Гарбар Г.А.

Гостинність в соціокультурній сфері туризму як головний предмет філософського аналізу

Аналізується моральний (етичний) і соціокультурний зміст феномену гостинності як сутності і головного стрижня туристичної діяльності.

Ключові слова: особистість, культура, туризм, гостинність, виховання, соціальна практика.

Зростання місця і ролі сфери туризму у сучасному світі є привабливим предметом дослідження з кількох причин. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не тільки у статусі робочої сили, оскільки нині виробниче спілкування стає інтенсивним і не прив'язаним до конкретного робочого місця. Техногенний характер праці змінюється на більш гуманітарний, тому людина починає відчувати власну спроможність і потребу більше знати, більше спостерігати, бути присутньою особисто там, де відбуваються події, які визначають сутність епохи. Це стосується усіх без винятку подій: від відкриття Олімпійських ігор і вивчення іноземних мов до запуску штучного супутника Землі чи Інтернет-програми. Усе залежить від професійного спрямування особистості і її власного інтересу.

По-друге, туристська діяльність людини та її наслідки детермінують вирішення таких важливих соціальних завдань, зокрема повноцінне відтворення людини як біосоціальної істоти, яка не може довго перебувати в умовах монотонності і рутинності, а потребує нових емоційно-чуттєвих вражень, збагачення власного і вивчення накопиченого іншими позитивного досвіду облаштування повсякденного життя і набуття сталих форм соціального розвитку.

По-третє, туризм є джерелом економічного зростання будь-якої країни, оскільки у цій сфері циркулюють досить великі фінансові потоки, що виникають на основі зростання значення форм дозвілля людини і є її добровільним власним прагненням до використання людинотворчої спрямованості туризму. При цьому ми виходимо з того, що мова повинна йти про туризм як сферу суспільного виробництва з усіма її структурними і функціональними характеристиками.

По-четверте, туризм водночас є найбільшою і найдинамічнішою індустрією світу, розгалуженою соціальною службою, яка надає робочі місця мільйонам людей. Туризм - це система подорожей та екскурсій, і водночас, форма рекреалогії, заснована на антропоекологічній парадигмі; це спосіб життя, привабливе хобі, спосіб одержання насолоди від життя, задоволення потреб. Варто підкреслити, що в туризмі існує суспільна сфера гостинності, яка особливо виразно демонструє його людиноприймальний характер. "Інститут гостинності, до речі, - один із найдавніших в історії людської цивілізації. Гостинність (від гр. "проксенія") набула широкого розвитку ще в стародавній Елладі. У 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяні мільйони працівників, що забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їх різнопланові потреби та інтереси", - слушно зазначає В.Пазенок [1].

По-п'яте, це явище слід вивчити якомога швидше, оскільки участь у загальноєвропейському домі потребує уточнення багатьох основоположних термінів, зокрема таких, як демократія, влада, соціальне благополуччя, добробут, соціальні гарантії та ін. Оскільки термін "гостинність" офіційно було введено у наукову сферу, як відомо, 1982 року на конференції національних асоціацій готелів і ресторанів Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС), то це поняття також треба наповнювати конкретним смислом і порівнювати його тлумачення у різних етнонаціональних громадах і соціально-політичних системах.

По-шосте, для нас, українців, інтерес до вивчення гостинності як атрибутивної властивості туристичної сфери є не тільки природним і економічно обґрунтованим, а водночас і політично виправданим, оскільки

Україна повинна ефективно підготуватись і гідно провести всесвітньо відомі футбольні змагання "Євро-2012".

По-сьоме, для надання якісних послуг європейським громадянам, що відвідають Україну найближчим часом, потрібно готувати кадри нової генерації у туристичній сфері, яким була б властива така риса, як гостинність. Адже загальновідомо, що висококваліфіковані кадри - основа будь-якої успішної діяльності в усіх без винятку галузях народного господарства як державного підпорядкування, так і приватного сектору.

Деякі аспекти підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму висвітлено в працях Є.О.Алілуйко, І.В.Зоріна, В.О.Квартальнова, Л.І.Поважної, Ф.К.Федорченко, Н.А.Фоменко. Слід зазначити, що на сьогодні не існує жодної монографії або дисертації щодо глибокого і всебічного вивчення проблеми формування управлінських кадрів, підвищення кваліфікації державних службовців для сфери туризму або здійснення державної кадрової політики в галузі туризму.

Створення вітчизняної системи підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму зумовлює необхідність обґрунтування наукових засад їх підготовки відповідно до сучасних світових тенденцій і національних інтересів України, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів та інститутів перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

Процес формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних господарювати в умовах ринкової економіки, впроваджувати європейські стандарти і новітні технології, зокрема і в туристичній галузі, детермінує потребу розбудови співпраці України з державами-членами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і під час навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах влади держав-членів ЄС.

Очікуваним наслідком цього кроку має стати успішне входження України до числа передових країн світу і, у першу чергу, до європейських структур, до чого ми так прагнемо уже не один рік, маючи політичний капітал визволителів народів Європи від фашизму.

З огляду на викладені вище аргументи предметом цього дослідження було обрано гостинність як соціально сформовану властивість специфічної діяльності з обслуговування особистості, що і є стрижнем галузі туризму. Іншими словами, предметом дослідження є одна з кількох атрибутивних характеристик об'єктивованого людиною чинника, що утворює оригінальну систему - сферу туризму.

Отже, необхідно уточнити тлумачення сенсу "гостинність", оскільки у більшості словників цього терміну немає, проте його використовують у своїх працях деякі закордонні автори, зокрема Р.Браймер, Д.Боуэн, Ф.Котлер, Д.Мейкенз, Д.Уокер та інші[2].

Аналіз наявних довідкових джерел дозволяє визначити цю дефініцію наступним чином: "гостинність" (від фр. - hospice) - притулок для подорожніх, благодійний дім. Інколи термін "гостинність" вживають у побутовому значенні як "особливий вид привітності, хлібосольства господаря під час прийому гостей"[3]. У звичаях різних народів гостинність забезпечувала заступництво людям, які мандрують, і виступала формою захисту гостя і його майна. Тому термін "гостинність" треба розглядати у тісному зв'язку з терміном "гість".

Гість - термін, який зустрічається в пам'ятках історії Київської Русі нарівні з "купцем", оскільки гостем називали купця-торговця, що навідує різні землі. Вперше про них згадано в договорах князів Олега та Ігоря.

Клуб гостинності (англ. - hospitality club) - найбільш потужна гостинна мережа, яка існує у вигляді онлайн-сервісу. Існує з 2000 року і сьогодні об'єднує більш ніж 320000 членів із 210 країн світу. CouchSurfing - ще одна потужна гостьова мережа (існує у вигляді онлайн-сервісу). Об'єднує більш ніж 600000 членів із 231 країни (дані червня 2008 року). Члени мереж безоплатно допомагають один одному - зупинитися на ніч, організувати спільні подорожі тощо. Іноді за взаємо домовленістю гості оплачують телефон та харчування. Реєстрація в мережі є безоплатною.

Оригінальне бачення гостинності притаманне практикам туристичної діяльності, які розглядають туризм як комплекс споріднених сфер бізнесу, що обслуговують мандрівників тим чи іншим чином. Очевидно, що найбільш близькою до туризму є робота туристичних агентств із залученням авіакомпаній, залізниці, готелів, ресторанів та ін. Ця група і складає інфраструктуру туризму або туристичну індустрію.

Виокремивши основні складові індустрії туризму, необхідно детальніше розглянути діяльність підприємств, які надають послуги з розміщення. Сфера гостинності є провідним чинником і базою туризму, яку по праву називають "куркою, що несе золоті яйця". Сфера гостинності може бути зрозумілою тільки тоді, коли використовувати певні ключі, якщо хочете, метафори, що відображають корінь, ядро або основу гостинності.

Готельна індустрія - це набір засобів розміщення, харчування і обслуговування поза домівкою. Це найбільш творчий з усіх видів бізнесу, не пов'язаних з творчістю, який складається з трьох елементів:

- готель - "це орієнтація всіх видів діяльності навколо проживання, страв і напоїв з метою задоволення потреб гостей в обслуговуванні поза власною домівкою"; готель - це своєрідна театральна сцена, де завжди готові поставити театральну виставу для глядача поза його домівкою;
- послуга - "це результат власної діяльності виконавця щодо задоволення потреби споживача", тобто послуга - це фізична праця, спрямована на емоційні переживання туриста - гостя;
- персонал - це актори, які створюють для глядачів, гостей, неповторну атмосферу і умови для емоційних переживань.

Всі ці три елементи базуються на гостинності, без якої не може існувати готельна індустрія. Щоб з'ясувати, що таке гостинність, яку роль вона відіграє у готельній індустрії, як її відчувати, як її формувати або вчитися і оволодівати нею, необхідно враховувати широту цього поняття. Гостинність починається на етапі вибору місця розташування готелю і не закінчується на рівні фрази: "Щасливої дороги, будемо раді бачити вас наступного разу". Гостинність завжди залишається з головним споживачем - Гостем.

Співробітники будь-якого сертифікованого готелю прагнуть дотримуватися основних принципів: "Забезпечити чудове обслуговування наших гостей, які завжди раді теплому, вишуканому прийому" і "Бажання гостей - понад усе". Вони завжди прагнуть досконало знати свою роботу для забезпечення повної взаємної заміни, тим самим задовольняючи потреби гостей негайно.

Готель - це щось більше, ніж просто місце для ночівлі, він багато в чому визначає спосіб життя на той час, поки триває подорож і гість проживає у готельному номері. Використовуючи професійний жаргон фахівців туристичної галузі, гостинність - це натхнення, без якого неможливо побачити повний сценарій театральної постановки під назвою "Готель".

Індустрія гостинності - це індустрія, що працює на благо людей, потужний механізм, який активно функціонує та розвивається, вимагаючи при цьому максимальної підтримки з боку держави та більших інвестицій.

Індустрія гостинності є найважливішим елементом соціальної сфери. Вона відіграє важливу роль у підвищенні ефективності громадського виробництва, та відповідно, росту життєвого рівня населення.

Отже, гостинність, за визначенням практиків туристичної діяльності, - це "система заходів, що забезпечують високий рівень комфорту, задовольняють різноманітні побутові і господарські запити гостей, сервіс".

Корисно порівняти терміни "гостинність" і "милосердя" між собою. Милосердя - жалісливе, доброзичливе, дбайливе, любовне ставлення до іншої людини; протилежне байдужості, жорстокосердості, зловмисності, ворожості, насильству [4].

У європейській християнській культурі ідея милосердя формується на перетині низки традицій. Поняття милосердя походить від П'ятикнижжя, де слово "hesed" означало доброту, того, хто "любить доброту". У добіблійній грецькій літературі це слово вживали на позначення відчуття, яке виникає, коли бачиш чиїсь незаслужені страждань. У Аристотеля - відчуття, протилежне гніву: співчуття, жалість. У грецькому тексті Нового Завіту поняття милосердя позначене переважно специфічно християнським терміном агапі. У християнській етиці милосердна любов набуває особливого значення як одна з трьох богословських чеснот; у милосерді людина присвячує себе Богові і тим самим відкривається Добру.

З етичної точки зору милосердя є обов'язком людини, яка покликана досягнути етичного ідеалу, на що вказує заповідь любові. Милосердя досягає етичної повноти, коли втілюється в діях, спрямованих не тільки на задоволення інтересів іншого, але і заснованих на прагненні до досконалості. У П'ятикнижжі Бог виступає не тільки як страхітливий, але і як милосердний, милостивий, людинолюбний, поблажливий. У Новому Завіті милосердя Бога є безпосереднім об'єктом для наслідування.

У заповіді любові вимога милосердного ставлення до ближнього обґрунтовується і підкріплюється вимогою любові до Бога, в якій людина повинна проявити себе у всій внутрішній повноті і цілісності серця, душі, волі і розуму. Проте милосердя - не тільки засіб у процесі самовдосконалення, але і його зміст. Людина не є милосердною тому, що стала такою і удосконалюється надалі, швидше, милосердна поведінка є виразом її вдосконалення.

Тому несправедливою є думка, що милосердя, як шлях служіння Богові, не вимагає неодмінного почуття доброзичливості. Не можна також зводити милосердя до альтруїзму, який вичерпується доброзичливим ставленням до інших. Проте поза телеологічним і перфекціоністським контекстом відсутність ідеалу милосердя втрачає стандарт досконалості.

У новозавітних текстах милосердя репрезентоване як універсальна вимога, яка містить в собі і вимоги Мойсеєвих заповідей (див. "Декалог"). Цей погляд зберігається і у ряді сучасних наукових праць з моральної теології. Проте вже у апостола Павла спостерігається розрізнення закону Мойсея і заповіді любові, що крім теологічних аспектів мало і істотний етичний зміст, а саме те, що християнська філософія вимагає від людини не скрупульозного дотримання правил, нерідко формальних, а праведності, яка базується на безпосередньому русі душі і поклику серця. Етичний аспект розрізнення Декалога і етики любові був сприйнятий в новоєвропейській думці і проблематизований у контексті зіставлення справедливості і милосердя (Гоббс, Прудон, Шопенгауер).

Аналіз цієї традиції в історії західної філософії призводить до наступних висновків:

а) хоча милосердям є вища моральна вимога, що безпосередньо задає людині ідеал і в цьому сенсі є універсальною, милосердя не можна розглядати як вимогу, виконання якої завжди очікують від людини; у справжніх стосунках між людьми, як членами співтовариства, милосердя є вимогою, що лише рекомендована, тоді як справедливість - непорушна;
б) милосердя ставлять людині в обов'язок, проте вона сама має право вимагати від інших лише справедливості і не більше.

Втім, розрізнення справедливості і милосердя, тим більше в співвідношенні з різними сферами комунікативного досвіду, відносне: етично неправомірний і етично недосконалий такий вибір, в якому справедливість сприймається як безпосередній обов'язок людини, але при цьому передбачається, що милосердя в імперативному відношенні є не етичним обов'язком, а лише рекомендацією.

У тій мірі, в якій соціальне життя відтворює відмінність, відокремленість і протилежність інтересів індивідів як членів співтовариств, милосердя є психологічно і практично непростим завданням. Проблеми, які виникають, пов'язані з тим, що:

а) милосердя може провокувати конфлікти: надання допомоги ставить того, кому вона надана, в становище, яке може сприйматися як таке, що зачіпає його етичну гідність; милосердя може призводити до нерівності;
б) милосердя спрямоване на іншого, чиє розуміння власного блага може відрізнятися від розуміння благодійника; недозволенне нав'язування блага іншому;
в) милосердя здійснюється у немилосердному, недосконалому світі.

Послідовне милосердя передбачає не тільки самовідданість і не просто доброзичливість, але і розуміння іншої людини, співчуття до неї, дієву участь у житті іншого. Милосердя опосередковане служінням; цим воно підноситься над подаянням, послугою, допомогою. У нормативному плані милосердя безпосередньо пов'язане з вимогами прощення образ, непротивлення злу насильством і любові до ворогів. Як бачимо, гостинність не є синонімом милосердя, оскільки гостинність надає особливого характеру взаємостосункам гостя і господаря, які характеризуються високою душевністю і гарантують гостеві певний рівень безпеки і комфорту.

Список використаних джерел

1. Філософські нариси туризму: Науково-навчальне видання / За редакцією докт. філос. наук, професора, члена кореспондента НАН України Пазенка В.С. - К.: Український Центр духовної культури, 2005. - 328с.
2. Браймер Р.А. Основы управления в индустрии гостеприимства/ Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1995. - 195с.; Котлер Филип, Боуэн Джон, Мейкенз Джеймс. Маркетинг. Гостеприимство. Туризм.: Учеб. для студ. вузов /Пер. с англ. М.: ЮНИТИ, 1998. - 787 с.; Уокер Дж.Р. Введение в гостеприимство. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 464с.; Основы управления в индустрии гостеприимства / Пер. с англ.- М.: Аспект-Пресс, 1995. ; Уокер Дж.Р. Управление гостеприимством. Вводный курс - М.: ЮНИТИ, 2006. - 880с.
3. Гостеприимство / http://ru.wikipedia.org/wiki/
4. Лит: Соловьев В.С.. Оправдание добра. - Соч. в 2 т., т. 1. М., 1988, с. 152-69; Зарин С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению: Этико- богословское учение. М., 1996, с. 356-544; Гоббс Т. О человеке (XIII, 9). - Соч. в 2 т., т. 1. М., 1989, с. 258-59; Outka G. Agape: An Ethical Analysis. New Haven - L., 1972.

Гарбар Г.А. Гостеприимство в социокультурной сфере туризма как основной предмет философского анализа.
Анализируется нравственное (этическое) и социокультурное содержание феномена гостеприимства как сущности и главного стержня туристической деятельности.
Ключевые слова: личность, культура, туризм, гостеприимство, воспитание, социальная практика.

Garbar, G.A. Hospitality in the social and cultural sphere of tourism as the principal subject-matter of philosophic analysis.
Analyses of moral (ethical) and socio- cultural content of the hospitability phenomenon as the essence and core of tourism-related activities.
Key words: a personality, culture, tourism, hospitability, upbringing, social practices.