, послаблення мотивації ефективної трудової діяльності. Разом з тим погіршуються демографічні характеристики: в 1990 р. коефіцієнт природного скорочення тут склав - 3,4 на 1000 чол. населення, а в 2001 році - вже 9,8. Частка господарств, які складалися з 1 особи, підвищилася до 23,1%; половина домогосподарств має лише 1 дитину. Пересічний селянин споживає в 4 рази менше платних послуг соціального призначення, ніж городянин, причому розрив за послугами пасажирського транспорту досягає 15,9 рази, закладів культури, відпочинку та розваг - 8,5, охорони здоров'я - 30,2, виховання і освіти - 46,7 рази» [10, с. 80].

Видається, що подібні взаємодії національного соціально-економічного розвитку та процесів глобалізації вносять специфіку в зміну обмежень трудового потенціалу, особливо для підприємств туристично-рекреаційної сфери, що не тільки актуалізує дану наукову проблему, але і породжує об'єктивну необхідність наукового пошуку шляхів її вирішення.

Формулювання цілей і завдань дослідження. Мета даної наукової статті - аналіз і оцінка сучасного стану економічно активного населення в Криму, і тих змін, які сталися протягом 2000-2006 рр. у його чисельності, структурі і розміщенні за видами економічної діяльності, для виявлення обмежувальних умов формування трудового потенціалу в Ар Крим, отже, і на підприємствах туристично-рекреаційної сфери. Досягнення поставленої мети диктує рішення наступних завдань:

1) проаналізувати чисельність і структуру економічно активного населення за видами діяльності, за статтю, віком, місцем проживання;
2) виявити структурні зміни зайнятого економічно активного населення за сферами економічної діяльності;
3) визначити зовнішні та внутрішні обмеження формування та використання людського потенціалу;
4) встановити ефективність використання людського потенціалу, рівень і види безробіття в АР Крим.

Аналіз і оцінка проводилися з використанням системи показників, яка включає абсолютні, відносні, кількісні, якісні, основні і додаткові (допоміжні) величини. Абсолютні показники - це обсяги (чисельність) економічно активного населення та його складові - «зайняте економічною діяльністю і «безробітне» населення. Використовуються відносні показники визначають кількісне співвідношення між окремими складовими економічно активного населення: віком, статтю, місцем проживання. Кількісні показники дають кількісну оцінку соціально-економічних і демографічних процесів, які відбуваються в чисельності економічно активного населення, його зайнятості, галузевому розміщення. Якісні показники відображають вплив тих чи інших перетворень в економіці країни та регіоні, підтверджують обґрунтування кількісних показників.

Основними показниками вважаються зведені і узагальнюючі значення, які склалися в конкретних умовах соціально-економічного розвитку країни, і які відображають основні зміни в структурі економічно активного населення, його зайнятості і формування регіонального ринку праці, за допомогою якої лише і можлива реалізація трудового потенціалу. Додаткові (допоміжні) показники характеризують окремі важливі аспекти стану ринку праці та використання робочої сили, в тому числі і на підприємствах туристично-рекреаційної сфери.

Аналіз стану і оцінка змін у чисельності, структурі, рівні економічної активності населення, його зайнятості та безробіття проводилися на основі спостереження динаміки за основними і додатковими показниками. Аналізу передував етап дослідження, в ході якого визначено коло вузлових питань проблеми економічно активного населення та його зайнятості в Криму, підбір статистичної інформації, виявлення її повноти, достовірності та відповідності тематичним завданням, а також розробка макетів форм аналітичних таблиць. Аналіз здійснено на основі даних вибіркових спостережень, які проводилися органами державної статистики і в узагальненому вигляді містяться у щорічних статистичних збірниках Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим.

Проведене дослідження. Відомо, що економічно активне населення - це населення у віці від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. У загальній чисельності населення Криму у віці 15-70 років частка економічно активного населення в період 2000-2006 рр. в середньому становила 62,2% з незначним відхиленням по роках (табл. 1), але в цілому відбулося кількісне його скорочення на 32,6 тис. осіб.

Таблиця 1.