<<< назад | зміст | вперед >>>

Філософія туризму

Частина перша

Туристська діяльність як чинник глобальної синергії культур (Я.В. Любивий)

Стрімкий розвиток сфери туризму і перетворення її в одну з найважливіших галузей світової економіки актуалізує необхідність аналізу також і соціальної та соціально-глобальної функцій туризму. Адже туризм є не лише видом рекреаційної, відновлюючої працездатність та природну гармонію людського організму діяльності, а й таким її видом, який розширює канали комунікації між різними соціумами в умовах сучасних глобалізаційних процесів. У цьому контексті і у цій своїй функції туризм може слугувати засобом розширення обсягу узгодженої взаємодії соціальних суб'єктів, в тому числі і цілих соціумів в існуючому глобальному просторі, з метою розв'язання нагальних глобальних проблем. Мету і спосіб цієї взаємодії можна сформулювати наступним чином: щоб запобігти низці соціальних, соціально-екологічних та глобально-екологічних криз та катастроф, необхідно гармонізувати практично-мотиваційні взаємини між індивідами, індивідом та суспільством, а також між різними соціумами та групами соціумів у глобальному масштабі. І туризм має відіграти тут роль надзвичайно важливого інструменту завдяки своїм особливостям порівняно з деякими іншими видами соціальної діяльності та комунікації.

Порушення заявленої у заголовку проблеми вимагає з'ясування та робочого визначення низки понять та термінів. Насамперед необхідно відзначити, що зараз на всіх континентах існує мережа готельних комплексів та туристських маршрутів, які обслуговують близько півмільярда туристів на рік, а згодом, через 10- 15 років, ця цифра може досягнути мільярда. І це, напевно, не межа цього зростання. Мережа туристських об'єктів, розміщених біля них підприємств сфери сервісу та установ, що обслуговують відповідні туристські маршрути, разом з деякими іншими складовими утворюють мережу туристської діяльності та комунікації. При цьому необхідно відрізняти матеріальну та фінансову інфраструктуру сфери туризму

від її культурологічної, ціннісної, духовної та пізнавально-мотиваційної інфраструктури. Факт існування сфери туристської комунікації означає, що туристи вступають у контакт, спілкування і стають активними учасниками комунікації з представниками соціуму, етнічно-соціального об'єднання, на території якого розміщені ті або інші туристські об'єкти та рекреаційні зони.

Евристичним для розуміння соціальної і культурологічної сутності туризму є його розуміння як переміщення великих груп людей в інше соціокультурне й комунікативне середовище. Таке постійне перебування значних контингентів представників однієї культури у соціальному просторі іншої культури означає, що аналіз соціокультурної структури та динаміки більшості суспільних організмів вимагає постійного врахування ефекту туристичної крос-культурної міжрегіональної комунікації, яка значною мірою прискорює взаємодію культур різних регіонів планети, які належать різним країнам, або належатьдо однієїполіетнічної країни. Безперечно, що така інтенсивна взаємодія і комунікація представників різних соціумів прискорює взаємодію систем цінностей індивідів та соціальних груп, вдосконалює мову їхньої взаємодії та взаєморозуміння, виробляє спільний знаменник у їхніх життєвих орієнтаціях, мотиваціях та цінностях, сприяє можливості більшої координації їхніх дій у різних сферах суспільного життя - економічній, політичній, екологічній, культурній.

За масштабами подорожування і контактування представників одного соціокультурного регіону з представниками іншого туризм, бум якого припадає на другу половину XX - початок XXI століття, значно переважає інші помітні переміщення великих груп людей, що мали місце в попередній історії людства. Адже зараз щороку 700 млн жителів планети беруть участь у виїзному туризмі, а 2,2 млрд -у внутрішньому. Завдяки цьому міжнародна економіка, політика, культура поступово стають всесвітніми (або глобальними) економікою, політикою, культурою. Постійне перебування великих контингентів людей з розвинених країн, котрі привозять з собою чималі суми грошей, у країнах, що розвиваються, створює в останніх велику кількість робочих місць в індустрії туризму і суміжних галузях, зближує економічні рівні життя цих країн. Завдяки туристичній діяльності у відповідні регіони багатьох країн вкладаються значні кошти на охорону природи і розвиток культури, охорону пам'яток історії та традиційних промислів. Вивчаючи потреби та інтереси один одного, подорожуюча та приймаюча сторони виробляють базу для взаєморозуміння і більш глибокої соціальної взаємодії, в результаті якої цілком можуть сформуватися спочатку значні регіональні політичні об'єднання, а згодом і єдина світова держава. Таким чином, збільшення масштабів переміщення великих груп людей в інший соціокультурний простір є однією з найважливіших тенденцій сучасного світового розвитку, яка істотно трансформує сутність сучасного суспільства.

Зрозуміло, що у сучасному світі, який швидко глобалізується, є досить багато каналів та мереж комунікації - економічної, політичної, культурної, освітньої тощо. Тому серед цих різновидів соціально-економічної, соціально-політичної та культурної комунікації важливо виділити специфічні риси та особливу роль туристської комунікації. Адже й інші види комунікації відіграють значну роль у взаємодії різних соціумів у напрямку зміцнення загальноцивіліза-ційного фундаменту сучасного світового співтовариства. Міжнародні організації, транснаціональні корпорації, світовий ринок товарів, праці та послуг також здійснюють важливу функцію піднесення рівня глобальної комунікації та взаємодії.

Особливістю підходу, запропонованого уданому дослідженні, є спроба відділити підходи до туристської діяльності бізнесових організацій у цій сфері від сприйняття туристської діяльності самими туристами. Адже туристів у багато разів більше, ніж осіб, котрі обслуговують туристську діяльність. Тому аналіз туристської діяльності з позицій сприйняття самих туристів, які становлять десяту, а надалі і ще більшу частину жителів Землі, досить обґрунтований.

Цілком очевидно, що сприйняття туристом нового географічно-ландшафтного і (або) культурно-історичного середовища відбувається звичайно у стані релаксації, а також активізації світопізнавального інтересу. Турист входить у стан незацікавленого естетичного, культурно-світоглядного сприйняття. Піднесено-емоційно, естетично, пізнавально-духовно він занурюється у незвичне для нього середовище, глибше і співчутливіше відчуває етнічні архетипи, котрі характерні для того регіону, де він здійснює у даний момент туристську діяльність. Тому заслуговує на увагу аналіз розвитку особистості туриста в процесі здійснення ним туристської діяльності, гармонізації суперечливих сторін його життєвих мотивацій, поглиблений діалог з незвичною для нього культурою, уяку він на певний час занурюється.

Тому насамперед проаналізуємо особистісний вимір туристської діяльності як одну з підстав формування незацікавленої в безпосередньому комерційному результаті комунікації особистостей як представників різних соціумів та культур. Адже одним з вирішальних чинників, що зумовлюють туристську діяльність, є прагнення людини до розвитку власної особистості, бажання глибше пізнати як навколишній світ, так і саму себе.

Це ініціює питання про важливість дослідження особистісного виміру туристської діяльності для розуміння внутрішніх механізмів, які стимулюють людину стати туристом, визначають те, що очікує отримати турист від туристської діяльності, основних мотивів, які спонукають його до цієї діяльності, основні мотиваційні та ціннісно-реалізаційні етапи здіснення цієї діяльності, а також вплив зазначеного процесу на зміни у фізичному, психологічному та морально-психологічному стані особистості після туристської подорожі.

На сьогодні досить детально вивчений позитивний вплив туристської діяльності на поліпшення фізичного самопочуття туриста на стабілізацію його психологічного стану. Досліджено також і бажання людей ознайомитися як з найближчими культурно-географічними зонами, котрі оточують їхнє безпосереднє помешкання, так і більш віддаленими регіонами та іншими країнами. Виявлено велику багатоманітність форм, в яких здійснюється туристська діяльність: рекреаційний, природний, зелений, бізнесовий, науковий, військовий, етнографічно-дослідницький, екстремальний, паломницький туризм тощо.

Важливою особливістю туризму є те, що він задовольняє значний спектр потреб людини. Адже якщо пересічна людина витрачає значні суми грошей із свого власного (або сімейного) бюджету, це означає, що потреби, котрі спонукають людину до туристичної подорожі, є досить сильними.

Звичайно, головною для індустрії туризму є задоволення потреби людини у відпочинку, відновленні фізичних і духовних сил, у яскравих емоційних переживаннях, пізнанні навколишнього світу, у спілкуванні з представниками навколишнього світу, у спілкуванні з представниками іншої культури, історико-культурними пам'ятками, незвичними природними ландшафтами.

Потреба є нестаток чогось, необхідного для підтримання життєдіяльності і розвитку організму, людської особистості, суспільства; потреба є внутрішнім стимулом до активності, продуктивної діяльності. Біологічні потреби людини зумовлені обміном речовин між її організмом і навколишнім життєвим середовищем. Соціальні потреби людини (групи, суспільства) залежать від рівня розвитку суспільства. Потреби людини забезпечують її самозбереження як живої та соціальної системи і забезпечують її саморозвиток. Це можуть бути потреби у праці, спілкуванні, пізнанні, рекреації. Вони можуть бути спрямованими на різні об'єкти і відповідно до цього бути потребами матеріальними (фізіологічними), соціальними, духовними, культурними.

Також потреби можуть кваліфікуватися як основні і вторинні, центральні й периферійні, усталені й ситуативні.

Заради задоволення певних потреб людина (групи людей, суспільство) здійснюють певну діяльність, тому вони є джерелом діяльності людей, рушійною силою цієї діяльності. Потреби можуть бути базові, без яких організм не може існувати, та похідні - це, головним чином, потреби розвитку, самореалізації.

Стрімке зростання обсягів туристської діяльності протягом останніх десятиліть зумовлене створенням технічних (насамперед транспортних) передумов для значних переміщень великих груп людей з одних країн (чи регіонів якоїсь країни) до інших, а також формуванням і реалізацією певної гами потреб людини. До них належать як базові (у рекреації, відпочинку, відновленні фізичних сил), так і потреби розвитку (у спілкуванні, повазі до себе, у повазі з боку інших, самовираження через творчість, самореалізації) (А.Маслоу). Можливістю задоволення цілого комплексу таких потреб відзначається індустрія туризму. З другого боку, постійне відтворення і відновлення туристичних переміщень населення багатьох країн формують, закріплюють і розвивають цей цілісний комплекс ("пакет") потреб у дедалі більшої кількості людей.

У міру задоволення базових потреб щодо відновлення фізичних і психічних сил під час туристської подорожі, поступово зростає питоме значення вищих культурних, комунікативних, духовних потреб, тобто потреб саморозвитку і самореалізації особистості. Відновлюючи запас фізично-психічних сил та життєвої енергії, туристи у процесі розгортання подорожі або відпочинку проявляють все більший інтерес до естетичного споглядання краси природи, істо-рико-культурних пам'яток, творів мистецтва, а також до спілкування з представниками місцевої культури, до світоглядного саморозвитку і творчої життєвої самореалізації, навіть якщо це і не входило до попередніх планів туристів підчас планування ними сценарію туристичної подорожі.

Більше того, змістовна й насичена культурна програма заряджає туристів спонукаючими до розвитку культурними, ціннісними смислами, додатковою мотиваційною життєвою енергією, що часто-густо перевершує відчуття простого фізичного відпочинку як відновлення сил. Таким чином, культурний потенціал іншого соціокуль-турного середовища може мати досить потужний рекреаційний вплив на великі туристичні потоки людей.

Щодо динаміки потреб туристів протягом туристичної подорожі необхідно зазначити, що вони змінюються у напрямку зростання питомої ваги духовних та культурних потреб стосовно потреб фізичної рекреації. У цьому сенсі можна стверджувати, що сфера туризму є такою сферою суспільної діяльності, в якій відбувається процес розвитку потреб людини в напрямку підвищення якості їх та рівня, інакше кажучи, спостерігається ефект "піднесення" потреб людини.

Суттєвим аспектом у синергетичній взаємодії соціокультурних систем є туристична комунікація. Адже у багатоманітних контактах представників одного суспільства з представниками іншого відбувається взаємодія їхніх соціокультурних цінностей, способів життя, світоглядних орієнтацій та практичних інтенціональностей великих груп людей, що належать до різних соціальних організмів. Одним з основних каналів взаємодії різних суспільних систем та адміністративно-територіальних одиниць певної соціальної системи є комунікація.

Головною особливістю міжкультурної комунікації у туризмі є безпосередній контакт індивідів та їх груп на відміну, скажімо, від опосередкованого контакту їх через електронні засоби комунікації.

У процесі комунікації відбувається обмін соціальних смислів між людьми, передавання від одного соціального суб'єкта іншому своїх ціннісно-світоглядних уподобань і орієнтирів, взаєморозуміння, реінтерпретація життєвих цінностей та орієнтирів іншого через власний життєвий досвід. Дії індивідів, спрямовані і свідомо орієнтовані на смислове їх сприйняття іншими індивідами, називають комунікативними діями. В результаті комунікативної взаємодії людей встановлюється соціальна спільність, інтегрованість суспільства.

Важливими функціями комунікації є спонукання одними суб'єктами інших до діяльності (наказ, прохання, переконання, навіювання), передавання істинної або хибної інформації, встановлення та підтримування контакту, розраховане на сприйняття іншого суб'єкта, вираження власних ідей та переживань.

Німецький філософ-екзистенціаліст К. Ясперс поряд з несправжньою виділяє справжню, глибинну екзистенційну міжособистісну комунікацію, що заснована на діалозі та сутнісному взаєморозумінні між індивідами, на духовності такого спілкування.

Сфера туризму є такою сферою (насамперед для туристів), в якій встановлюються відносини довіри, солідарності, взаєморозуміння між представниками різних етносів, культур, соціумів, які поступово поширюються на відносини між цими етносами, культурами, соціумами в цілому. Комунікативні відносини, засновані на взаєморозумінні, діалозі, духовності, встановлюються як між туристами та туристичними фірмами і представниками місцевої культури та суспільства, так і всередині самих туристичних груп, які можуть бути як спеціально організованими, так і стихійно утвореними самими туристами.

Комунікація в подорожі може бути цільовим способом запланованою або незапланованою. Можна відрізняти декілька видів комунікації у туризмі. Це може бути стихійна комунікація туристів у місцях курортного відпочинку, наприклад, на морському або гірському курорті.

Іншою буде комунікація туристів, які відвідують історико-культурні пам'ятки, культурно-видовищні заходи, театри, концерти, олімпіади, інші спортивні змагання, карнавали. Зовсім іншим, більш глибоким і спеціалізованим, буде спілкування під час конгресів, наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Особливою буде комунікація у паломницькому туризмі, під час тривалих відвідувань монастирів, шкіл медитації та духовного самовдосконалення. Багато туристів протягом року здійснюють кілька подорожей різних типів, що можуть послідовно охоплювати майже всі з перелічених вище видів комунікацій.

Рівень міжкультурної, міжсоціумної комунікації в туризмі визначається, окрім іншого, рівнем особистісного та цивілізаційного розвитку представників різних соціумів, які безпосередньо контактують між собою, а також створенням сприятливих умов для такої комунікації.

Продуктивність і результативність туристичної комунікації залежить від мотиваційної налаштованості суб'єктів комунікації, сподівання знайти завдяки такій комунікації відповідь на важливі смисложиттєві, світоглядні проблеми, розшифрування нових світоглядних смислів, які містяться в іншій культурі, або запозичення інших, більш екологічних (у широкому сенсі) з погляду туриста, способів життя іншого етносу, народу. У туристичній подорожі завдяки контакту з іншими культурами та способами життя у туриста може ініціюватися глибинна внутрішня комунікація з власними культурним (та/або колективними) позасвідомим, яка стимулюватиме творчий особистісний саморозвиток та самореалізацію індивіда.

Крім того, міжкультурна міжособистісна комунікація не зникає після повернення туристів з подорожі, але триває в їхньому власному соціокультурному середовищі у "знятому" (Г. Гегель) вигляді. Духовно й культурно збагачені після подорожі, туристи переносять міжкультурний, міжцивілізаційний комунікативний процес у власний соціокультурний простір, реінтерпретуючи сприйняті під час подорожі запозичені, а також експліковані завдяки міжкультурному діалогу власні колективно-позасвідомі соціокультурні моделі. Такий діалог культур робить кожну з них більш універсальною, більш креативною, більш інтегрованою у глобальний соціокультурний мультиверсум. Разом з цими процесами виробляється універсальна мова глобальної комунікації, яка охоплює не тільки економічну, політичну, наукову, торговельну, правову, а й чуттєво-емоційну та світоглядно-смислову сфери. Причому така універсальна мова аж ніяк не нівелює культурну самобутність та особистісну індивідуальність найрізноманітніших суб'єктів цієї комунікації.

З усіх цих різновидів та форм туризму необхідно виділити найтиповіші форми, які можуть цікавити українських фахівців у галузі туризму. Це, по-перше, ті туристські послуги, які надаються нашим громадянам в самій Україні та за кордоном. Тут вибір форми туристської діяльності визначається насамперед соціальним статусом та матеріальними можливостями наших громадян. По-друге, це ті туристські послуги, які може запропонувати Україна іноземцям.

Враховуючи найперспективніші напрями розвитку туризму, необхідно зосередитися на ключових парадигмах, які дозволяють глибоко досліджувати феномен туризму, а також можуть впливати на вдосконалення туристської діяльності. Одним з важливих вимірів туризму, як уже зазначалося вище, є його особистісний вимір. Увага до особистості туриста, врахування його прагнення до культурного та особистісного саморозвитку є важливим елементом стратегії фахівця у галузі туризму. Надмірне підкреслювання суто економічного, меркантильного аспекту з боку туристських організацій може знижувати естетичну й етичну складові туристського обслуговування, і, відповідно, зменшуватиме бажання багатьох іноземців відвідувати Україну.

Комунікація через посередництво телебачення, Інтернет, листування має велике значення для розвитку відносин між індивідами, розвитку особистості кожного з них. Але насправді глибокі і соціально значущі культурні й особистісні контакти, які можуть вплинути на ключові життєві цінності та орієнтації індивідів, відбуваються насправді тоді, коли індивіди як туристи стануть власною ногою на землю іншого регіону своєї або іншої країни і на власні очі побачать нове природно-географічне та культурне середовище, відмінне від того, де вони постійно живуть, і екзистенційно зануряться в це середовище. Це якісно збагачує життєвий досвід індивідів, відкриваючи для них не тільки щось нове у зовнішньому світі, а й досі не відомі для них самих виміри власного глибинного внутрішнього єства. Розуміння світу, культури тут виявляється не кількісно-інформаційним, а пережитим на власному досвіді, екзистенційним. Тут герменевтичний аспект (розуміння певних закономірностей функціонування та розвитку власного та іншого соціумів) глибоко переплітається з праксеологічним та екзистенційно-кому-нікативним. І вже після туристської подорожі людина по-новому сприймає інформацію із засобів електронної комунікації про місцевості та країни, де вона здійснювала туристичну діяльність. Вона цю інформацію оцінює більш глибоко, "вмикаючи" внутрішній культурний комунікативний діалог, який стає можливим завдяки здійсненій раніше туристській діяльності.

Досить сильно впливає на розвиток вольових якостей особистості екстремальний туризм та різноманітні школи виживання, коли людина прагне опрацювати нові моделі поведінки в екстремальних ситуаціях. Це спонукає до кардинальної зміни життєвих цінностей та практичних орієнтацій людини. Одним з прикладів цього можна назвати індивідуальний альпінізм тощо.

Коли людина потрапляє у соціокультурне середовище, яке відрізняється від звичного для неї, вона вступає у контакт з іншим світовідчуттям та світосприйняттям, властивим цьому новому середовищу. Якщо homo viator (людина подорожуюча) вступає в глибинну екзистенційну комунікацію зі спеціально підготовленою частиною місцевого населення (екскурсоводи, історики, археологи, літературознавці, мистецтвознавці, взагалі культурні гіди), то може відбутися діа-логміжсвітосприйняттям, світовідчуттям та світорозумінням представників цих контактуючих культур. Особливо важливими для світоглядного взаєморозуміння є ознайомлення з міфологемами, легендами, філософськими уявленнями про світ, а також настанови стосовно міри можливого внесення змін у світовий порядокз боку людини, які існують у іншого народу, етносу, етнічної підгрупи.

Не виключено, що такий контакт з незвичним світобаченням може створити привід для цілеспрямованого усвідомлення власного світобачення та світорозуміння, а також усвідомлення спільних та відмінних рис, принципів, парадигм власного та іншого світогляду. Завдяки цьому турист починає мало не вперше усвідомлювати межі та особливості власного світобачення, глибше розуміти міжосо-бистісні та суспільні відносини як всередині власного соціуму, так і світоглядні універсала всього глобального співтовариства, які розкриваються крізь конкретні форми локальних відмінностей у світосприйнятті та світобаченні людей. Завдяки цьому у туриста формується безпосереднє (а не абстрактне) відчуття єдності людства.

Важливою складовою світогляду людини є система її цінностей та ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих орієнтацій є функція регулятора поведінки індивіда. У процесі міжкультурної комунікації, яка здійснюється впродовж туристичної подорожі і триває у "знятому" вигляді після її завершення, відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, їх порівнюють з іншою конфігурацією базових життєвих цінностей, сприймають їхні спільні та відмінні риси. Це сприяє переосмисленню власних життєвих цінностей, наповненню їх універсальними загальноцивілізаційними смислами.

Аналіз особистісного виміру туризму у поєднанні з соціально-культурним та глобальним аспектами розкриває основні складові процесу глобальної синергетичної взаємодії культур та соціумів у цілому. Розглянемо тепер вплив туристської діяльності на деякі сторони глобалізаційних процесів, адже ці процеси є на сьогодні однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного світу.

Насамперед необхідно зазначити, що глобалізація охоплює найістотніші сторони економічних, політичних, інформаційних та культурних процесів, налагоджує майже миттєвий зв'язок між різними регіонами планети. Країни та регіони планети, що намагаються відокремитися від інтенсивного впливу глобальних зв'язків, нагадують страуса, який у разі небезпеки намагається заховати голову у пісок - така позиція ще більше посилює залежність їх від глобальних зв'язків, але вже у ролі добровільного аутсайдера.

Туризм, поряд з такими утвореннями та чинниками, як міжнародні організації, торгівля, інформаційні технології зв'язку, діяльність транснаціональних корпорацій, є важливим прискорюючим механізмом глобалізаційних процесів. Як уже зазначалося вище, туризм робить спілкування представників різних соціумів та культурних організмів не лише меркантильним, як ми це бачимо у бізнесовій діяльності як такій, але незацікавленим у безпосередньому зиску (для туриста), пізнавально-духовним, глибоко особистісним.

Проблема глобалізації для України проявляється у двох підходах: як найшвидше увійти у світ сучасних наукомістких технологій і водночас зберегти традиційні національні цінності, які тільки зараз, наприкінці XX - початку XXI століть, отримали реальні політичні можливості поступово розкрити свій справжній потенціал. Причому необхідність відродження української культури в сучасних складних економічних умовах вимагає певного часу для розвитку "на власній основі", певною мірою уникаючи силових впливів більш усталених культур народів, які живуть поруч з кордонами України.

Крім того, в більшості країн світу зростає критична опозиція до тих принципів, на основі яких зараз здійснюється глобалізація, оскільки діяльність транснаціональних корпорацій, лібералізація ринків, дерегуляція економіки, жорстка конкуренція, тотальна приватизація закріплюють і збільшують прірву між багатими та бідними як всередині кожної країни, так і між відповідними основними групами країн. На одному полюсі - надмірна споживацька розкіш та марнотратство невідновлюваних сировинних та екологічних ресурсів планети, на другому - бідність, голод або напівголодне існування, недоступність елементарної медичної допомоги, обмеженість можливостей для розвитку особистості. До того ж продовжує погіршуватися екологічний стан планети, відбуваються незворотні кліматичні зміни, асимптотично зростає загроза ще більших екологічних катастроф. Ідеологія світового виробництва спрямована на закріплення привілеїв більш розвинених і на чинення перешкод для розвитку менш розвинених шляхом штучного загострення конкуренції і політики відсмоктування національного інтелекту.

У культурологічному аспекті глобалізація ставить окремих індивідів та соціуми в цілому перед проблемою комунікації. Інтенсифікація та ущільнення глобальної комунікації через мережі Інтер-нет, телебачення та інші сучасні інформаційні технології виробляє певну універсальну мову комунікації. Це демонструє певну архетипічну спорідненість різних етнічних та національних культур. Водночас це загострює проблему етнічних цінностей та стратегії розвитку на найближчу та більш віддалену перспективу. Традиції національних та етнічних культур часто-густо чинять опір проникненню в їхню внутрішню структуру глобалізаційних інноваційних змін. Однак надмірна налаштованість на несприйняття інновацій погіршує конкурентоздатність економіки даної країни на світовому ринку. Тому альтернатива культурного вибору в умовах глобалі-заційного тиску - відкинути багатовікові етнічні та національні традиції і "підключитися" до глобальних комунікаційних технологій, або відмежуватися від останніх і зануритися у національно-етнічні традиції минулого - не є справжньою і реальною альтернативою сучасного глобального культурного та соціального розвитку. Насправді необхідно виявити велику творчу гнучкість і віднайти потрібну пропорцію у поєднанні глобалізаційних тенденцій з традиціями національної культури.

Необхідність збереження традиційної культури зовсім не означає, що у певних регіонах країни мають шляхом адміністративного тиску консервувати ті суспільні відносини, які гальмують модернізацію суспільного життя і реалізацію творчого потенціалу кожної особистості. Навпаки, традиції української культури у момент зародження кожного елемента з них мали на той час інноваційний характер, отож необхідно дотримуватися творчого духу і потенціалу нашої традиції, де є рівноправне місце і для національних меншин. Глобалізаційні процеси роблять виклик багатьом країнам, націям та етносам. Правильно зорієнтуватися у викликах сучасності та обрати оптимальну стратегію розвитку - важливе завдання українського соціуму. Вибір правильної стратегії передбачає поряд з іншим також і розвиток мережі високоякісного туристського сервісу в Україні.

Ознайомлення з самобутньою культурою того чи іншого народу дуже збагачує нас, відкриває неусвідомлювані нами горизонти нашої власної культури, стимулює наш творчий потенціал. Ніщо не заважає припустити, що адекватно репрезентована українська культура є цікавою для багатьох інших народів, як і їхня культура для нас. Тому репрезентована сучасною мовою комунікації українська культура є важливим демонстративним засобом входження нашої країни у мережу глобальної культурної комунікації, а отже, і важливим комунікативним каналом глобалізації нашого повсякденного життя.

Тому правильна стратегія в міру контрольованого і соціально мотивованого підключення України до глобалізаційних процесів передбачає і активне входження в мережу глобальної туристської комунікації. Цей процес, як уже зазначалося, є двостороннім: це і відвідання нашими туристами інших країн, користуючись уже існуючою там високоякісною туристською інфраструктурою, а також відвідання іноземними туристами України, де, на жаль, не створено ще достатніх законодавчих та організаційних умов для високоякісного обслуговування туристів. Якщо перше є приватною справою громадян України, які мають можливість оплатити туристські послуги за кордоном, то друге - справа державної ваги, яка залежить від зусиль, спрямованих на розвиток в Україні потужної туристської інфраструктури. Прибутки від іноземного туризму стимулюватимуть розвиток української економіки, підвищуватимуть добробут українських громадян, що, в свою чергу, збільшить кількість платоспроможних українських громадян, які зможуть виїжджати за кордон як туристи.

Отже, глобалізаційні процеси породжують розмаїття соціальних, політичних, культурних, екологічних проблем, котрі можна розв'язати лише використовуючи найновітніші наукові підходи. Одним зтаких підходів, як уже зазначалося вище, є самоорганізаційний або соціально-синергетичний підхід. Оволодіння соціально-синергетичним підходом у глобальному масштабі означає вироблення достатньо потужних каналів політичної, економіко-організаційної та іншої взаємодії різних соціальних організмів у сучасному світі з метою упереджувального кооперативного реагування глобального співтовариства на різноманітні глобальні загрози, котрі можуть негативно позначитися на шансах виживання людства на планеті. Але для цього має бути досягнута узгодженість дій різних соціальних суб'єктів на основі взаємного врахування інтересів цих суб'єктів.

Для повноти розкриття теми неможливо обминути питання про взаємозв'язок глобалізаційних та глобально-синергетичних процесів. Чи спрямовуються спостережувані зараз у світі глобалізаційні процеси у найсприятливішому напрямку для узгодження практичних інтенціональностей індивідуальних, групо вих та етнічнозначущих соціальних суб'єктів між собою та цих соціально взаємодіючих, певним чином інтегрованих інтенціональностей глобального соціуму з найбільш небезпечними параметрами, що мають забезпечувати виживання людства на планеті? - Напевно, що лише частково і вкрай недостатньо. Ситуація сучасного світу нагадує ситуацію Апокаліпсису, коли кожному індивідові особисто, а також і в складі певної соціальної групи необхідно робити нелегкий моральний вибір серед двох основних моделей соціально значущої поведінки, котрі визначають вирішення питання про збільшення або зменшення шансів людства продовжити власне існування у найближчій та більш віддаленій перспективі. Цей процес боротьби мотивів та цінностей відбувається як у свідомості окремого індивіда, так і у морально-психологічному та морально-політичному протиборстві між різними індивідами, соціальними групами, соціумами та різними моделями цивілізаційного розвитку в межах глобального співтовариства.

На основі антропного принципу сучасної науки, який є однією з інтерполяцій синергетичного підходу до аналізу дійсності, можна з певною мірою вірогідності стверджувати, що природні, соціальні, а також, соціально-духовні процеси розгортаються у напрямку переважання (у чисельно досить сталій пропорції) порядку над хаосом, процесу утворення складних нерівноважних форм над процесом їх руйнування, переважання людиномірності суспільних процесів над явищами соціальної деморалізації. При цьому індивідуальна, суспільна, глобальна свідомість стають необхідною невіддільною складовою соціально-самоорганізаційних процесів. Це означає, що суспільна самоорганізація відбувається як об'єктивно, так водночас і за участю свідомості суспільного суб'єкта на різних рівнях його індивідуального, групового та загальносоціумного конституювання. І хоча з різних точок зору суспільні процеси можна описувати і як об'єктивні, однак позитивні зрушення у соціумі у напрямку досягнення більш високого рівня соціального порядку та гармонії з довкіллям можливо лише за умови максимального напруження конструктивної волі та позитивних моральних здібностей якнайбільшої кількості особистостей, які утворюють різні градації суспільного суб'єкта.

Особлива роль туризму у формуванні високого рівня моральної солідарності випливає із незацікавлених у комерційному зиску мотивацій масового суб'єктатуристськоїдіяльності. Турист, звичайно, сплачує певну суму грошей за туристські послуги, однак при цьому прагне цікаво і пізнавально провести час відпочинку. Так, наприклад, чим іншим можна пояснити величезну кількість груп японських туристів у країнах Західної Європи і, зокрема у Франції та її столиці - Парижі?

Це створює передумови того, щоб суб'єкт туристської діяльності вже заздалегідь сформував собі настанову на позитивний результат подорожі - відпочинок, пізнання навколишнього соціально-культурного світу і прагнув здебільшого позитивно проявити у іншому соціальному та культурному середовищі свої кращі моральні якості. І хоч туристська діяльність у сфері міжсоціумної комунікації за своїм значенням поступається міжнародній політиці та економіці, однак за рівнем позитивного потенціалу, спрямованого на об'єднувальні цілі глобального співтовариства, вона напевно перевершує згадані сфери діяльності соціальних суб'єктів. Таким чином, туристська діяльність, окрім своєї прямої й безпосередньої рекреаційної функції, виконує також і важливу цивілізаційну, гуманізуючу і, врешті-решт, функцію своєрідної мережі комунікації, спрямованої на інтеграцію цінностей та узгодження практичних цілей різних соціумів у глобалізаційній діяльності.

У результаті проведеного дослідження можна зробити висновки про значну роль мережі туристської комунікації у розгортанні синергетичної взаємодії різних соціумів та їхніх культур у контексті глобалізаційних процесів, котрі відбуваються зараз на планеті. З цією метою розкриваються соціальні та соціально-глобальні функції туристської діяльності як такої. Важливою функцією туристської діяльності є розширення та зміцнення каналів комунікації між різними соціумами в умовах сучасних глобалізаційних процесів.

Адже туризм створює передумови для узгодженої взаємодії соціумів з метою розв'язання важливих глобальних проблем. Ключовою у їх розв'язанні є ідея про можливість запобігти ряду соціальних, соціально-екологічних та глобально-екологічних криз та катастроф шляхом синергетичного узгодження практично-мотиваційних інтенціональностей соціальних суб'єктів різних рівнів, включаючи й соціуми. Туристська діяльність перебуває в одному з епіцентрів соціально-синергетичних процесів у глобальному масштабі, напрацьовуючи канали взаємодії різних суспільних організмів з метою адекватного реагування глобального співтовариства на різноманітні глобальні загрози.

Важливою особливістю глобальної синергії виявляється те, що індивідуальна, соціальна та глобальна свідомість стають невіддільною складовою соціально-самоорганізаційних процесів, які мають сприяти досягненню більш високого рівня соціального порядку і більшої гармонії антропосоціосфери з біосферою Землі. Однак умовою здійснення глобального синергетичного синтезу суспільства і природи є внутрішнє синергетичне узгодження між різними структурними рівнями суспільного суб'єкта, а це можливо лише тоді, коли кожна особистість прагнутиме проявити свої кращі моральні якості у гармонійній відповідності із загальноцивілізаційними цінностями.

Таким чином, туристська діяльність займає важливе місце у розв'язанні нагальних глобальних проблем. З цією метою розкриваються соціальні та соціально-глобальні функції туристської діяльності як такої. Важливою функцією туристської діяльності є розширення та зміцнення каналів комунікації між різними соціумами в умовах сучасних глобалізаційних процесів. Важливою особливістю глобальної синергії виявляється те, що індивідуальна, соціальна та глобальна свідомість стають невіддільною складовою соціально-самоорганізаційних процесів, які мають сприяти досягненню більш високого рівня соціального порядку і більшої гармонії антропосоціосфери з біосферою Землі.

Література

1. Слободенюк Е. В. Гуманізація: філософські засади розвитку міжнародного туристичного співробітництва в умовах глобалізації / / Наукові записки КІТЕП, Випуск 2. - К., 2002. - С. 41 -57.
2. Федорченко В.К. Гуманізація вищої освіти у XXI ст. // Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи. - К., 2001. - С 250- 287.
3. Пазенок В. С "Туризмологія": методологія формування теоретичних засад // Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія. - К., 1999. - С. 9-11.
4. Зязюн І.А. Філософія туризмології // Там само.-С. 19-21.
5. Мерло-ПонтіМ. Феноменологія сприйняття. - К., 2001.
6. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. - К., 2000.
7. Філософія. Навчальний посібник. Заред. д.ф.н. проф. І. Ф. Надольного. 2-ге вид. - К., 2001.
8. Почепцов Г. Теория коммуникаций. К., 2001.
9. Ясперс К. Философская вера // Смысл и назначение истории. М., 1991.
10. Соціологія. Підручник. За. ред. проф. В. Г. Городяненка. 2-ге видання. - Київ, 2002.

<<< назад | зміст | вперед >>>