Теоретико-методологічні підходи до визначення сутності туристичних дестинацій та управління ними

Головчан А.І.
Збірник наукових праць "Торгівля і ринок України". - 2009. - №27. - С.157-161.

У статті акцентується увага на туристичній дестинації як визначальній компоненті системи туризму. На основі узагальнення наукових поглядів вітчизняних і зарубіжних учених сформульовано загальні підходи до визначення туристичних дестинацій. Обґрунтовано складові елементи дестинацій, шляхи їх удосконалення в контексті сталого розвитку туризму.

Ключові слова: туристичні дестинації, система туризму, сталий розвиток туризму, туристичні ресурси, туристична інфраструктура та суперструктура.

Поняття «туристична дестинація» є досить поширеним у зарубіжній літературі, присвяченій дослідженням сфери туризму, та досить швидко входить до вжитку в Україні. Це пояснюється процесами глобалізації світових господарських процесів, перейняттям зарубіжного досвіду організації та управління такою складною соціо-еколого-економічною системою, якою є туризм.

Вітчизняна наукова база та законодавство щодо управління розвитком туризму вже оперують такими поняттями, як «туристичний центр», «туристична зона», «туристичний регіон», «курорт» та «місце продажу (реалізації) туристичних послуг», але оминають поняття «дестинація».

Аналіз останніх досліджень і публікацій [1-6; 9] свідчить, що в науковій та практичній літературі, яка стосується сфери туризму, немає єдиного підходу до визначення сутності дестинації, тому є розбіжності в обґрунтуванні її функцій, складових елементів і призначення в сучасній економічній системі. Зокрема, проблемами визначення дестинації як ключової детермінанти сучасної сфери туризму займалися Р. Батлер, В.С. Боголюбов, Л.П. Дядечко, О. Йоргенсен, О.Д. Коль, Н. Купер, Н. Лейпер, Є.К. Макаричєва, В. Матієсон, Х. Мантенер Монтехано, М.А. Морозов, С.С. Ніколаєв, Ф. Пірс, Т.В. Румянцева, Д. Суорб-рук, Т.І.Ткаченко, Д. Флетчер, Н. Шмолл та ін.

Наприклад, Т.І. Ткаченко дослідила широке коло теоретичних, концептуальних і методологічних питань функціонування дестинацій у контексті сталого розвитку туризму. Вивчаючи територіально сфокусований розвиток суб’єктів туристичного бізнесу, вона виявила, що «еволюція наукових поглядів і практичний досвід фахівців у країнах із розвиненою індустрією туризму та пріоритетами ринку покупця обумовили виокремлення специфічних у сфері туризму «точкових» територіальних зон концентрації туристських потоків» [1, с. 56], підґрунтям яких стали об’єкти туристського інтересу, що локалізують діяльність, пов’язану з обслуговуванням туристів. Саме цим пояснюється поява нового поняття «дестинація» та впровадження його в туристичну лексику.

Тому метою підготовки статті стало дослідження й обґрунтування методичних підходів до визначення сутності туристичних дестинацій, їх складових і ролі в розвитку туризму.

Поняття «дестинація» в перекладі з англійської мови (англ. destination) означає «місце призначення» або «мета подорожі» [7, с. 151], що, у свою чергу, походить від латинського destino - «призначення, місцезнаходження» [8, с. 68]. Сучасний Оксфордський туристичний словник тлумачить це поняття як «країни, регіони, міста та інші території, які приваблюють туристів, є головними місцями локалізації туристичної діяльності, потоків туристів та їх витрат; місця максимальної концентрації визначних туристичних пам’яток, засобів розміщення, харчування, розваг, інших послуг та економічного, соціального і фізичного впливу туризму» [9, с. 165].

Вперше туристична дестинація як визначальна компонента системи туризму була розглянута Н. Лейпером у 1979 р. та ідентифікувалася як «певна географічна територія, що є привабливою для мандрівників» [6, с. 52].

У 70-х роках XX ст., керуючись загальною теорією систем, датський вчений Н. Лейпер розробив модель системи туризму, компонентами якої визначив туристів, географічні елементи і туристичну індустрію [6]. Туристи, як суб’єкти зазначеної системи, усвідомлюючи потребу у здійсненні подорожі, формують попит на туристичні послуги та необхідність функціонування всієї туристичної системи. Створення туристичної інфраструктури має максимально задовольняти наявні потреби туристів шляхом пропозиції послуг переміщення, розміщення, харчування, розваг та ін. Географічні елементи представлені:

- регіоном, в якому формується попит на туристичний продукт, який є місцем початку й закінчення подорожі, де відбуваються основні маркетингові процеси стимулювання попиту;
- транзитним регіоном, який відвідується туристом, коли місце проживання вже залишено, але до обраної дестинації турист ще не прибув;
- регіоном, відвідування якого є основною метою подорожі туриста, тобто туристичною дестинацією.

Отже, зазначені геопросторові елементи перебувають у тісній взаємодії, лише за умов їх єдності туристична діяльність стає можливою. Проте дестинація являє собою найістотнішу компоненту системи туризму, бо саме в ній стає можливим досягнення мети подорожі, лише на її території розташовані ресурси, що приваблюють туристів, мотивуючи їх подорожі. Тому дестинація активізує всю систему туризму, формуючи та задовольняючи туристський попит одночасно. Таким чином, наприкінці XX ст. у зарубіжній літературі з’явилося поняття туристичної дестинації як регіону, на території якого стає можливим досягнення мети подорожі.

У наступні роки це поняття деталізувалося, внаслідок чого виокремилися його складові елементи. Було створено модель «чотири А», яка згодом шляхом конкретизації та доповнення, трансформувалася у модель «шість А», яка розкриває склад і призначення компонент дестинації. У моделі, запропонованій вченими з Датської академії туризму О. Йоргенсеном, К. Купером і Д. Флетчером, дестинація розглядається як взаємозв’язок таких елементів: атракції (attractions), доступність (accessibility), зручнсіть (amenities), посередники та допоміжні служби (ancillary services), організація діяльності туристів (activities), наявність підготовленого туристичного продукту (available packages) [6, с. 102]. Вивчення цих елементів дестинації дозволило їх систематизувати та подати в таблиці 1.

Система компонент дестинації

Атракції (attractions)	Природні, культурно-історичні, архітектурні та інші туристичні ресурси, що приваблюють туристів, спонукають до здійснення подорожі
Доступність (accessibility)	Наявність налагоджених транспортних і комунікаційних зв’язків як зовнішніх, так і внутрішніх щодо дестинації
Зручності (amenities)	Сукупність підприємств, що пропонують якісні туристичні послуги і товари
Посередники та допоміжні служби ancillary services)	Рекламні агентства, маркетингові компанії, банки, теле- та радіокомунікації, поштові об’єкти, лікарні
Організація діяльності туристів (activities)	Організація діяльності туристів згідно з метою їх подорожей (відпочинок, рекреація, діловий туризм, конференції та ін.)
Наявність підготовленого туристичного продукту available packages)	Пропозиція сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту відповідно до попиту туристів

Перші чотири компоненти слід віднести до першого та другого рівнів інфраструктури туризму. Вважається, що перший рівень інфраструктури туризму охоплює виробничі об’єкти (комплекс споруд, приміщень, транспортних та інших комунікацій й економічних систем), що безпосередньо не пов’язані з туристичною діяльністю, але необхідні для надання туристичних послуг (наприклад, засоби зв’язку, енергетика, комунальне господарство, фінанси, страхування тощо). Другий рівень являє собою сукупність структур, які потенційно здатні ефективно функціонувати без туристського попиту, але їх діяльність суттєво розшириться за умови розташування у місцях туристського інтересу (наприклад, підприємства з прокату автомобілів, розміщення, харчування, поштові, спортивні, розважальні та лікувальні заклади) [10, с. 92]. Отже, такі компоненти туристичної дестинації, як «атракції», «доступність», «зручності», «посередники та допоміжні служби» не є специфічними для туристичної діяльності, хоча й роблять її можливою, відсутність туристичної діяльності в місцях їх розташування не поставить під загрозу ефективність їх функціонування.

Такі компоненти, як «організація діяльності туристів» і «наявність підготовленого туристичного продукту» відносяться до третього рівня туристичної інфраструктури, який являє собою комплекс підприємств, діяльність яких головним чином орієнтована на створення та задоволення туристського попиту - це туристичні оператори та агенти, виробники окремих туристичних послуг (наприклад, екскурсійні бюро та аматори) [15, с.93]. Саме ці компоненти є специфічними для туристичної діяльності. Вони перетворюють будь-яку географічну територію з розвиненою економічною системою в туристичну дестинацію.

Як бачимо, модель «шість А» базується на системі елементів туристичної дестинації, що перебувають у тісному зв’язку з туристичною діяльністю. Лише за наявності зазначених компонент стає можливою пропозиція якісного комплексного туристичного продукту та максимальне задоволення потреб туристів.

Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є суб’єктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого - об’єктом управління туризмом. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як об’єкт управління [3-5], причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне пов’язати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту. Інтегроване управління туристичною дестинацією охоплює систему об’єктів, що обслуговують туристів, що відображено на рисунку 1.

Рисунок 1. Управління об’єктами туристичної дестинації

На основі аналізу та узагальнення різних наукових поглядів на сутність туристичної дестинації Т.І. Ткаченко дала їй визначення як фізико-географічної території (мається на увазі місто, регіон, район, місцевість, місце, об’єкт), «що має туристично-рекреаційні ресурси (унікальні або специфічні), які є привабливими для подорожан, доступними завдяки наявності необхідної інфраструктури (зручності, послуги), доведені до споживача у формі сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту сучасними засобами маркетингових комунікацій (наявність логотипу, торгової марки тощо) в системі важелів інтегрованого управління суб’єктами господарювання» [4, с. 173]. На наш погляд, у цьому визначенні найбільш повно розкрито сутність дестинації, як системи шести компонентів, наведених у таблиці 1.

Інтегроване управління туристичною дестинацією спрямовується на вирішення таких завдань:

- збереження та примноження наявного туристичного потенціалу;
- забезпечення необхідних умов для організації обслуговування туристів;
- організація та підтримка економічних зв’язків між підприємствами, задіяних у процесі туристичної діяльності;
- забезпечення якості туристичних послуг, що виробляються.

У контексті сталого розвитку туризму дослідження дестинацій є вирішальним, бо саме в них найбільше відчуваються негативні екологічні наслідки туристичної діяльності. Проте розвиток географічної території як туристичної дестинації дозволяє:

- стимулювати появу та ефективну діяльність туристичних і допоміжних підприємств;
- створювати нові робочі місця;
- сприяти збільшенню податкових надходжень до бюджету.

Висновок. Туристична дестинація являє собою специфічний комплексний об’єкт управління, ефективне функціонування якого в контексті сталого розвитку туризму дає змогу не тільки отримувати позитивний економічний і соціальний ефект, а й зберігати та приумножувати наявні туристичні ресурси. На основі узагальнення наукових поглядів на сутність туристичної дестинації було обрано найбільш раціональний підхід до її визначення, що дозволив розкрити й систематизувати всі компоненти дестинації.

Література

1. Ткаченко Т.І. Територіально сфокусований розвиток суб'єктів туристичного бізнесу / Т.І. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. - 2006. - № 81. - С. 56-64.
2. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія / Т.І. Ткаченко. - К. : КНТЕУ, 2006. - 537 с.
3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу : навч. посіб. / Л. П. Дядечко. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. - 224 с.
4. Боголюбов В.С. Экономика туризма : учеб. пособие / В. С. Боголюбов, В. П. Орловская. - М.: Академия, 2005. - 192 с.
5. Морозов М.А. Экономика и предпринимательство в социально-культурном сервисе и туризме: учеб. пособие / М.А. Морозов. - М. : Академия, 2006. - 288 с.
6. Экономика туризма: теория и практика: учеб. пособ./ К.Купер [и др.]. - СПб.: Омега, 1998. - 200 с.
7. Загнітко А.П. Великий сучасний англо-український, україно-англійський словник / А.П. Загнітко, І.Г. Данілюк. - Донецьк: БАО, 2008. - 1008 с.
8. Скорина Л.П. Латинсько-український, українсько-латинський словник / Л. П. Скорина, О. А. Скорина. - К.: Обереги, 2004. - 448 с.
9. Medlik S. Dictionary of Travel, Tourism and Hospitality. - S. Medlik. - 3-d ed. -, Elsevier Science, 2003.
10. Архипова В.Ф. К вопросу о методике исследования инфраструктуры регионального туризма / В.Ф. Архипова, А.С. Левизов // Туризм и регион. развитие: сб. науч. стат. - 2006. - Вып. 4. - С. 88-94.