Андрій Глазовий
Міжнародний туризм. - 2001. - №2(38). - С.54-57.

Туризм по-турецькому

... Не дуже багато країн, з якими нас пов'язують такі давні стосунки. І такі різні. Ще в радянській школі у нас формували негативний чорно-білий стереотип про «османських загарбників», котрі лише тим і займалися, що гнобили наших предків. Насправді все значно складніше. Звісно, у жорстокі середньовічні часи, коли життя людини нічого не коштувало, походи османських владик завдали Україні немало лиха - так само, до речі, як і нальоти козацьких чайок на турецькі порти, включаючи сам Стамбул. Ті часи минули. І тепер Туреччина асоціюється у нас не з грізними султанами та яничарами, а останніми роками - навіть не зі славнозвісними дешевими базарами. Сьогоднішня Туреччина дедалі впевненіше здобуває репутацію першокласної туристичної країни.

З одного боку, це зрозуміло: країна має чудові природні умови, сприятливі для всіх видів відпочинку - хоч морського, хоч гірського, хоч історико-культурного туризму, її земля - колиска багатьох цивілізацій, починаючи з прадавніх часів. Тільки до всього цього необхідно було додати ще один, але дуже важливий чинник - організованість і працелюбність, які дали Туреччині змогу стрімко увійти в число чільних об'єктів паломництва мандрівників та відпочивальників з усього світу. Серед них останнім часом побільшало українців. Отож пропонуємо читачам невелику віртуальну мандрівку Туреччиною.

Люди жили на цій благодатній землі ще з епохи неоліту. Пізніше тут зароджувалися цивілізації, з'являлися квітучі міста. Проходили полчища завойовників - насамперед ассирійців, які принесли із собою клинописне письмо. Першою могутньою державою була тут Хеттська імперія, що успішно воювала навіть зі славетним єгипетським фараоном Рамзесом II. Саме на території нинішньої Туреччини знаходилася легендарна Троя. Протягом століть Троянська війна вважалася лише легендою - аж поки у другій половині XIX століття німець Генріх Шліман, переконаний у реальності подій, змальованих в «Іліаді», здійснив до геніальності нераціональний вчинок: за власні, тяжко зароблені гроші спорядив експедицію в Малу Азію, яка мусила знайти Велику Трою, керуючись лише плутаними згадками у поемі сліпого Гомера. Найдивовижніше, що авантюрний план Шлімана, над яким потішався весь археологічний бомонд Європи, блискуче виправдався: Трою знайшли! І сьогодні туристи мають унікальну можливість поблукати руїнами міста, яке загинуло тридцять два століття тому. Згодом у Малій Азії змінювали один одного, змішувалися між собою греки, фригійці, лідійці. А перша документально засвідчена поява слов'ян у цих краях датована ще 696 роком до Різдва Христового (правда, то були не туристи - вони зруйнували багате Фригійське царство). Майже двісті років ці землі намагалася втримати величезна імперія персів, але тутешні грецькі міста-держави успішно відбивали ті навали на суші й на морі.

Остаточну крапку в історії Давньоперської імперії поставила непереможна армія Александра Македонського. Після його смерті у 33 роки (за деякими версіями - від вульгарного алкоголізму), його генерали розділили величезну державу. В ній утвердилися грецькі династії. Для колишніх володінь Александра настала епоха еллінізму - унікального культурного симбіозу: греки принесли свою культуру, але дуже толерантно ставилися до місцевих звичаїв і традицій. На зміну грекам прийшли римляни, що перетворили Малу Азію на одну з найбагатших своїх провінцій. Таку багату, що 306 року імператор Константин перевів сюди столицю з Рима, який ставав дедалі небезпечнішим через безперервні варварські набіги. Головним містом імперії став Візантій, на честь цісаря перейменований на Константинополь. З 394 року країна остаточно розкололася на Західну та Східну. Стосовно останньої швидко прижилася відома сьогодні всім назва «Візантія». То була могутня, заможна й висококультурна країна. Хоча з не меншим правом на існування у тодішні європейські мови увійшли ідіоми «візантійська розкіш», «візантійська підступність», «візантійська жорстокість»... Константинопольські базилевси то смертельно билися, то дружили й родичалися з київськими монархами. Періоди блискучого розквіту Візантії змінювалися заворушеннями, змовами, заколотами й навалами численних ворогів імперії. Але найстрашнішого удару завдали їй не ті, кого візантійці зверхньо називали варварами, а військо західноєвропейських хрестоносців, яке 1204 року захопило, нещадно розгромило й розграбувало величний Константинополь. І хоча згодом візантійці відвоювали столицю й відновили державу - то вже був лише привид колишньої гігантської імперії.

Ще в XI столітті із Середньої Азії на землі сучасної Туреччини прийшли турки-сельджуки. Згодом їхня держава зросла й зміцніла. Остаточно об'єднав їхні племена султан Осман, за ім'ям якого й почала називатися майбутня велика імперія. 1453 року турки взяли Константинополь, перейменували його на Стамбул (правильніше було б - Істанбул) і зробили новою столицею своєї держави. Наступні кілька століть Османська імперія була одним із найважливіших акторів світового політичного театру. її колосальні володіння сягали від східної Угорщини до Єгипту. Найбільшого розквіту імперія досягла в XVI столітті при Сулеймані Чудовому - тому самому, чоловікові Роксолани.

Але вже з кінця наступного, XVII століття османські султани починають втрачати один за одним свої численні володіння. Володарі Стамбула гарячково шукали шляхи відновлення колишньої могутності - то проводячи радикальні реформи у європейському стилі, то повертаючись до найконсервативніших традицій ісламу. Але дати нове життя Туреччині змогли вже не вони. Виняткову історичну роль судилося відіграти офіцерові імператорської армії Мустафі Кемалю, більш відомому як Ата-тюрк (Батько Турків). Очолюваний ним рух офіцерів-младотурків швидко став загальнонаціональним рухом за відродження. Після тяжких часів військових поразок реформатори змогли швидко перетворити охлялу державу на динамічну сучасну країну - Турецьку Республіку.

У світі не надто багато країн із такою давньою та багатющою історією. І зовсім не скрізь можна запросто подивитися виставу в театрі, збудованому за часів Софокла й Еврипіда, неквапом прогулятися славетними стратегічними дорогами, спорудженими для легіонів Римської імперії (вони у цілком пристойному стані), побувати на розкішних віллах візантійської аристократії чи в знаменитих гаремах великих султанів (на жаль, не діють), чи в їхніх не менш відомих катівнях (на щастя, не діють). І все це - Туреччина.

Нині це розвинена держава, в якій із сьогоденням чудово співіснують традиції різних культур, що існували на її землі. І звичайно, ця країна - справжня знахідка для туристів. Особливо українських. По-перше, вона зовсім поруч. По-друге, тут дуже високий рівень сервісу за цілком прийнятними цінами. По-третє, в Туреччині легко знайти варіанти відпочину на будь-який смак. Найпростіше - просто з комфортом «пляжуватися» й купатися в теплому морі, смакувати визнані в усьому світі страви східної кухні. Повірте, я зовсім не іронізую над смаком любителів пасивного відпочинку - часом після виснажливої роботи саме це нам усім і потрібно. І тут курорти Туреччини гарантують повну «нірвану». А коли хочеться чогось... ну, особливого, такого, що запам'ятовується на все життя; надсучасна туріндустрія країни пропонує повну «відтяжку».

Чого, наприклад вартий рафтинг - запаморочливий спуск гірськими річками. Емоцій - просто маса! І найцікавіше - в кінці карколомної подорожі ви можете придбати вже цілком готову, змонтовану класними операторами відеокасету, де в пригодницькому документальному фільмі головну роль граєте ви самі. Коштує це лише 10 доларів - зовсім дешево, як на таку добру згадку про власний героїзм...

Взагалі у Туреччині вміють приваблювати туристів. Звичайно, в невеликій статті неможливо перелічити всі принади «туртуризму». Самим лише Стамбулом автор вештався кілька днів і навіть ночей, на кожному кроці знаходячи щось нове й цікаве.

Та ось без яких вражень абсолютно неможливо залишити Туреччину, то це без відвідин Памуккале. Під'їжджаючи до нього, ви бачите білосніжні скелі, ніби вкриті бавовною (звідси й назва, «памук» турецькою - «бавовна»). Насправді вода унікального гарячого джерела, багата на гідрокарбонат кальцію, досягаючи поверхні, розкладається, і скам'янілий карбонат утворює чудернацькі сталактити. Той «розсіл» поступово розмиває білу речовину й нашаровує дивовижні нерукотворні басейни та скелі. Джерело знаходиться просто в серці античного Ієраполісу. Це місто, якому більше двадцяти двох століть, дуже непогано збереглось і дає майже повне уявлення про життя давніх еллінів та римлян.

Взагалі курорти Туреччини задовольняють різноманітні туристські вподобання: гори, ліс, море... Першокласний яхтинг, дайвінг, підводне полювання... І розраховані ці курорти на будь-яку товщину гаманця. Від недорогих, але дуже охайних готелів та мотелів - до супершикарних, як-от славнозвісний «Nobilis», де саме лиш поле для гольфу коштувало при будівництві 20 мільйонів доларів. Зате тепер сюди їздять найвидатніші шанувальники гольфу із цілого світу, включаючи навіть Білла Клінтона. Більше про готелі в Туреччині можна прочитати тут http://putev0ditel.ru.

Останніми роками величезної популярності набув курортний регіон Анталія на південному узбережжі країни. Правду кажучи, анатолійські греки оцінили цей край іще в XIII столітті до Різдва Христового, а згодом до них приєдналися племена, що перебралися сюди після розгрому Трої. Наприкінці XX століття стародавнє місто здобуло нове життя. Крім численних пам'яток грецької, римської, візантійської, турецької старовини, тепер тут є чудовий аквапарк, пляжі, готелі й пансіонати. А ще... Тільки т-с-с, це таємниця... Тільки для вас: невдовзі тут з'явиться турецький «Диснейленд», який нічим не поступатиметься каліфорнійському та іншим своїм побратимам.

Не менш цікавим є й прадавній Ефес - колись найбільше місто античної Малої Азії. Тут знаходився всесвітньо відомий храм Артеміди - одне із Семи чудес світу. Тепер у Ефесі змішалися храми, церкви, мечеті різних епох і народів.

У Туреччині чітко простежуються тенденції, притаманні найпередовішим туристичним країнам світу: величезний вибір послуг, гарантована самою державою безпека туристів (про неї дбають спецпідрозділи поліції) та розгалужена й доступна система автопрокату. Чудова турецька кухня повсюдно відома, але, звичайно, ознайомитися з усіма її особливостями можна лише на самій батьківщині екзотичних страв. А заразом і переконатись, який значний вплив ота кухня мала на рідну українську. Дедалі більше поширюється винятково зручний для туристів принцип «all-inclusive», коли турист заздалегідь сплачує за всі бажані послуги, а потім користується ними майже необмежено: діє така мила нашому менталітетові «халява»... Мабуть, мають рацію допитливі японці - їх у Туреччині повно цілий рік (а де їх, власне, немає?). Діти «країни сонця, що сходить», прибуваючи до Туреччини, сідають у автобуси й мандрують по всій країні, аби побачити якомога більше. А дивитися-таки є що...