Гринько С.А.
Слобожанський науково-спортивний вісник. - 2006. - №10. - С.243-246

Ринок підготовки туристських кадрів: реалії і перспективи розвитку

Постановка проблеми. Світ вступив у новий XXI століття, який прогнозується вченими як століття інформації, освіти, технологій, ресурсів, послуг.

Нові технології в туризмі і суміжних галузях економіки сприятимуть різкому ривку в розвитку сфери подорожей. ЮНЕСКО проголосило нинішній період часу століттям туризму.

На початку третього тисячоліття на тлі інтенсивного розвитку туристського бізнесу на планеті, у тому числі і в Україні, все очевиднішим стає той факт, що професійно, а значить, ефективно займатися туризмом без наявності спеціальної освіти складно, а в сфері обслуговування клієнтів, наприклад, просто неможливо.

У країні створена мережа навчальних закладів туристського профілю, які належним чином готують кадри для своєї галузі. Але їх випуск повністю не задовольняє потребам ринку. Тому все більша кількість непрофільних Внз отримує ліцензії на підготовку кадрів за туристським спеціальностями.

Якщо існує велика кількість навчальних закладів для галузі, то виникає закономірне питання розробки єдиних вимог, що пред'являються до кваліфікаційними характеристиками туристської освіти - питання розробки так званої «моделі» фахівця для галузі туризму.

В силу стрімкого світового розвитку туристської галузі існуючі в Україні стандарти і методика визначення якості підготовки фахівців потребує значних змін.

Темпи приросту ВНП в країні зростають, і у людей зростає заробітна плата, з'являється більше вільного часу, що і є передумовою активізації їх участі у туристському русі. І фахівці повинні зуміти не тільки залучити, але і кваліфіковано обслужити туристів. Це включає вміння не тільки готельного, транспортного та ресторанного обслуговування, а й вміння надати ряд додаткових, але не менш важливих послуг: послуг з організації дозвілля туристів, їх оздоровлення та отриманню позитивних емоцій, ознайомлення з культурою і традиціями відвідуваних країн, проведенню різноманітних фізкультурних заходів, надання юридичної та психологічної підтримки і т.д.

Потреби сфери туризму в нових умовах значною мірою зосереджені на необхідність адекватного кадрового забезпечення усіх напрямів розвитку, видів і форм туризму. Основна суперечність тут полягає в багатопрофільному характер туристської діяльності, яка, з одного боку, потребу в кадрах різних професій, спеціальностей, кваліфікацій, а з іншого - у принципово нових технологіях обслуговування туристів і екскурсантів, потреби в яких виникають по мірі розвитку суміжних галузей народногосподарського комплексу і формування фахівців суміжних видів професійної діяльності.

Основними соціально-професійними групами працівників туризму є господарсько-економічні керівники (менеджери), фахівці та технічні виконавці.

Для України проблема удосконалення системи підготовки професіоналів для сфери туризму має особливе значення у зв'язку з тим, що розвиток туризму, як це відзначається в державних документах останнього часу, визнано пріоритетним напрямком в державі та суспільстві. Україна має вагомі об'єктивні передумови для того, щоб у стислі терміни увійти в число найбільш розвинених туристських країн світу.

Займаючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь і з Заходу на Схід. Україна володіє величезним туристично-рекреаційним потенціалом, а саме: сприятливі кліматичні умови, багатство флори і фауни, розгалужена мережа транспортних шляхів, унікальні культурно-історичні пам'ятники, досить розвинена індустрія подорожей і система гостинності.

Україна - одна з перших країн світу, де запроваджено національний День туризму, а кілька її організацій, зокрема Київський університет туризму, економіки і права (КУТЕП), є членами Ділової ради Всесвітньої туристської організації (СОТ).

Питаннями розробки методик підготовки кадрів для туристської галузі займався ряд українських і російських вчених (Федорченко В.К., 3орин І.В, Гараніна О.М., Зязюн І.А., Квартальнов В.А., Сакун Л.В. тощо), але сучасні тенденції розвитку суспільства постійно висувають досить жорсткі вимоги до організації та змісту процесу підготовки фахівців для сфери туризму: швидкими темпами розвиваються комп'ютерні технології, з'являються нові професії, туристи стають все більш обізнаними, а значить і більш вимогливими. Все це дозволяє належним чином оцінити значення нашої роботи для нинішнього періоду.

Мета роботи: проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку сфери підготовки фахівців для галузі туризму в Україні і в світі.

Методи досліджень. Аналіз літературних джерел, метод теоретичного, системного аналізу та узагальнення, метод логічних висновків, метод експертних оцінок.

Результати дослідження. Встановлено, що індустрія туризму і готельного господарства виступає як один з регуляторів зайнятості населення.

Щорічно в цій сфері створюється близько 3 млн. робочих місць. Приміром, на ринку робочих місць Європейського союзу 13% займає туризм [6].

У світовій туристській системі, за даними Міжнародної організації праці (МОП), зайнято понад 130 млн. чоловік, а створення тут одного робочого місця обходиться приблизно в 20 разів дешевше, ніж в промисловому секторі економіки.

Приклади розвинених у туристичному відношенні країн (Іспанія, Туніс, Італія, Греція, Франція, Австрія), де в секторі обслуговування працює від 20 до 50% зайнятого населення показують, що з трьох нових професій, як правило (особливо для молоді), дві можуть виникнути саме в туристській сфері [3, 8, 12].

Чисельність працівників туристських підприємств України складає близько 60 тисяч, а з урахуванням інших галузей народного господарства, які беруть участь у обслуговуванні туристів (транспорт, готельний бізнес, торгівля, зв'язок, розваги та ін. - за розрахунками СОТ налічується понад 100 таких галузей) ця цифра сягає 1,8 - 2 млн. осіб [4]. І, як показує досвід останніх років, ця цифра зростатиме. Тому питання кадрового забезпечення сфери в найближчим часом буде в нашій країні стояти досить гостро.

У всьому світі підготовці кадрів для туристського бізнесу приділяється значна увагу. За даними СОТ на початку 90-х років в Європі налічувалося 105 вищих і 139 середніх навчальних закладів туристського профілю, в Америці - відповідно 6 і 17, в Азії та району Тихого океану - 13 і 35.

Найбільше навчальних закладів, що готують персонал для сфери туризму, Великобританії 37, Іспанії та Італії - по 28, Франції - 22; на американському континенті виділяються Канада - 25, США - 22 і Чилі - 12, а в азіатсько-тихоокеанському регіоні - Австралія - 16, Китай - 6, Філіппіни - 5 і Японія - 4.

Фахівці з туризму особливо відзначають високу якість освітніх програм у галузі туристичного і готельного менеджменту в Кор-нельском університеті (Cornell - University) у США, в Інституті міжнародного готельного менеджменту (Institut de Managment Hotelier International) в Швейцарії, в Інституті туризму економічного Університету Відня (Institut fur Tourismus und Frezeitwirtschaft) в Австрії [3].

У Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує більше 70 великих державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму [6, 8].

В Україні з часів Радянського Союзу не велася підготовка фахівців-організаторів або менеджерів туризму. Кадри для "Інтуриста", профспілкового і молодіжного туризму мобілізовували небудь з колишніх гідів-перекладачів, або з комсомольських або партійних працівників. Лише в 1990 році в кількох вузах України почалася підготовка фахівців з туризму різного профілю.

В даний час освітою для сфери туризму в Україні займається близько 50 середніх і вищих навчальних закладів різних форм власності.

В їх число входять загальноосвітні та спеціалізовані профільні школи, ліцеї, гімназії, коледжі, інститути, університети, академії.

До складу створеної у травні 1997 р. Асоціації навчальних закладів України туристського і готельного профілю увійшли 2 академії, 4 університету, 8 інститутів, 12 технікумів, коледжів, училищ.

Особливо можна виділити спеціалізовані вузів туристичного профілю (Київський інститут туризму і готельного господарства, Інститут туризму федерації профспілок України, Донецький інститут туристичного бізнесу), які здійснюють підготовку спеціалістів вищої інституційно-управлінського рівня. Крім них цілий ряд вищих навчальних закладів у межах своєї компетенції організував на окремих факультетах і кафедрах підготовку фахівців для туризму. Так, Національний університет ім. Т.г.шевченка на історичному факультеті здійснює навчання майбутніх екскурсоводів; Одеський державний економічний університет факультеті міжнародної економіки організував підготовку кадрів за спеціалізації "Економіка і організація туризму"; Харківський державний університет харчування і торгівлі готує фахівців з організації ресторанного і готельного сервісу і т.д.

Спеціалістів середньої, управлінсько-техно-логічного рівня для туристської галузі готують технікуми, коледжі й училища України.

Ha Колегії Держкомтуризму України була прийнята “Концепція кадрового забезпечення туристської галузі України" (підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації). Згідно з нею основними принципами підготовки фахівців для сфери туризму повинні стати: безперервність та ступеневість освіти, випереджальний характер навчання, єдність теорії і практики, формування загальнолюдських цінностей, міжнародне орієнтування програм підготовки.

Але за «видимим благополуччям» розвитку української освіти в туризмі та готельному господарстві ховаються і численні проблеми. Це і якість підготовки випускників, рівень навчальних планів, методичних розробок та їх адаптованості до умов сучасного туристського ринку, де йде жорстка конкурентна боротьба.

Швидкі темпи розвитку світової економіки та вимоги підвищення ефективності навчально-методичної бази туристської освіти висувають проблему забезпечення випереджаючих темпів і поглиблення змісту кваліфікаційної структури кадрового потенціалу. Це вимагає від системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів реалізації таких функцій:

- визначення невідповідності між фактичною кваліфікацією кадрів і кваліфікаційними вимогами ефективного та якісного здійснення діяльності на кожному робочому місці, стимулювання кожного виконавця до пошуку шляхів усунення цієї невідповідності;
- відбору кадрів для підвищення кваліфікації в тих формах навчання, які забезпечують професійну придатність і перспективність;
- забезпечення економічної зацікавленості організацій у своєчасній підготовці і перепідготовці кадрів;
- створення необхідних організаційних умов для ефективної узгодженості дій всіх сторін, які беруть участь у процесі підвищення кваліфікації [12].

Проблему освіти необхідно вирішувати з урахуванням основних факторів і все більш проявляються нових тенденцій XXI століття:

- глобалізації і зростання конкуренції;
- поступового зникнення міжнародних кордонів;
- високої мобільності капіталів та робочої сили;
- розвитку сфери послуг та зростання впливу Всесвітньої торгової організації;
- поширення нових технологій, особливо в галузі інформатики та телекомунікацій;
- розвитку індустрії туризму, культури і відпочинку;
- збільшення тривалості життя;
- зростання занепокоєності і непевності в майбутньому, що викликаються зміною роботи.

Підготовка фахівців для туризму в різних країнах ведеться по-різному і відображає вплив конкретних історичних, політичних, соціально-економічних та інших факторів. Як показують дослідження українських фахівців, принципова кадрова схема в туризмі включає дві системи підготовки:

- спеціалізована професійна підготовка для підприємств, безпосередньо беруть участь у виробництві туристичного продукту;
- підготовка фахівців масових професій для суміжних галузей національної економіки.

При цьому кожна з цих систем має освітні рівні.

1. Вищий (інституційно-управлінський) рівень. Він передбачає підготовку менеджерів, які визначають напрями та завдання роботи, стратегію, тактику галузі, окремого підприємства (турменеджер, менеджер готелю, менеджер маркетингової діяльності в туризмі та ін). Спеціалізована підготовка персоналу такого рівня проводиться в провідних навчальних введеннях (університетах, школах туризму, установах підвищення кваліфікації) за програмами магістра і бакалавра.
2. Середній рівень (управлінсько-технологи-психологічний). Управлінсько-технологічна діяльність характерна для персоналу, який забезпечує технологічну послідовність обслуговування, погоджує взаємодія з іншими технологічними ланками (турагент, менеджер по резервування місць, метрдотель ресторану). Цей рівень забезпечують вищі і середні спеціальні навчальні заклади, коледжі, ліцеї, які готують фахівців з менеджменту певних технологічних процесів бакалаврського рівня.
3. Початковий або нижчий рівень (технологи-ческо-виконавчий). Він представлений персоналом, який виконує конкретні завдання і забезпечує задоволення окремих потреб туриста або реалізацію окремого виду обслуговування. Цей рівень забезпечують навчальні заклади (центри, школи, курси, училища) широкого профілю і спеціалізації, які готують працівників масових професій: офіціантів, кухарів, інструкторів і т.д.

Наведена схема дозволяє проводити підготовку фахівців багатоваріантну туристської галузі в умовах динамічних змін на ринку туристських послуг [3, 14].

Для вирішення цього завдання необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін:

- державних органів управління;
- вузів, які займаються підготовкою кадрів для туристської індустрії;
- підприємств, які працюють у туризмі;
- спеціалістів із психології і педагогіки;
- співробітників науково-дослідних інститутів, що вивчають професійне становлення особистості.

Проведений аналіз розвитку системи підготовки кадрів для сфери туризму в Україні дозволив виявити необхідність впровадження у процес підготовки кадрів принципів безперервної освіти. Воно включає в себе кілька освітніх рівнів.

Так, перший рівень професійних знань реалізується вже у середній школі на базі 8 - 11 класів, де учні в ліцеях (ліцейних класах) паралельно з загальноосвітніми дисциплінами оволодівають основами спеціальності соціальної анімації, спортивно-оздоровчого та екскурсійного туризму, які викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники отримують первинні спеціальні знання з туризму.

Другий рівень - придбання професійних кваліфікацій здійснюється училищах, технікумах і коледжах, які все частіше надходять ліцеїсти з метою продовження свого професійного освіти і оволодіння професією за соціального туристського профілю. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з отриманням ступеню та кваліфікації бакалавра за туризму.

Третій рівень реалізації професійних потреб - це вища освіта III і IV освітньо-кваліфікаційних рівнів, в системі якого все більше широкого розмаху набуває сертифікаційне та інтерактивне навчання, яке розширює професійну мобільність фахівця. За програмами вищої школи реалізуються III і IV рівні професійної освіти, а також II рівень туристської кваліфікації - бакалавр з середньою спеціальною освітою.

Післядипломне навчання є четвертим рівнем професійного освіти, де велике значення набуває система додаткового освіти.

Принципи ступеневої і безперервної освіти конкретизують програми стаціонарного та післядипломного навчання: школа - ліцей - училище - коледж - ВУЗ - перепідготовка, підвищення кваліфікації, придбання другої спеціальності, вітчизняна і зарубіжна стажування і робота по найму, зокрема, за кордоном.

Становлення і подальший розвиток туристської системи безперервного навчання закономірно вимагають об'єднання зусиль і координації, а в окремих випадках - безпосередній кооперації існуючих організацій, навчальних центрів, вищих навчальних закладів, інститутів підвищення кваліфікації як головних навчально-методичних центрів, мережі курсів з підготовки та перепідготовки організаторів і функціонерів, шкіл, семінарів, навчальних груп.

Аналіз ситуації, пов'язаної з станом ресурсів для сфери туризму, підтверджує необхідність коригування доктрини національної системи освіти, заснованої на трьох теоретико-методичних компонентах її реалізації:

- побудови професійно-кваліфікаційної структури кадрових ресурсів і робочих місць в національній системі туризму України;
- розробки теоретико-методичних основ змісту професійного освіти фахівців;
- створення нормативно-правової бази, що забезпечує ефект функціонування державних і недержавних освітніх закладів туристського профілю [10, 11].

Ставлячи перед собою завдання підвищення якості туристського освіти, потрібно враховувати тенденції розвитку світового туризму, досвід передових зарубіжних країн в навчально-освітньому процесі, який перебуває у стані постійного пошуку шляхів вдосконалення туристської освіти.

Висновки:

1. Український туристичний ринок розвивається швидкими темпами. Але, щоб він став цивілізованим, потрібні грамотні фахівці. Навчальних закладів з підготовки туристських кадрів та курсів підвищення кваліфікації багато. Але чи відповідає рівень їх знань випускників вимогам, що пред'являються туріндустрією? Яке на сьогоднішній день стан туристської освіти, які існують проблеми і які можливості їх вирішення - ось основні питання, порушені в цій статті.
2. У багатьох країнах світу левову частку всього зайнятого населення складають працівники туриндус-тріі (готелі, транспорт, харчування, торгівля, розваги і т. д.). Для підготовки цих кадрів метою створюється мережа великих навчальних закладів.
3. Змістовний аналіз науково-методичної літератури показав, що програми підготовки кадрів для сфери туризму у багатьох країнах світу різні, і створення уніфікованої системи є пріоритетним напрямком у цій галузі.
4. Дослідження умов ринку туризму показало, що доцільно вести підготовку за двома напрямками (підготовка фахівців для туристських підприємств; підготовка кадрів для суміжних галузей), кожне з яких включає різні освітні рівні.
5. Багаторівнева і безперервна підготовка і перепідготовка дозволить швидше вирішити завдання прискореного насичення соціальних туристських рухів, туристських підприємств і комплексу, який їх обслуговує, кваліфікованим персоналом, фахівцями і працівниками.

Перспективним напрямком в області підготовки професійних туристських кадрів в Україні є розробка єдиного стандарту, так званої «моделі» фахівця для сфери туризму.

Література

1. Бойко М., Гопкало Л. Система гарантування якості навчання як фактор удосконалення менеджмент-освіти у сфері туризму // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - К: КНТЕУ, 2003.-№1.- С. 112-120.
2. Власова Т.І. В століття туризму - з новою якістю підготовки фахівців // Вісник ДІТБ. - 2001. - №5. - С.15-18.
3. Герасименко В.Г. Трансформація міжнародного туризму і її відображення в процесі підготовки кадрів // Регіональний збірник наукових праць з економіки. - Донецьк: Прометей, 1999. - Вип.1. - С. 114-120.
4. Державна програма розвитку туризму на період 2001-2010 рр.
5. Долішній М., Гулич О. Місце рекреаційно-туристичного комплексу у розвитку сфери послуг і формування ринку праці України // Вісник ТАНГ - 2005. - №5-2. - С.171-178.
6. Крупеніна Т. Соціальні проблеми розвитку індустрії туризму // Управління персоналом. - 2001. - №5. - С. 38-43.
7. Менеджмент туризму: Туризм як об'єкт управління / Волошин Н.І., Ісаєва Н.В., Ільїна Е.Н., Курило Л.В., Гаранін М.І., Аніскін Ю.П., Моїсеєва Н.К., Сеселкин А.І., Кибальников С.В., 3орин І.В., Гаврилова Ю.В. - М: Фінанси і статистика, 2002. - 302 с.
8. Педагогіка туризму: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. Федорченко В.К., Фоменко Н.А., Скрипник М.І., Цехмістрової Г.С. - К: Видавничий Дім «Слово», 2004. - 296 с
9. Поважна Л.І. Психолого-педагогічні аспекти практичної підготовки фахівців для сфери туризму // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах неперервної освіти: Наукові записки Київського інституту туризму, економіки і права. - К: НПЦ Перспектива, 2001. - Т.2. - С. 3-6.
10. Пузакова О.П. Міжнародний туристичний бізнес - М.: «Видавництво ПРІОР», 2001. - 240 с.
11. Ткаченко Т., Мельниченко С. Підготовка фахівців для сфери туризму // Освіта України. - 2005. - №7. - С. 6.
12. Федорченко В.К. Відкрити світ! Становлення та особливості безперервної туристичної освіти в Україні // Гуманітарні науки. - 2002. - №2. - З 27-36.
13. Чернявський А., Кобржицкий Ст. Завтра туризму: спеціальне туристичне освіта - найважливіший елемент управління галуззю // Персонал. - 1999. - №5. - С. 74-79.
14. Штейн Г.А. Ринок і необхідність інновацій економічної освіти в процесі підготовки менеджерів туристичного бізнесу // Вісник ДІТБ. - 2000.- №4.- С.121-123.
15. Юріна Н.О Розробка змісту національно-регіонального компонента державного освітнього стандарту вищої професійної освіти сфери туризму // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах неперервної освіти: Наукові записки Київського інституту туризму, економіки і права. - К: НПЦ Перспектива, 2001. - Т.2. - С.37-41.

Анотація. У статті розглянуто основні елементи ринку підготовки ту ристських кадрів в Україні та у світі, запропоновано рекомендації щодо подальшого вдосконалення процесу підготовки кадрів для сфери туризму у нашій державі.

Ключові слова: туризм, навчальні заклади, туристська фірма, освіта, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, безперервне навчання, кадри.