Віртуальна екскурсія по храмах Одеси

Однією з найпопулярніших і цікавих екскурсій по Одесі є екскурсія по її численним і різноманітним храмам. І це не дивно, Одеса завжди була містом інтернаціональним і багатоконфесійним. Поряд з православними храмами, в Одесі є синагога, католицькі храми, грецька й вірменська церкви, і нещодавно побудований центр мусульманської культури.

Для тих, хто хоче ознайомитися з історією, особливостями і фотографіями храмів Одеси, або самому побувати в цих місцях, присвячуємо цю статтю.

Почнемо з одного з головних православних храмів Одеси - собору великомученика і цілителя Пантелеймона. Знайти цей храм не складно, знаходиться він на вулиці Пантелеймонівській, 58 відразу за Привокзальною площею (біля залізничного вокзалу). Величні сріблясті купола незвичайної форми видно здалеку і відразу звернуть на себе увагу.

Великомученик Пантелеймон народився в Нікомедії (Мала Азія) і навчався мистецтву лікування у знаменитого цілителя Ефросиана. Прийнявши хрещення, став зціляти хворих ім'ям Христа. Лікарська діяльність та успіхи Пантелеймона викликали заздрість.

За доносом лікар-християнин був схоплений і підданий страшним катуванням. За відмову зректися віри в 305 році за указом імператора Максиміліана Пантелеймон був страчений; пізніше зарахований до лику святих.

Цілителя Пантелеймона завжди шанували в Одесі. З середини XIX століття і до часів революції святий вважався патроном залізничної станції Одеса-Товарна, службовці якої зібрали чималі гроші на покупку ікони та срібною свічки.

Ось вже 133 року (з 1876 р.) пройшло з того моменту, коли прибули ченці з Афону орендували у одеського домовласника р-на Николаиди будиночок, а потім на цьому місці виникло Пантелеймоновское подвір'я. 9 травня 1893 року заклали будівництво храму за проектом архітектора Н. Ніконова. А вже 10 січня 1896 року відбулося освячення одного з найвеличніших храмів Одеси і всієї України.

Великий храм у всі часи мав величезне значення в житті одеситів і паломників - сюди приїжджав великий святитель Іоанн Кронштадтський. Не випадково постановою від 26 січня 1909 року Ново-Рибна вулиця перейменована в Пантелеймоновскую.

У роки післяреволюційної Росії, коли у влади були більшовики, Пантелеймонівський монастир, як і багато інших церков, був закритий, а в храмі діяв планетарій. І тільки 22 вересня 1991 року храм з обійстям був повернутий віруючим, що було тепло сприйнято всіма жителями Одеси без розрізнення національностей і релігійних конфесій.

У соборі встановлено 11 дзвонів, відлитих на Воронезькому колокольно-ливарному заводі. Дзвони різняться за розмірами, найменший важить 5 кг, а найбільший - 1200 кг.

На вулиці Катерининська, 55 знаходиться одна з найстаріших церков Одеси - Грецька Свято-Троїцька Церква.

У 1795 році митрополитом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Банулеско-Бодоні) були закладені перші чотири церкви, одна з них "під іменування Святої Трійці для різночинців грецької нації на грецькому форштате".

Спочатку це була дерев'яна церква, а 29 червня 1804 року відбулася урочиста закладка кам'яного храму. Храм був побудований за проектом архітектора Ф.Фраполи і навесні 1808 року урочисто освячений.

На початку XIX століття грецька церква Святої Трійці була духовним центром греків-патріотів. Греки Одеси гаряче підтримували боротьбу за незалежність народу Греції Почався заколот в 1821 році призвело до того, що турецькі власті стратили вселенського Константинопольського патріарха Григорія V, боячись його впливу на повсталих греків. Викинуте в море, тіло патріарха, виявили російські моряки привезли його в Одесу. Останки патріарха-мученика було поховано у Свято-Троїцької (грецької) церкви.

Крім цього, в храмі і біля нього були поховані грецькі архиреи, які померли в різний час. В травні 1907 року біля східної стіни храму в спеціальній прибудові був похований благодійник і громадський діяч, один із найвизначніших членів грецької громади, почесний громадянин міста Одеси - Григорій Григорович Маразлі.

З 1936 року в період більшовицького гоніння храм був закритий і перетворений в спортзал, були розграбовані численні поховання найвизначніших архіпастирів, священнослужителів і громадян Одеси, зруйновані купол і дзвіниця.

В 1954 році при Свято-Троїцькому (грецькому) храмі засновується подвір'я Олександрійського патріарха Руської православної церкви, яке проіснувало до 1 квітня 1999 року, після чого, перенесено з Одеси до Москви, а Свято-Троїцької (грецької) церкви повернуто статус міського храму Одеської єпархії Української православної церкви.

В середині 90-х років XX століття над храмом засяяв новий купол і струнка дзвіниця, тривають відновлювальні роботи.

У храмі є шанований образ Божої Матері "Несподівана радість", перед яким за сталою традицією кожну п'ятницю ввечері відбувається акафіст до Пресвятої Богородиці. У храмі діють недільні школи для дорослих і дітей. Є парафіяльна бібліотека.

Головна синагога Одеси розташовується на вул. Єврейської, 25 (кут Рішельєвській). Була побудована в 1850 році архітектором Ф.О. Моранді. Це - двоповерхова будівля з великими напівкруглими вікнами, фасад і внутрішнє оздоблення якого витримані у флорентійському стилі, змішаному з романським.

У радянські часи будівля синагоги було передано Одеському педагогічному інституту, в ньому був розміщений факультет фізичного виховання. Внутрішні приміщення синагоги піддалися значним змінам. Молитовний зал був перетворений в баскетбольний і розділений перекриттям на два поверхи. Бічні отвори були наглухо закриті; балкони, призначені для жінок і для хору, перетворені в аудиторії.

У 1996 році будівлю Головної синагоги було передано Одеської іудейської релігійної громади, і у вересні 1996 року, на Рош-а-Шана, євреї Одеси вперше за довгі роки молилися в головній синагозі міста.

За наступні роки в будівлі була проведена серйозна реконструкція, відновлена біма, побудована міква. Сьогодні тут проводяться щоденні та святкові молитви, збирають кілька сотень парафіян. На великі свята сюди приїжджають не тільки одесити, але і віруючі іудеї з Білгорода-Дністровського, Іллічівська, Ізмаїла...

У приміщенні Головної синагоги розташовуються приймальня Головного рабина Одеси і Одеської області (рав. Шломо Бакшт), представництво редакцій щотижневої газети "Ор Самеах" і телевізійної програми "Ор Самеах", приймальня правління одеської Іудейської Релігійної громади (голова громади Яків Волкович Кройтор).

У спеціальному приміщенні при синагозі, де розташована бібліотека книг і відеофільмів з єврейської історії, культури і традиції, проходять регулярні семінари по знайомству з іудаїзмом, уроки івриту та єврейської традиції.

З 1998 року при Головній синагозі Одеси працює єшива, викладання в якій ведуть викладачі з Ізраїлю.

З початком відновлення релігійних служб Головна синагога Одеси стала одним з пунктів відвідування туристів (в основному із США, Ізраїлю, Великобританії та Польщі), що цікавляться нею не тільки як пам'ятником архітектури, але і як центром відродження єврейського самосвідомості в Одесі.

Спасо-преображенський собор на Соборній площі займає особливе місце серед храмів Одеси. Це - найбільший православний храм Одеси; закладений в 1794; освячений в 1808. Після повного відновлення заново освячений у 2001 - каплиця дзвіниці; у 2002 - нижній храм; в 2003 - верхній храм.

Собор у міру свого архітектурного розвитку відображав рівень розвитку Одеси і всього краю. Будучи невеликим культовою спорудою на початку XIX століття, він став одним з найбільших соборів Росії на початку ХХ століття. Соборна площа Одеси була головною площею міста, на якій починалися і проходили всі великі міські свята. Спасо-Преображенський кафедральний Собор до початку ХХ став головним храмом Новоросії.

У серпні 1794 відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 році був закладений перший камінь.

За архівними документами і літературними джерелами, будівництво кам'яної соборної церкви в Одесі Катеринославський митрополит Гавриїл (Бенулеску-Бодоні) доручив архітекторові, інженер-капітану В.Вонрезанту і 14 листопада 1795 поруч з тимчасовим Миколаївським храмом на одній з головних площ в Одесі митрополит освятив закладку кам'яної церкви в ім'я того самого святителя.

20 травня 1808 завершили будівництво нового кам'яного храму - головний масив собору. 25 травня 1808 архієпископ Катеринославський Платон (Любарський) освятив головний вівтар собору в ім'я Преображення Господнього, правий - в ім'я Св. чудотворця Миколая Мирлікійського, а лівий - в ім'я Св. Спиридона і з тих пір собор почав іменуватися не Миколаївським, а Спасо-Преображенським.

У 1936 собор був зруйнований. Всупереч існуючій думці він не був підірваний, а був спочатку ретельно розграбований (Собор був облицьований, а підлоги викладені плитами мармуру і граніту), а потім розібрали по камінчику. Підтвердженням цьому служить той факт, що, як показали сучасні розкопки, фундамент Собору залишився в цілості. Перед цим, під тиском зацікавлених у руйнуванні Собору осіб, головний архітектор міста підписав постанову про те, що Собор не представляє архітектурної цінності. Після цього більшовицька влада міста вирішила влаштувати на місці Собору розважальне місце, а на місці головного вівтаря розмістити туалет. І тільки заступництво світового всесвітньо відомого світила науки академіка Володимира Петровича Філатова врятувало святе місце від осквернення - на місці вівтаря встановили фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки (прозваної згодом вазою Філатова). Після відновлення Собору в 2005 р. цей фонтан був перенесений на місце першого міського фонтану на Соборній площі.

25 травня 2008 року виповнилося 200 років з дня освячення Спасо-Преображенського Собору. Були зібрані кошти для відливання найбільшого в Україні дзвони. Його вага становить 14,5 тонн. Відливали дзвін у Воронежі на заводі "Віра".

Головною святинею Собору була чудотворна ікона Касперівської Божої Матері, яка доставлялася щорічно в Одесу з села Касперовка 25 вересня і залишалася в Соборі до свята Святої Пасхи.

У Спасо-Преображенському Соборі були поховані архієпископи Інокентій (1857 р.), Іоанникій (1877 р.), Дмитро (1883 р.), Никанор (1890). У Соборі також розміщувалася могила ясновельможного князя М. С. Воронцова і його дружини. Коли в 1936 році собор зруйнували, прах князя Воронцова і його дружини одесити перепоховали на Слобідському кладовищі р. в Одесі, а в 2006 році повернули на колишнє місце у відреставрованому Соборі.

Вірменська апостольная церква була споруджена в 1844 році на Катерининській вулиці на добровільні пожертвування вірменського суспільства. У 1853 р. куплений будинок для притча, в 1894 - на капітал, заповіданий Ф.И.Нацваловым, побудована дзвіниця, а сама церква розширена.

Під час війни храм постраждав від бомбардувань, в 1952 році - розібраний, а на його місці споруджено житловий будинок.

Новий прекрасний храм споруджений в наш час в Аркадії за адресою Гагарінське плато, 5, на березі моря. Храм названий іменем святого Григорія Просвітителя, який після прийняття у 301 році християнства, як державної релігії, був першим католикосом Вірменської апостольської церкви.

Церква споруджена з червоної цегли має один головний вівтар, освячений у листопаді 1995 року. Під високим арковим склепінням на довжиною ланцюга-тросі красується кришталева люстра зі свічками. Нещодавно вийшла книга про історію храму. Її написав молодий одеський вчений Давид Давтян.

Одеський Свято-Успенський чоловічий монастир знаходиться на Великому фонтані за адресою провулок Маячний, 6. Цікава легенда пов'язана з появою цієї обителі: "Це сталося двісті років тому. Тоді ще не було знаменитого Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря. Ця земля належала молдавському поміщику Олександру Теутулу. Сюди, в його казковий маєток на березі моря (2 ділянки по 25 десятин кожен, а навколо - фруктові сади, виноградники), частенько приїжджали гості. Ввечері, влаштувавшись на схилі, вони розпалили багаття. Крики, що доносилися з невеликого грецького судна, ніхто не почув. Але, підкоряючись невідомій силі, всі повернулися до моря. Невелике грецьке судно йшло в Одесу. Вогні багать на судні прийняли за огни маяка, взяли невірний курс і...

Тих, хто залишився в живих, Теутула щедро обдарував. Але це не принесло заспокоєння. Йому скрізь ввижалися багаття. Вони спалювали його живцем. Звідусіль чулися крики терплять корабельну аварію. Крики, яких в той нещасливий вечір він не чув, переслідували його і вдень, і вночі.

І це тривало до тих пір, поки він не вирішив позбутися клятого маєтки, подарувавши землі Церкви для будівництва на ній храму і маяка."

Свято-Успенський чоловічий монастир - одна з найвідоміших обителей Одеси, знаменита своїми святинями. З 1946 року, коли тут розташувалась літня резиденція московських Патріархів, монастир отримав назву Патріаршого. Приблизно в цей же час сюди перевели Одеську Духовну семінарію, знаходиться тут і донині. Саме в цій обителі прийняв чернечий постриг предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. І тут же спочивають мощі преподобного Кукши Одеського (в миру - Косьма Величко), який жив в монастирі з 1960-го по 1964 рік, аж до своєї кончини.

Хто він був, цей дивний старець? Обраний Богом ще від народження свого, вже в юності він мріяв прийняти чернечий образ. Побувавши в Єрусалимі, на Афоні, він ще більше зміцнився у своєму бажанні і, отримавши благословення батьків, трудився на Святій Горі. У липні 1913 року Господь промислітельно направляє його з Афону в Росію. Тоді ж майбутній старець стає насельником Києво-Печерської лаври. В 56 років, важко захворівши, приймає схиму, і з 1938 року для отця Кукші починається важкий десятирічний сповідницький подвиг: п'ять років таборів, п'ять років заслання... У 1948 році отець Кукша знову повертається в Києво-Печерську лавру, де приймає від Господа новий подвиг служіння стражденним людям - старчество. Молитвою, терпіння, співчуття, добрим словом старець відвертав від безбожництва і гріховного життя. Ніколи не засуджував согрешающих, а з співчуттям приймав їх. "Я сам грішний і грішних люблю. Немає людини на землі, яка б не згрішила. Єдиний Господь без гріха...", - говорив він. Ніхто з його численних духовних чад не відчував себе залишеним або самотнім. Отець Кукша завжди про всіх молився, і люди це відчували. Помер він 11 (24) грудня 1964 року. Чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, стали свідченням його святості, і в 1994 році були знайдені мощі старця...

На території монастиря знаходиться Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Раніше на його місці в 1953 році була споруджена водосвятна каплиця з монастирським джерелом. Після 1834 року була споруджена церква в ім'я Святителя і Чудотворця Миколая. У 1988 році, у рік 1000-ліття Хрещення Русі, над Свято-Микільської церквою був споруджений купол і дзвіниця.

В Успенському храмі впадає в очі величезна ікона викл. Серафима Саровського, загораживающая собою клірос. У лівій частині храму - раку з мощами преподобного Кукши Одеського. По духу своєму святий був схожий преподобному Серафиму, і навіть покров над його ракою нагадує таку ж, з п'ятьма банями, що в Дівєєво, над мощами старця Саровського... Крізь скляну кришку раки бачимо нетлінну руку святого в парчевої рукавичці, що лежить на грудях. З ікони під покровом раки добрим і уважним поглядом дивиться на нас сам преподобний, з світом беручи паломників у своїй обителі. Майже поруч з його мощами - чудотворна ікона Божої Матері "Годувальниця", написана афонськими ченцями в XVII столітті; в ікону вправлені частки Ризи Господньої і хітона Божої Матері. Ікона дуже шанована в обителі; щотижня перед нею служиться акафіст.

У 1961 році, поруч з монастирем, в колишніх приміщеннях монастирського готелю, розмістилася, переведена з міста, Одеська Духовна Семінарія. У Семінарії є храм на честь святого апостола Андрія Першозваного - небесного покровителя Семінарії.

C 1998 року на території монастиря йде будівництво нового собору на честь ікони Божої Матері "Живоносне джерело". Проект будівництва собору передбачає двоярусна будівля. У верхньому храмі будуть освячені три межі. Головний з них - на честь чудотворного образу Божої Матері "Живоносне джерело", а нижній буде присвячений пам'яті преподобного Кукши Одеського. Храм збудований в старовинному російському стилі і розрахований на 3 000 віруючих. В даний час завершено будівництво храму - собор з його п'ятьма банями височить на морському березі. Але ще ведуться внутрішні роботи, а також розпис стін і стель собору.

Архангело-Михайлівський Жіночий Монастир знаходиться на вул. Успенська, 46

З дозволу Святішого Синоду у 1828 році була закладена Михайло-Архангельська церква. По закінченні будівництва в 1833 році, церква мала два придела: в ім'я св. Пророка Іллі і в ім'я ікони Божої Матері Феодорівської. До 1841 року в Херсонсько-Таврійської єпархії діяли чотири чоловічих монастиря і жодного жіночого.

У 1841 році при церкві з Найвищого дозволу був заснований жіночий монастир 3-го класу з метою "виховання і освіти сиріт жіночої статі духовного звання". Будівництво монастиря здійснювалося за сприяння одеських негоціантів.

Урочисте освячення - відбулося 9 травня, за старим стилем, 1844 року. При монастирі був відкритий сировоспитательный притулок для круглих сиріт духовного звання, пізніше перетворений в Єпархіальне жіноче училище. Відтоді монастир став вогнищем благодійності, милосердя і духовності, а в подальшому прославився іконописом, шиттям різ.

У 1923 році монастир закрили, а в 1931 - його Архангело-Михайлівський собор був підірваний. Монастирські приміщення перейшли до Вищої сільськогосподарської школи. Під час румунської окупації, в 1842 році, монастир знову було відкрито.

Нове закриття монастиря відбулася в 1961 році, з початком чергового періоду ліквідації вогнищ християнства по всій країні. Відродження Архангело-Михайлівського жіночого монастиря почалося в 1991 році. У квітні 1993 року монастирю повернули частину збережених приміщень, в яких розташовувалась туберкульозна лікарня і з 1 травня почалися богослужіння у відкритому Архангело-Михайлівському храмі.

Під керівництвом настоятельки обителі ігумені Серафими монастир перетворився на справжній православний і культурний центр в Одесі. На його території зведено монастирський притулок - сучасна будівля Будинку Милосердя, побудована каплиця, Музей "Християнська Одеса".

Римо-Католицький Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Катерининська, 33 почали зводити в 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Храм освятив 16 серпня 1853 року єпископ Фердинанд Канн.

Храм побудований у формі латинського хреста. Зовні його стиль можна назвати як змішаний романський і готичний. Фронтони і вікна дзвіниці виконані в готичному стилі, подвійні напівкруглі вікна, восьмикутний купол - в романському.

До собору вели три входи, над центральним розміщувався орган. Розрахований собор був приблизно на 2000 віруючих. У храмі була ікона Божої Матері - оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII століття Карло Дільче (подарована собору доктором Рено в честь освячення в 1853 році). Від Святійшого Отця Пія ІХ собору була подарована мармурова крестильница. Справжнім витвором мистецтва була мармурові різьблені кафедра, яка не збереглася до наших днів.

У храмі були поховані одеський міський голова Олександр Ланжерон, отець Георгій Разутович, єпископ тираспольський Вікентій Липський і канонік Франц Ксаверій Климашевський.

У 1935 році настали важкі часи для храму. За комуністичної влади собор був закритий, а в будинку влаштували болгаро-німецький клуб. Деякі цінні речі з собору молодецтво зберегти в храмі св. Петра. На початку війни німці повертають католицькій громаді відібраний собор. Але в 1949 році храм страждає від варварського руйнування: зносяться колони, розбивається мармур, в середині будують кілька поверхів. Храм перетворюється в спортивний зал, а місця поховання священиків та графа Ланжерона - на ями для стрибків у довжину.

Політичні зміни у 80 і 90-х роках минулого століття сприяли тому, що віруючі Одеси стали домагатися повернення храму. І 9 серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе отримав ключі від зруйнованого храму. З цього моменту собор постійно реставрується: відновлені пам'ятні дошки на місці поховання Ланжерона і єпископів. У 2003 році з церкви св. Петра в собор були повернуті образ Успіння Пресвятої Богородиці, картини Хресного Ходу, хрестильня.

В даний час в соборі проходять концерти, виставки, молитовні зустрічі. Багато приїжджих в Одесу приходять сюди, щоб побачити місцеві святині і доторкнутися до пам'ятника християнської історії міста.

Не обійшлося і без шматочка сходу в Одесі. У 2001 році на замовлення сирійського бізнесмена Кивана Аднана була побудована мечеть Арабського культурного центру, яку можна відвідати по вул. Рішельєвська, 49 (тел. (0482) 37-91-60)

Арабський культурний центр виступає за справедливість і демократію. Основним гаслом є фраза "Не важливо, яку релігію ти сповідуєш, головне, щоб ти сповідував духовність". Саме тому в арабському центрі відкриті двері для всіх і для кожного.

Зали мечеті можна безкоштовно відвідати в будь-який день (з 11 до 17 годин), крім паломницьких, зазвичай це п'ятниця.

При вході в молитовний зал чоловіки і жінки повинні зняти взуття, а жінкам видаються довгі халати з капюшонами.

У залі для молитов дуже красиво і просторо. Ажурна в'язь на перилах сходів і архітектурних елементах роблять внутрішнє оздоблення мечеті витонченим і повітряним. Крім кількох невеликих поличок для книжок по боках зали, більше ніякої меблів немає. Вся підлога застелена м'яким килимом, малюнок якого як би ділить килим на рівні квадрати. Як нам пояснив службовець мечеті, ці квадрати служать умовним розмежуванням сидячих місць для тих, хто молиться. Попереду зали - вівтар з арабською в'яззю. А під стелею головна прикраса - велика кришталева люстра, сяюча сотнями вогників.

Арабський культурний центр відкритий не тільки для екскурсій, знайомлять людей з арабською культурою. Освітня та просвітницька діяльність Центру включає діючу школу для навчання всіх бажаючих арабській мові - безкоштовно.

В Арабському культурному центрі працює бібліотека. Тут є різні книги, які розповідають про справжніх і давніх традиціях арабських країн, їхні звичаї і культурах.

Джерело: www.nice-places.com.