Гук Н.А.,
викладач кафедри економіки
Дрогобицького державного педагогічного університету
імені Івана Франка

Інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні

Серед структурних елементів світового ринку послуг важливе місце займає туризм як багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу, тісно взаємодіє з багатьма галузями економіки, зумовлюючи його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів. Він є найдинамічнішою галуззю у світі, чинником економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико – культурної спадщини, взаєморозуміння між народами, миру, дотримання прав людини та основних свобод без різниці у расі, статі, мові та релігії. Виконуючи значні функції на міжнародному рівні туризм потребує і відповідно наднаціонального регулювання.

Основними заходами щодо координації і регулювання міжнародної туристської діяльності є: конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари проведені міжнародними організаціями; декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав в області туризму, вироблення і впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН по туризму, форуми міжнародних туристських організацій, у першу чергу – конференції СОТ. Вони служать цілям інформації, орієнтації, просування і реалізації на практиці ідей, концепцій і стратегій, зокрема Манільська конференція, що відбулася в м. Манілі (Філіппіни) у 1980 році прийняла Манільську декларацію по міжнародному туризму. На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і форма відпочинку, подорожей і переміщень особи з будь-якими цілями, а не тільки як дохідна галузь економіки), нові принципи й основні напрямки його розвитку.

Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціального і молодіжного туризму. Окрім цього підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому положенню національної економіки; соціальний туризм повинний бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм вимагає особливої уваги і надання цієї категорії громадян найбільших можливостей і пільг, так само, як і стосовно осіб похилого віку й особам з фізичними недоліками.

Учасники конференції у своїх виступах підкреслювали важливість і актуальність Манільської конференції по туризму і таких важливих інструментах регулювання міжнародного туризму, як Кодекс туриста і Хартія туризму. Так в Кодексі туриста в статті 10 зазначено, що туристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру. А у ст. 11. вказано що підчас тимчасового перебування в місцях транзиту, туристи повинні поважати встановлені політичні, соціальні, моральні і релігійні уклади і дотримуватися певних законів і правил. А в Хартії туризму, яка була затверджена в 1985 р. на -VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої організації з туризму, зазначено такі вимоги до держав щодо лібералізації туристичного статусу:

- дозволяти туристам – громадянам своєї країни й іноземним туристам пересуватися вільно по країні, якщо це не суперечить яким-небудь обмежувальним заходам, що були прийняті в національних інтересах відносно певних районів території;
- не допускати будь-яких дискримінаційних заходів стосовно туристів;
- давати туристам можливість швидкого доступу до адміністративних і юридичних служб, а також представників консульств і надавати в їх розпорядження внутрішні і зовнішні суспільні засоби зв’язку;
- сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях транзиту і тимчасового перебування.

На конференції була визнана нова роль туризму як засобу підвищення якості життя всіх народів і найважливішого фактора зміцнення світу і міжнародного взаєморозуміння. Конференція визначила коло обов’язків держав по розвитку туризму, а також по захисту і збільшенню туристських ресурсів, прийняла Гаазьку декларацію по туризму й оголосила цей документ “інструментом міжнародного співробітництва, зближення між народами і фактором індивідуального і колективного розвитку”.

Необхідно відмітити серед міжнародних нормативно-правових документів Гаазьку Декларацію по туризму, що відбулася у 1989 р. Конференція відзначила що розвиток туризму відповідає інтересам усіх країн світу і робить внесок в економічний, соціальний і культурний розвиток, сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморозуміння між державами – членами міжнародного співтовариства. У Гаазькій декларації сформульовані десять основних принципів, кожний з яких відбиває один із ключових аспектів і на яких базується відносини в туристичній сфері. Принципи Гаазької декларації співзвучні з міжнародними актами ООН, ЮНЕСКО, документами, прийнятими міжнародними туристськими організаціями, законодавчими актами багатьох країн в області туризму, багато в чому розширюють і доповнюють їх.

Особливе місце в системі міжнародного права в області туризму займають регіональні закони та нормативні акти: Шенгенські угоди "Про єдиний візовий Туристичний простір" (Директива ЕС 90/134 от13мая 1995 г.)

Важливим інструментом регулювання міжнародного туризму останніх років виявилися “Рекомендації зі статистики туризму”, прийняті Статистичною комісією ООН у 1993 р. У “Рекомендаціях” на основі Римської резолюції, Манільської і Гаазької декларацій сформовані концепції і визначені типи туризму; викладені основні туристські терміни і поняття; дані класифікація і визначення категорій мандрівників; сформульована мета туристських відвідувань.

Ще один новий важливий інструмент регулювання туризму і туристської діяльності, про необхідність вироблення якого говорилося ще на Римській конференції 1963 р., - Всесвітній кодекс етики в туризмі. Кодекс прийнятий Генеральною асамблеєю СОТ 1 жовтня 1999 р. у місті Сантьяго (Чилі). У ньому висвітлюються такі питання, як внесок туризму у взаєморозуміння і повагу між народами і суспільствами; туризм як засіб індивідуальної і колективної реалізації, фактор стійкого розвитку; використання туризмом культурної спадщини і його внесок у збереження цієї спадщини; вигоди від розвитку туризму для приймаючих країн і співтовариств; зобов’язання акціонерів у туристському розвитку; право на подорожі і воля туристських переміщень; права працівників і підприємців у туристській індустрії. За даними питаннями представлені принципи Всесвітнього кодексу етики в туризмі, а також викладені гарантії виконання цих принципів.

Цілям регулювання міжнародної туристської діяльності служать і туристські заходи, проведені міжнародними туристськими організаціями. Це генеральні асамблеї організацій, конференції і семінари загальносвітового і регіонального, галузевого і спеціалізованого тематичного характеру. На них приймаються офіційні документи, покликані регулювати і координувати діяльність у відповідному секторі туристської індустрії. Ці документи носять конкретний практичний характер і висвітлюють зміни в туристському секторі. Міжнародне співробітництво в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співробітництво в сфері туризму. Укладаються вони з метою розширення дружніх зв’язків між народами і сприяння національних урядів співробітництву в сфері туризму. Уряди в угоді заявляють про те, що будуть підтримувати і розвивати туристські зв’язки, зобов’язуються сприяти технічному співробітництву за допомогою обміну новими технологіями між туристськими організаціями своїх країн, надавати допомогу в професійній підготовці туристських кадрів, а також обміну експертами, вченими і журналістами, що працюють у туристській сфері.

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. На сьогодні розвиток туристської галузі є надзвичайно актуальним для України, оскільки істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Туризм є о важливим чинником виходу економіки з кризи, стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, підвищення зайнятості населення, розвиткові ринкових відносин. В умовах розбудови української держави туризм може і повинен стати дієвим засобом раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю.

Та нажаль в Україні розвиток туризму здійснюється ще дуже повільно. Існуюча нормативно-правова база щодо туризму та туристичної діяльності не вирізняється довершеністю та досконалістю Основними причинами гальмування туристичного розвитку є:

- відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;
- підпорядкованість закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
- повільні темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;
- невідповідність переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;
- відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;
- недостатня забезпеченість туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;
- недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;
- високі податки, невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу, відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг, невизначеність нормативної бази і нестабільність законодавства яке потребує подальшого вдосконалення, розширення і зміцнення з урахуванням існуючої міжнародної практики.

 Тому індустрія туризму, що є складною за структурою галуззю, особливо потребує чітких та прозорих правових взаємовідносин як між всіма суб’єктами діяльності у сфері туризму, так і з клієнтом. А практика доводить, що Українське законодавство потребує вдосконалення, розширення і зміцнення.

Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону “Про туризм”, інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

Введення в дію Закону України “Про туризм” від 15 вересня 1995 року №324/95-ВР, відкрило нові перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Згідно цього Закону Розділу ІІ в статті 3 Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. В Розділі І статті 1 термін туризм вважається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристична діяльність – діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галуззі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Важливу роль в реалізації рекреаційно-оздоровчих послуг займає курортна система. Закон України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу, та їх охорони.

Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на таких принципах:

- законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів;
- забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, жінок репродуктивного віку, які страждають на гінекологічні захворювання, хворих на туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями спинного мозку та хребта;
- врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;
- економічного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів і забезпечення їх належної охорони;
- сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Указ Президента України від 10 серпня 1999 року № 973/99 з метою створення належних умов для реалізації державної політики у галузі туризму передбачає:

1. Схвалення Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року.
2. Кабінетові Міністрів України необхідно:

- забезпечити врахування положень Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року при розробці загальнодержавних програм соціального та економічного розвитку;
- розробити проект Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року та внести його на розгляд Верховної Ради України.
- виходячи з положень Закону України “Про туризм” вжити заходів щодо створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади.

Указом Президента України від 2 березня 2001 року № 127/2001 “Про підтримку розвитку туризму в Україні з метою” стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності, та зважаючи на міжнародну практику залучення громадянських організацій до участі в розбудові туристичної галузі, передбачено:

1. Підтримати пропозицію Туристичної асоціації України щодо її активної участі у вирішенні питань розвитку туристичної галузі, зокрема:

- проведенні моніторингу основних напрямів розвитку туризму;
- розробленні стандартів у сфері туристичних послуг, проведенні сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійсненні контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;
- підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму;
- забезпеченні захисту прав суб’єктів туристичної діяльності та туристів;
- диверсифікації туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення;
- організації підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії;
- розширенні та зміцненні міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприянні виходу вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг;
- організації інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму;
- визначенні юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі.

2. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям:

- сприяти розвитку туристичних послуг, створювати рівні можливості на ньому для суб’єктів підприємництва незалежно від форми власності;
- надавати підтримку Туристичній асоціації України, іншим громадським організаціям у здійсненні ними діяльності щодо розвитку туризму.

3. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України систематично висвітлювати питання розвитку туристичної галузі, організувати випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу.

Указом Президента України від 22 листопада 2001 року №1132/2001 зазначено – з метою підвищення ефективності реалізації державної політики щодо сім'ї, молоді, спорту і туризму та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України:

- Реорганізувати Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України у Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту та Державну туристичну адміністрацію України.

- Кабінету Міністрів України в установленому порядку:

- здійснити заходи щодо реорганізації Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, в тому числі затвердити у місячний строк граничну чисельність працівників Державного комітету України у справах Сім'і та молоді, Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту, визначити перелік об’єктів державної власності, що передаються до сфер управління зазначених Державних комітетів;
- подати в установленому порядку проекти положень про Державний комітет України у справах сім'ї та молоді та Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту;
- привести свої акти у відповідність із цим Указом.

Таким чином, міжнародний туризм як сфера світового ринку послуг, є важливим об’єктом вивчення та дослідження, оскільки останні тенденції його розвитку суттєво впливають на основні макроекономічні показники багатьох країн світу, сприяють зростанню добробуту населення, формують інвестиційний потенціал держав. Але для ефективної реалізації останнього, зокрема в Україні, потрібно: забезпечити сталий розвиток туристичної галузі; зміцнити матеріальну базу туризму; підвищити якість та розширення асортименту туристичних послуг; поліпшити інформаційне та рекламне забезпечення; впровадити ефективну інноваційну діяльність та створити наукову базу туризму і т.д.

Вирішення цих питань дасть змогу створити якісний національний туристичний продукт, здатний максимально задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток регіонів України, створити передумови для залучення іноземних інвестицій, сприяти ефективному туристичному обміну та зміцненню іміджу України на міжнародній арені.

Список використаних джерел

1. Квартальнов В.А., Зорин И.В., Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352с. (309-344)
2. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с. (342-349).
3. Серія "Туризм і право" Правове регулювання туристичної діяльності в Україні станом на 1 травня 2002 року. Під загальною редакцією проф. В.К.Федорченко. Київ 2002.
4. Мельниченко С.В. Туристична галузь – суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України. - 2001. - №2. - С .63-68.
5. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебник .М.: Аспект Пресс, 2002. –470 с.
6. Закон України "Про туризм" від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР.
7. Закон України "Про Курорти" від 5 жовтня 2000 року № 2026-ІІІ.
8. Іваненко В.В. Туристична галузь на межі тисячоліть // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 38 (Частина ІІ), 2002. С.58-60.