Фокіна М.О.
Будівництво та техногенна безпека. - 2008. - Випуск 23. - С.88-92.

Рекреаційна діяльність та абразійні процеси

Неможливо уявити собі приморський кліматичний курорт без наявності пляжів. Однак в останні десятиліття загрозливого характеру набули абразійні процеси, що впливають на стан берегової лінії, викликаючи її розмив, скорочення ширини пляжів, втрату цінних рекреаційних територій. В даний час налічується близько сорока факторів впливу на процеси берегопереработки, в їх число входить і рекреація. У даній статті аналізується взаємодія рекреаційної діяльності і процесів абразії, розглядаються переваги та недоліки створення штучних пляжів.

Ключові слова: абразія, берегова лінія, берег, прибережна зона, берегозахисні споруди, рекреаційне будівництво, пляжеобразующий матеріал, штучний пляж, «вільний пляж», туризм, туристична діяльність, рекреація.

Взаємозв'язок рекреаційної діяльності та абразійних процесів. Число людей, що працюють і відпочиваючих людей у межах 100 км берегової зони становить значну величину і швидко збільшується порівняно з внутрішніми районами. На сьогоднішній день оцінки пропорції чисельності населення, що живе в прибережній зоні, значно відрізняються один від одного і складають від 30% до 50% від всього населення земної кулі. За даними Small і Nicholls (2003) на землі проживає більше 6 мільярдів чоловік, 38% з яких живуть у прибережній зоні в межах 100 км берегової риси. Прогнозується, що населення Землі до 2050 року більш ніж подвоїться з найбільшим збільшенням в прибережній зоні. У Франції в результаті урбанізації відзначається значна зміна приморських ландшафтів, і щороку близько 1% "вільних", неосвоєних території стає урбанізованими або полуурбанизированными [6]. Швидке збільшення щільності населення уздовж узбережжя Світового океану відбувається як за рахунок зростання чисельності місцевих жителів, так і за рахунок міграції з внутрішніх регіонів. Останні, є результат сезонного збільшення чисельності населення (туризм, міграційні робочі) і, значно більше збільшення, у тих випадках, коли мігранти стають постійними жителями.

Світова туристична організація нарахувала близько 700 мільйонів міжнародних туристів, що побували на відпочинку в прибережній зоні в 2000 році, 803 млн. - у 2005 році і 846 млн. - в 2006 році. Доходи від міжнародного туризму склали: у 1990р. - $ 264 млрд.; у 1995 р. - $ 405 млрд.; у 2000р. - $ 474 млрд.; у 2005 році - $ 676 млрд.; у 2006 році - $ 733 млрд. (Діаграма 1).

Діаграма 1. Зростання міжнародного туризму, 1990-2006 рр. (За даними Світової туристичної організації)

Останні десятиліття 20-го століття з'явилися свідками безпрецедентного зростання туризму і відпочинку уздовж узбереж. За всіма мірками, використання прибережної зони в якості місця відпочинку стало найбільшим в світі економічним чинником і основним джерелом доходу для розвитку і вдосконалення інфраструктури.

Морське узбережжя України володіє дуже великим рекреаційним потенціалом і, за підрахунками деяких фахівців [10], з урахуванням екологічно допустимого використання узбережжя можна досягти рекреаційного забезпечення близько 60 млн. чоловік. Розвиток ку-курортно-рекреаційної сфери на узбережжях неможливо без наявності пляжів. Однак, в останні десятиліття, посилилися процеси розмиву берегів, що призвело до скорочення ширини пляжів і втрати цінних рекреаційних територій. У розпал курортного сезону у Великій Ялті забезпеченість відпочиваючих пляжами становить 37% [12]. У даній статті аналізується взаємодія рекреаційної діяльності і процесів абразії, розглядаються переваги та недоліки створення штучних пляжів.

Із загальної протяжності берегової лінії моря Кримського півострова (приблизно 1000 км) пляжі складають 517 км, у тому числі понад 100км - штучні. На східному і західному узбережжі Криму пляжі, в основному, природні і тягнуться суцільною смугою, а на Південному березі Криму - в своїй більшості, штучні пляжі. Нормативний показник навантаження на пляж становить 20 см берегової лінії на одного рекреанта (або 5 м2/чол.) [1]. У Криму зосереджена майже половина місць рекреаційно-курортних підприємств чорноморського узбережжя і серед курортів СНД Крим займає перше місце по ємності санаторіїв, будинків і пансіонатів відпочинку в розрахунку на 1000 осіб місцевого населення. Разом з тим звертається увага [Тарганів і Живицький, 1994] на те, що сучасне освоєння природно-ресурсного потенціалу чорноморського та азовського узбереж неефективно. Наприклад, фахівцями підкреслюється [Мамикіна і Беспалова, 1987], що протяжність природних пляжів Азовського моря, що задовольняють вимогам рекреаційного використання, невелика, що є однією з причин, що стримують курортне освоєння. Іншим прикладом незадіяного потенціалу пляжних ресурсів може служити зона від Алушти до с. Привітне. Тут на 35-кілометровому береговому відрізку є всього 3 км природних піщано-галькових і близько 30 штучних галечникових (протяжністю близько 2 км) пляжів. А решта узбережжі, здебільшого придатне для будівництва штучних пляжів, залишається незадіяним [11]. Крім цього, ширина більшості пляжів чорноморського та азовського узбереж постійно скорочується. Наприклад, ширина судакського пляжу зменшилася з 40-60 м до б-10 м; за даними Сакської гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції скорочення ширини євпаторійських пляжів становить від 0,5 до 3 м на рік, аналогічні результати отримані Ялтинської гідрогеологічної та інженерно-геологічної партії [8].

Процеси абразії пов'язані з багатьма природними і антропогенними факторами, до числа останніх належить і вплив рекреаційної діяльності. Однією з причин відступання берегів є те, що надто близько до берегової лінії ведеться будівництво. Це обумовлює розмив берега, зникнення пляжів, а в деяких випадках, створюється серйозна небезпека для готелів та інших рекреаційних споруд. Так, на Азовському морі нерідко всі основні будівлі і різні підприємства зводяться близько до краю корінного берега, що зумовлює посилення абразійних процесів і втрату цінних прибережних територій. Через розмиву і відсутність охорони узбережжя щорічна втрата земель складає близько 40 га [7]. На чорноморському узбережжі в межах України на косах та пересипах, які нестійкі в умовах різкого дефіциту пляжеобразующих наносів, не рекомендовано зводити будівлі і споруди санаторно-курортного призначення, а на відступаючих абразійних ділянках берега при виборі місць їх розташування повинні враховуватися швидкості відступу берегових обривів для того, щоб будівництво не сприяло посиленню процесу розмиву цінних прибережних територій [2]. Всупереч цьому, як відзначають М.О. Айбулатов та Ю.В. Артюхін [1993], з 90-х років на узбережжі Чорного моря почалося безладне будівництво невеликих будинків відпочинку, пансіонатів, приватних дач...

Погіршення стану пляжів в значній мірі пов'язано і з безпосереднім впливом рекреантів, що, як і вплив автомашин, позначається у зміщенні мас наносів та зміну їх складу, а це також сприяє розмиву пляжів. Свідченням є результати спеціальних повторних нивелировок і теодолітних зйомок на узбережжі Азовського моря. Такі факти необхідно враховувати при плануванні заходів рекультивації і штучної "підживлення" конкретних ділянок пляжів [2].

Фахівцями підкреслювалося [Шумський та ін, 1988], що рекреаційні пляжі на пересипах лиманів вимагають штучного відновлення своїх територій зважаючи втрат земель в результаті штормів і знищення рослинного покриву відпочиваючими, коли протягом купального сезону щільність досягала 1 особа/1 м².

Основним способом захисту берегів є будівництво берегоукріплювальних споруд. Сьогодні в світовій практиці використовується декілька сотень методів і способів берегоукріплення, і не завжди вони вимагають великих матеріальних витрат. Обґрунтоване рішення повинно базуватися на прогнозі берегопереработки. Методи прогнозів берегопереработки постійно удосконалюються, враховують максимально можливу кількість факторів впливу, їх нині налічується близько сорока [4]. Досвід показує, що дуже важливо в процесі проектування передбачати характер взаємодії хвиль з берегозахисних спорудою і враховувати досвід експлуатації аналогічних споруд. Неправильний облік впливу окремих факторів може призвести до руйнування споруди, крім цього може скластися критична ситуація, коли під час штормів будуть розмиватися пляжі, а також безпосереднього впливу хвиль будуть піддаватися різні будови. Штучні та природні пляжі являють собою одночасно важливий рекреаційний ресурс берегової зони моря і здатні ефективно гасити енергію хвиль. Таким чином, формування нових штучних пляжів (шириною 30-50 м), гармонічно вписуються в рельєф узбережжя, або реставрація наявних зі збільшенням їх корисної площі, буде сприяти їх природного захисту та поліпшення рекреаційних можливостей. Тому в умовах посилення абразійних процесів і скорочення ширини природних пляжів на багатьох ділянках узбережжя широко практикується використання намиву штучних піщаних або галькових пляжів в рекреаційних цілях. На території України вони намиті в Одесі, Планерському, Скадовську, Іллічівську; на південному березі Криму до дев'яностих років було створено 20 га нових територій у вигляді набережних і 60 га - у вигляді штучних пляжів [Мальцев і Шахін, 1987]. В даний час, як зазначалося вище, понад 100 км пляжів Кримського півострова - штучні. Більше половини штучних пляжів знаходиться в аварійному стані, так як їх площі скоротилися на 30-50 % і навіть при невеликих штормах волногашение відбувається на гідротехнічної стіні набережній, руйнуючи пляж і підмиваючи фундаменти стін, приводячи до руйнування конструкції [9].

Штучні піщані пляжі, намываемые без допоміжних систем з бун або підводних хвилеломів з траверсами, у вітчизняній практиці отримали назву "вільних пляжів". Питання про створення штучних "вільних пляжів" ставилося ще в XVIII ст. англійським ученим Смитоном, а практично перший такий пляж з'явився в середині 30-х років минулого століття в США [Айбулатов і Артюхін, 1993]. Для їх створення необхідно наявність підводних кар'єрів або інших доступних джерел ґрунту, а в ряді випадків - так званий "бай-пассинг" (штучна перекидання пухкого матеріалу з місць його накопичення). Їх ефективність зазвичай досягається лише при систематичному поповненні, "підживлення" шляхом додаткового намиву. На узбережжі Азовського моря, в східній стороні Таганрозького мису (в бухті Андрєєва), в період 1975-1980 рр. на заболоченому, затапливавшемся і размывавшемся при нагону ділянці берега був намыт "вільний пляж" шириною від 50 до 300 м і протяжністю 3 км [Мамикіна і Беспалова, 1987], для чого з дна було вилучено 1894 тис. м3 піску. Для його підтримки потрібна регулярна щорічна підживлення близько 45 тис. м3 грунту. Виходячи з досвіду багатьох країн, а також вітчизняного, величини ухилів поверхні штучних пляжів повинні відповідати природним схилами ділянки місцевого пляжу, а крупність матеріалу повинна бути більшою або рівною його крупності на природному конкретному пляжі. Наприклад, невдалий досвід з намиву штучних пляжів в Ірландії пов'язаний з використанням занадто дрібного матеріалу, швидко вимитим в море. Найкращими умовами для утворення "вільних пляжів" визнані затоки і глибоко врізані бухти (захищені від хвилювань ділянки узбереж). За оцінкою фахівців [Лимарев, 1989а] розширення існуючих пляжів або створення нових шляхом штучного намиву ґрунту мають першорядне значення для поліпшення природних властивостей узбереж морів та океанів. Тому спорудження штучних намивних пляжів в рекреаційних цілях отримало великий розмах в багатьох країнах, таких як США, Португалія, Кувейт, Гонконг, Франція, ФРН, Бельгія, Іспанія, Уругвай, Мексика...

ВИСНОВКИ. Чорноморське узбережжя України має в своєму розпорядженні усіма необхідними умовами для розвитку туристичної діяльності. Процеси абразії призводять до зменшення, а в багатьох випадках і до зникнення багатьох пляжів і територій, придатних для рекреації. Як відомо, отступание берегової лінії пов'язано з багатьма природними і антропогенними факторами. До числа останніх належить і рекреаційна діяльність. Основним фактором впливу рекреації на посилення абразійних процесів виступає безладне рекреаційне будівництво близько до берегової лінії і будівництво на відступаючих абразійних ділянках берега.

В даний час (починаючи з 1991 року) роботи по захисту Кримського узбережжя Чорного моря практично не ведуться. Через брак коштів були припинені будівельні роботи з інженерного захисту на 19 об'єктах. У концепції розвитку морського берега Криму на 2006 -2016 роки говориться: «Загрозливого характеру набули зсуви та абразійні процеси, що впливають на стан берегової лінії. Тільки 11 відсотків Чорноморського узбережжя Криму захищені берегоукріплювальними спорудами. Незважаючи на виконання ряду державних і регіональних програм розвитку та збереження рекреаційних систем, розташованих у прибережній зоні Чорного та Азовського морів, позитивної динаміки у досягненні визначених ними цілей не спостерігається. Програми не виконуються через невизначеність реальних джерел фінансування та відсутність дієвого контролю за здійсненням заходів» [3].

Між тим, розвиток рекреації неможливо без наявності зручних, які відповідають санітарним нормам пляжів. В даний час на багатьох ділянках узбережжя широко практикується використання намиву штучних піщаних або галькових пляжів, у тому числі "вільних пляжів". Основною перевагою вільних пляжів є, насамперед, те, що при їх використанні не порушується природний динамічний режим в береговій зоні, і вони не спотворюють вигляд берега. Крім того, що вони є місцем рекреації, вони ж є і волногасящим спорудою. При певній ширині пляжу хвилі втрачають енергію настільки, що не можуть надати руйнівного впливу на береговий уступ. Можна наближено вважати, що при ширині пляжу більше 40 м при будь-якому його складі хвилі гасяться штормів будь бальністю, при 20-40 м - 6-8 балів, за 10-20 м - 4-6 балів, при 0-10 м - 2-4 балів [5].

На жаль, цей метод має свої недоліки. Вільні пляжі під впливом хвиль і течій, що виникають при штормах і нагону, втрачають частину пляжеобразующего матеріалу і тому вимагають постійного їх поповнення, до тих пір, поки не настане динамічна рівновага і обсяг втрат не стане постійним. Матеріал, завезений з кар'єрів, знищує в прибережній смузі нерестовища риб, гинуть креветки, краби, водорості та інші представники бентосу. Спостерігається якісне збіднення фауни і зниження її кількісних показників. Якщо для захисту штучно отсыпанных пляжів використовуються буни, то вони ускладнюють циркуляцію води в межбунных просторах, що призводить до її застою.

Морська вода втрачає прозорість і колір. Наприклад, у Голубій затоці прозорість води знизилася до 6 - 8 м, проти 18 м у 60-ті роки XX ст. [8]. Туризм, з одного боку, завдає шкоди приморському ландшафту, але, з іншого боку, саме розвиток туризму потребує охорони природи, екологічного благополуччя, а, отже, відрахування від доходів за рахунок туризму повинні йти на природоохоронні заходи, рекультивацію прибережних територій, очищення вод, на поповнення, створення і збереження пляжів... Збереження стабільності, сталого природного режиму узбереж в умовах освоєння їх ресурсів неможливо без врахування так званого "антропогенного фактору" і запобігання її негативних наслідків [Артюхін, 1989а].

Список літератури

1. Бережна І.В. Комплекс умов і чинників рекреаційної спеціалізації Криму // Питання розвитку Криму - Випуск 2, Сімферополь: Таврія-Плюс.
2. Долотов Ю.С. Проблеми раціонального використання та охорони прибережних областей Світового океану. Москва: Науковий світ, 1996.- 304 с.
3. Кабінет Міністрів України. Постанова від 22 серпня 2005 року № 789 «Про схвалення Концепції розвитку морського берега Криму на 2006-2016 роки», Київ.
4. Карлін Л.М., Абрамов В.М. Управління энвиронментальными і екологічними ризиками. Навчальний посібник - Санкт-Петербург: РГГМУ, 2006.- 332 с.
5. Котлів Ф.В. Зміна геологічного середовища під впливом діяльності людини Москва, "Недра", 1978.
6. Об'єднаний стратегічний план прибережного модуля Глобальної системи спостережень за океаном. Звіт GOOS No 125; Серія інформаційних документів МОК No 1183; ЮНЕСКО, 2003.
7. Мамикіна В.А., Хрустальов Ю.П. Берегова зона Азовського моря. Ростов-на-До1гу: Вид-во Зростання, ун-та, 1980. 174 с.
8. Олиферов, А.Н., Тимченко З.В. Річки і озера Криму. Сімферополь: Доля, 2005. - 216 с.
9. Програма інженерного захисту територій Автономної Республіки Крим від зсувних і абразійних процесів на 2000-2005 роки. Затверджено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2000 року № 1091-2/2000.
10. Степанов В.М., Харічков С.К., Уйомов А.І Економіка і організація природокористування в приморському регіоні. Київ: Наукова Думка, 1987. - 143 с.
11. Фербей Р.Р., Павленко О.П. // Матеріали V наукових читань ВПП, № 3, вересень 1998 р.
12. Юровський Ю.Г., Юдін В.В. Проблеми розвитку узбережжя Криму. Мат. Конференції «Земельна реформа в Україні. Сучасний стан та перспективи подальшого удосконалення земельних відносин» К., 2001.