<<< назад | зміст | вперед >>>

Філософія туризму

Частина перша

Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні (П.Л. Яроцький)

Кінець другого - початок третього тисячоліття увійде в історію людства з нерозв'язаними і навіть подекуди вкрай загостреними етнорелігійними проблемами. Останнім часом світ дедалі глибше поглинається прірвою етнічних і релігійних конфліктів. Релігійний екстремізм, ісламський фундаменталізм загрожують не лише окремим країнам і народам, а стали реальною загрозою світовому миру і міжнародній безпеці.

Регіони етноконфесійних конфліктів закриваються для туризму, від чого страждає бюджет багатьох країн, зокрема тих, що входили до складу колишньої Югославії, а також зони Середземномор'я та Близького Сходу. Як тільки у 1988 р. ісламські фундамента лісти розстріляли 54 туристів з Європи біля єгипетських пірамід, цей регіон був закритим для міжнародного туризму.

Етнорелігійні конфлікти спалахують майже на всіх континентах. Криваві зіткнення відбуваються між християнами і мусульманами у ряді країн Азії та Африки (Філіппінах, Індонезії, Замбії, Судані, Сомалі та інших державах), між православними і мусульманами (в Боснії, Герцеговині, Косові, Македонії). Релігійний екстремізм спричиняє напруження і людські жертви в Індії та Пакистані (індуїстсько-ісламські зіткнення). Події у Середній та Центральній Азії (Узбекистан, Таджикистан, Киргизія, Афганістан) і на Кавказі дедалі більше асоціюються з релігійним екстремізмом, базою якого є ісламський фундаменталізм, який уже вписав криваві сторінки в новітню історію таких країн, як Алжир, Єгипет, Ліван та постійно підживлює палестино-ізраїльський конфлікт. Події 23 жовтня 2002 р. у Москві засвідчили, що ісламський фундаменталізм в його екстремістсько-терористичному вияві загрожує всім і в будь-якому місці.

Повалення тоталітарних режиміву Східній і Центральній Європі викликало розкріпачення пригнічених інстинктів, вихід наповерхню проблем, що не розв'язувалися десятиліттями і не могли вибухнути під "крижаною брилою" режимів. Агресивні націоналізм і нетерпимість, ксенофобія і конфесійний шовінізм вирвалися на поверхню суспільного життя регіону.

В Україні функціонує демократичне законодавство про свободу совісті та релігійні організації, яке убезпечує українське суспільство від міжконфесійних конфліктів. Поліконфесійність і полі-етнічність України збалансовується низкою законодавчих актів, які відповідають стандартам міжнародного, зокрема європейського, законодавства. Це забезпечує міжконфесійну стабільність, гарантує українське суспільство від будь-яких небажаних етноконфесій-них трансформацій. Україна може слугувати добрим взірцем країни безпечної і привабливої для міжнародного туризму, зокрема релігійного, паломницького туризму.

В Україні здавна приймали паломників в її святих місцях. І українські паломники відвідували святі місця в далеких від неї землях. Це не був туризм у сучасному розумінні цього поліфункціо-нального явища. Але в ньому вже були закладені комунікативні, інформативні, інтегративні, соціальні та інші функції туризму. Доказом цього є паломництво українців до Святої землі, одне з яких знайшло свого літописця в особі Данила Паломника у творі "Житье и хожденье Данила Руськия земли игумена" [ 1 ]. Данило Паломник не був першим паломником з Руси-України у Святій землі. У "Печерському Патерику" знаходимо інформацію про українських паломників ще в XI ст. Однак Данило Паломник першим описав своє паломництво, яке здійснив в 1106-1108 pp. Він був ігуменом заможного монастиря, "ішов з великою дружиною" .Описи паломництва він збагачує не лише сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матеріалом географічного, історичного, етнографічного змісту, моментами спілкування, які засвідчують повагу приймаючої сторони до "руських паломників", і гордість паломників за "свою Руську землю". Мабуть, за цей патріотизм та свіжий і різнобарвний паломницький колорит "Хождение Данила" було перекладене грецькою, німецькою, французькою мовами [2].

На українській землі, як засвідчують давні літописи і хроніки, побувало багато подорожуючих зі Сходу і Заходу. їх приваблювала краса української природи, шляхетність душі українського народу, духовна величність Києво-Печерської і Почаївської лавр, Київської Софії, культурних і сакральних пам'яток інших регіонів України.

Виступаючи 28 серпня 2001 р. на урочистому засіданні, присвяченому 950-річчю Святоуспенської Києво-Печерської лаври, Президент України Л .Кучма зазначив, що коли б всю історію України помістити на одну сторінку, то й тоді в ній вагомий рядок був би присвячений Києво-Печерській лаврі.

Україна - багатонаціональна і багатоконфесійна країна, в якій налічується понад 70 різних релігійних течій. Міжконфесійні конфлікти в Україні, які, на жаль, подекуди існують, хоча їх географія і динаміка значно звузилася і впала за останні роки, не переростають (і, будемо сподіватися, не переростуть) в етнорелігійне протистояння. Запорукою цього є послідовна, цілеспрямована державно-церковна політика Української держави, яка ґрунтується на конституційних положеннях і державних правових актах, що відповідають міжнародному праву і захищають свободу совісті, релігійні свободи та права всіх національних меншин, всіх громадян України - як віруючих, так і невіруючих [3]. Це створює сприятливі передумови та можливості для розвитку як вітчизняного, так і міжнародного паломницького туризму в Україні.

В Україні немає виявів релігійного екстремізму, який значно посилився в кінці другого тисячоліття і завдає шкоди міжнаціональним відносинам, співіснуванню різних народів, рас, культур, релігій, зокрема такому дієвому гуманітарному чиннику розвитку й утвердженню цього співіснування, як міжнародний туризм. Останнім часом терористичні акції релігійних екстремістів безпосередньо здійснюються проти туристів і туристських фірм та кампаній (Єгипет, Алжир, Ізраїль, Індія, Пакистан, Близький Схід). У результаті етнічно-релігійних конфліктів цілі країни і регіони закриваються для міжнародного туризму, індустрія туризму в них занепадає, знищується його інфраструктура, а відтак виснажується державний бюджет, знижується життєвий рівень населення (прикладом може слугувати нинішня Югославія) [4].

У різних регіонах України збереглися історично-культурні пам'ятки християнства, ісламу, іудаїзму, караїзму та інших релігій і етносів. Вони притягальні, надто привабливі культурними і сакральними осередками для українців, євреїв, кримських татар, караїмів, кримчаків, інших вихідців з України та їхніх нащадків, які проживають нині за її межами. Останніми роками ці люди здійснюють приватні і неорганізовані паломницькі поїздки до місць, пов'язаних з пам'ятними датами, подіями, визначними особистостями їхнього етноконфесійного минулого.

Про можливу перспективу розвитку туризму, пов'язаного з хасидистським паломництвом необхідно сказати докладніше. Хасидизм як релігійно-містичний рух виник внаслідок розвитку єврейської містики і релігійної філософії у специфічній соціально-економічній, політичній і духовній ситуації України XVIII ст. [5]. Засновник цієї течії Бешт (1700-1760) підкреслював, що нерівність, яка існує в світі, не впливає на взаємини між Богом і людиною. Справжній праведник не той, хто хизується своєю вченістю, а той, хто піклується про ближнього. Слугувати Богові треба радісно і самовіддано, і навіть спокута має стати не скорботою за минулим, а радісним актом встановлення душевної гармонії. Хасидизм не послабив очікування Месії, не відкинув жодну із заповідей іудаїзму, але по-новому осмислив їх. Він швидко поширювався і охопив половину світового єврейства. На чолі громад хасидів стали цадики, багато з яких сформувалися як святі і діяли в Україні.

Брацлавські хасиди - послідовники цадика Нахмана Брацлавського (1772-1810), який вважав основою етики іудаїзму простий спосіб життя, самопожертву, відвертість, щирість, безпосередність у молитвах. Найчисленніші громади брацлавських хасидів зареєстровані у Нью-Йорку, Єрусалимі, Бней-Браці та Цфаті (Ізраїль). їхня діяльність координується Всесвітньою радою брацлавських хасидів. Святе місце брацлавських хасидів - могила Нахмана в Умані, яку, згідно з його заповітом, на Рош-Гашана (Новий рік за хасидським календарем) відвідують брацлавські хасиди з усього світу, а їх налічується до 100 тисяч.

ХаБаД, Любавіч - ХаБаД - течія в хасидизмі, біля витоків якої стояв рабин Шнеур Залман (1745-1813). Релігійно-філософська система ХаБаД (абревіатура івритських термінів "мудрість", "розум", "пізнання") побудована на синтезі екзальтованого ірраціоналізму в хасидизмі Бешта та традиційної талмудистичної вченості. Центр ХаБаД - у Нью-Йорку, який опікується 200 тисячами послідовників у США, Ізраїлі та Україні [6].

Таким чином, Україна безпосередньо пов'язана з хасидизмом, який генетично є духовним продуктом українського єврейства. Цей різновид паломницького туризму не обслуговується в Україні на належному рівні, спричиняє незручності як для тисяч щорічних прочан-хасидів, так і для місцевих жителів. А він може стати істотним каналом наповнення бюджету. Ще в 80-ті роки (за радянської влади) були пропозиції американських і ізраїльських послідовників хасидизму належним чином профінансувати влаштування інфраструктури паломницького туризму хасидів до святих місць в Україні (побудова відповідних аеропортів, шляхів сполучення, готелів тощо). Проте радянська влада проігнорувала цю пропозицію, надавши перевагу ідеологічним розрахункам антирелігійної політики.

Регіонами міжнародного паломницького туризму можуть і повинні стати Прикарпаття та Закарпаття, пов'язані з культурою, пам'ятними місцями народів, споріднених з католицизмом, іудаїзмом, вірменською церквою. Київ, Чернігів, Одеса, Полтава - ці та інші міста є носіями не лише християнської монокультури, а й поліконфесійної культури як у минулому, так і в наші дні. Тут збереглися пам'ятки давньої християнської і навіть дохристиянської - язичницької цивілізації. Низка українських міст обласного і навіть районного підпорядкування (згадаємо тут наше Поділля - Хмельниччину - Вінниччину) - якщо не діючі, то потенційні туристичні маршрути не лише для громадян України, а й для іноземців.

Для розвитку міжнародного прочанського туризму в Україні надзвичайно важливо досягти встановлення та збереження мирного співжиття, спокою, злагоди між усіма етносами і культурами, конфесіями та віруваннями багатонаціональної України. Міжнаціональний і міжконфесійний мир - підґрунтя та запорука успішного розвитку міжнародного туризму в Україні. А це вимагає від українських туристських організацій, спеціалістів туристської індустрії та туристської культури поряд з іншими філософськими та гуманістичними засадами туризмології засвоїти, сповідувати та пропагувати й релігієзнавчі засади, а саме:

- На терені України зустрівся та зімкнувся не лише православний Схід і католицький Захід, а й Схід і Захід у масштабному, геополітичному вимірі. Починаючи з середини XVI ст., від часів Реформації, Україна стає батьківщиною різних протестантських течій - лютеранства, кальвінізму, социніанства, згодом - баптизму, адвентизму, п'ятидесятництва, свідків Єгови, а сьогодні - різних харизматичних течій, неорелігій. Ще раніше на українській землі прижилися іудаїзм та іслам. Отже, нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України [7]. Тут пускають коріння, знаходять прихильників і послідовників нові християнські та нехристиянські течії, відгалуження, групи, іноді досить екзотичні, далекі від національної традиції та культури.

У правовій державі, демократичному суспільстві гарантується вільний світоглядний, віросповідний вибір, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає утвердженню сутнісних сил людини, інтелектуальному, моральному розвитку особи, цивілізованому співжиттю громадян.

- Національні культури, конфесійні відмінності, світоглядний плюралізм не повинні (і не можуть) в Україні бути підґрунтям для релігійного екстремізму і етнорелігійної ворожнечі. Бо ж християнська культура, що Грунтується на Євангелії, має спільні корені з культурою іудейською, що грунтується на Торі, та ісламською, яка в Корані увібрала багато сакральних сюжетів Старого та Нового Заповітів Біблії. Всі вони доповнюють одна одну і в багатьох аспектах - не лише провіденціальному й есхатологічному, а й культурологічному й етичному - можуть гармоніювати між собою. Отже, Україна - перспективна, безпечна та приваблива країна для розвитку міжнародного паломницького туризму.

Регіонами активного міжнародного паломницького туризму в Україні можуть бути:

Крим (тут зосереджені пам 'ятки християнства і дохристиянських релігій, іудаїзму, ісламу, караїзму);

Умань, Бердичів, Меджибіж, Тараща, інші міста, пов'язані з історією хасидизму, захоронениям цадиків - святих, глав хасидистських громад, які відвідують щорічно десятки тисяч прочан-ха-сидів з США, Ізраїлю. Хасидизм-духовний феномен українського єврейства, що був своєрідною реакцією на трагічні для євреїв подій Хмельниччини і Коліївщини, може і повинен стати новою сторінкою толерантних християнсько-іудейських, україно-єврейських взаємовідносин;

Галичина, Буковина, Закарпаття - пограниччя латинської і візантійської культури, перехрестя західного і східного християнства; регіон, в якому збереглися "святі місця" католицизму, православ'я, іудаїзму, протестантизму, вірменської церкви, ознайомлення з якими матиме не лише туристсько-пізнавальне, а й насамперед екуменічно-гуманістичне значення;

Низка міст обласного і районного підпорядкування (Вінниччина, Житомирщина, Хмельниччина, Волинь) відтворюють національну і сакральну культуру княжої доби і середньовіччя (українського бароко), співжиття католицького і православного світу; відтворенням багатої героїчної, сакральної, культурної минувшини українського народу може стати кільцевий туристський маршрут Острог - Пересопниця - Берестечко - Володимир-Волинський;

Новим туристським прочитанням славнозвісного твору Олеся Гончара "Собор" може стати туристський маршрут у степову Україну до святинь Запорозької Січі;

Туристське відтворення шляху "від варяг у греки" поверне історичну пам'ять до витоків Київського християнства, до знакових постатей української християнської історії та доленосних подій, пов'язаних із запровадженням християнства, - першої княгині-хрис-тиянки Ольги і рівноапостольного Володимира Великого; Київ, Чернігів, інші міста центральної України в перспективі розвитку міжнародного (та й внутрішнього, загальноукраїнського) туризму можуть і повинні стати, завдяки зосередженням у них істо-рико-культурних і сакральних пам'яток, своєрідним туристським засвоєнням багатої української дохристиянської і християнської культури і духовності.

Туристські маршрути могли б мати орієнтовні привабливі назви:

- Витоки християнської України
- Монастирі України
- Перехрестя східного і західного християнства
- Сакральні пам 'ятки Поділля
- Звитяжний і духовний волинський край
- Шляхами святинь Запорозької Січі
- Культурно-релігійні пам'ятки Криму
- Святі місця хасидизму в Україні

Організація міжнародного паломницького туризму в Україні істотно гальмується наявністю численних проблем, розв'язання яких - справа держави, всіх організацій та установ, причетних до туризму. Серед них зазначимо насамперед наступні невідкладні завдання:

- Інвентаризація і реставрація історико-культурних, сакрально-духовних місць, пам'яток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих пам 'яток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані.
- Створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, зв'язок, місця відпочинку).
- Підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знаннямісторії, культури, релігії, традицій, звичаїв, обрядів України і народів, які в ній проживали, а також іноземних мов.
- З метою докладнішого вивчення перспектив розвитку міжнародного паломницького туризму, уточнення можливих потоків туристів з конкретних країн, їхніх інтересів і запитів, необхідно встановити контакти з культур-аташе посольств цих країн в Україні (США, Канади, Ізраїлю, Ватикану, Німеччини, Польщі, Швеції, Болгарії та ін.), а також з товариствами, асоціаціями, національно-культурними фондами, конфесійними центрами національних меншин в Україні.
- На базі Київського університету туризму, економіки і права та відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С Сковороди НАН України організувати Науковий центр з досліджень проблем міжнародного паломницького туризму.

Література

1. Палестинский Сборник. -Т. 1. - СПб., 1885. - С. 147.
2. Чубатий М. Історія Християнства на Русі-Україні. - Т. 1. -Рим, Нью-Йорк, 1965. - С. 443.
3. Карпачова Н. Право громадян на свободу світогляду та віросповідання // Релігійна свобода: мас-медіа, школа і церква як суспільні фактори утвердження. Науковий щорічник№5. - К., 2001. - С 16-21; Академічне релігієзнавство. - К., 2000. - С 859-861.
4. Релігія і соціокультурні зміни в Центрально-Східній Європі. Слухання в Комітеті Парламентської Асамблеї Ради Європи //Людина і світ.-2001.-№2-3.-С 16-19.
5. Історія релігії в Україні.-К., 1999.-С. 422-427.
6. Релігієзнавчий словник. - К., 1996. - С 363-364.
7. Про стан і тенденції розвитку релігій ної ситуації та державно-церковних відносин в Україні. Офіційний вісник Державного комітету України в справах релігії // Людина і світ. - 2001. - № 2-3. - С 31-41.
8. Яроцький П. Л. Паломницький (релігійний) туризм в Україні: перспективи розвитку. // Релігієзнавство. Навчальний посібник. 2-ге вид. - К., 2004.

<<< назад | зміст | вперед >>>