Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи
4. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОДІЯЛЬНОГО ТУРИСТИЧНОГО ПОХОДУ
4.3. Розроблення маршруту
Роботу з підготовки маршруту необхідно розділити на чотири етапи: збір
інформації про район походу; розроблення маршруту; загальний розрахунок часу та
оформлення маршрутної документації.
Туристська група повинна зібрати якомога повнішу інформацію про район мандрівки:
особливості клімату та рельєфу; наявність льодового покриву та його стан; на
Інтернет-сайтах вивчити довгостроковий прогноз погоди та визначити час, найбільш
придатний для подорожі. Так, подорожувати по Сіхоте-Аліню (Приморському краю)
рекомендовано в другій половині серпня - у вересні. У цей час приморська тайга
вкрита всіма барвами осені, а погодні умови найбільш сприятливі й комфортні.
Плануючи похід у маловідомі гірські краї (хребет Перського, Корякське нагір'я
тощо), групі доцільно зав'язати контакти з науковими та дослідницькими
організаціями та установами своєї області чи країни і отримати завдання на час
проходження маршруту.
Необхідно зібрати картографічний матеріал, який потім ретельно вивчається, після
чого на найбільш докладну карту наносять інформацію з інших карт та джерел.
Сьогодні туристи володіють прекрасними топографічними картами усіх гірських і
тайгових реґіонів. А свого часу, у 60-80-ті роки минулого століття, топографічні
карти були недоступними для туристів, і вони користувалися лише орографічними
схемами, які копіювалися на креслярську кальку, а вже з кальки друкувались
робочі схеми, так звані синьки. Орієнтуватись за такими схемами було досить
складно, але іншого матеріалу не було. Ускладнювалася ситуація з орієнтуванням
на місцевості в горах чи тайзі, якщо кресляр, рисуючи копію, пропустив кілька
сантиметрових поточків на схемі або додав пару відрогів хребта.
Перед походом бажано поспілкуватися з тими, хто вже побував у тих місцях. Адже
це буде найцінніша інформація про район мандрівки, його специфіку та час
проведення. Багато необхідної інформації сьогодні можна одержати з туристської
літератури на Інтернет-сайтах з туризму. Тут можна знайти й звіти про спортивні
походи.
Зібравши усю інформацію про район мандрівки, група розробляє основний варіант
маршруту. Визначається найбільш сприятливий час для здійснення походу. Якщо
планується похід у маловідому гірську країну, необхідно заздалегідь домовитися з
місцевими установами. З'ясувати транспортні можливості краю та графіки руху
необхідного транспорту. Адже буває й так, що, спізнившись на годину, група
мусить чекати до тижня на наступний рейс.
Володіючи інформацією про транспортне сполучення реґіону, група визначається з
населеним пунктом виходу на маршрут та пунктом його закінчення. Під час
мандрівки гірсько-тайговими районами, використовуються усі відомі види
транспорту. Основні відстані під'їзду до району долаються міжнародними
авіалініями. Далі - місцеві авіалінії, пароплави, автобуси та бортові машини.
Під'їзди повинні займати якомога менше пересадок. Для тайгових походів класичний
під'їзд до Приполярного Уралу: залізницею, поїздом Москва - Воркута ви
доїжджаєте до початкового пункту і вже через 1 км - відправна точка походу.
Закінчуючи похід, ви виходите до залізниці. Та деколи від цього правила
відступають. Адже, крім спортивних досягнень, туризм має ще величезне
пізнавальне значення. Подорожуючи по своїй країні та за кордоном, туристи
намагаються якомога більше побачити, поспілкуватися з людьми, які населяють
місця подорожі. Для тих, хто займався гірсько-пішохідним туризмом, майже усі
вильоти починалися від Москви - Якутськ, Іркутськ, Барнаул, Владивосток, Чита,
Благовєщенськ тощо. І завжди був час відвідати (як у Москві, так і в кінцевих
пунктах перельоту) музеї, галереї, виставки, театри.
Наприклад, у 1973 році наша група планувала свій перший похід V категорії
складності Приполярним Уралом. На час планованого виїзду з Москви у Музеї
західного мистецтва ім. О. Пушкіна експонувалася картина Леонардо да Вінчі "Мона
Ліза" ("Джоконда"). Наша група надіслала листа дирекції музею з проханням
забронювати нам на цей день квитки і таким чином у день від'їзду з Москви ми
відвідали експозицію.
Маршрут по Приполярному Уралу ми тоді здійснили "від залізниці -до залізниці",
не використовуючи інших транспортних засобів. А вже коли через три роки ішли по
Приполярному Уралу, то маршрут планували таким чином, що він починався від
залізниці Москва - Воркута, а закінчувався в поселенні Саранпауль. Закінчивши
спортивну частину мандрівки, ми продовжили подорож пароплавом по Обі. Відвідали
Березово - місце, куди Петро Перший заслав Меньшикова. Мабуть, глухішого місця
годі було знайти. Потім відвідали заполярні міста Салехард та Лабитнанги.
Таким чином, за дві мандрівки по Приполярному Уралу ми познайомилися з видатними
місцями Комі АРСР, побували в містах за Полярним колом, а також пройшли двома
спортивними маршрутами однією з найкрасивіших гірських країн - Приполярним
Уралом та зібрали цікаву колекцію мінералів.
За побудовою маршрути поділяються на лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані
(рис. 4.1).
Лінійний маршрут починається з одного населеного пункту, а закінчується в
іншому. Згадані вище маршрути Приполярним Уралом були лінійними.
Рис. 4.1. Види маршрутів за побудовою:
1 - лінійний; 2 - кільцевий; 3 - радіальний; 4 - комбінований
Кільцевий маршрут закінчується у тому ж самому населеному пункті, у якому
розпочався. Прикладом кільцевого маршруту може бути похід V категорії складності
по хребту Кодар (Забайкалля). Маршрут починається з тайгового поселення Чара,
куди можна прилетіли на маленькому "трудівнику Сибіру" - АН-2. Нитка маршруту
така: с. Чара - урочище Піски- р. В. Сакукан - р. Тайожная-перевал Ріжан (2А) -
р. Лєдніковая - р. Ліва Сигикта - пер. Челябінців (1Б) - р. Апсат -р. Бургай -
оз. Кампангна - р. Білім -оз. Нічатка - р. М. Тора - р. В. Тора - р. Сулумат -
джерело Горячий Ключ - с. Чара. Протяжність маршруту - 434 км, тривалість - 27
днів.
Часто розробляють комбінований маршрут, як за побудовою нитки маршруту, так і за
поєднанням двох видів туризму, наприклад, водно-пішохідний. Значну частину
маршруту група проходить пішо, виходить до місця початку сплаву по річці, будує
пліт і сплавляється рікою до кінцевого пункту маршруту. Такий варіант
надзвичайно збагачує маршрут, але вимоги до такої групи збільшуються. Учасники
походу повинні мати досвід сплаву відповідної категорії складності, як
пішохідної, так і водної.
Комбінований маршрут дає змогу повніше освоїти район подорожі. По-перше,
пройшовши якусь лінійну частину маршруту, група організовує базовий табір,
звідкіль робить радіальні виходи до цікавих місцин, здійснює сходження на
вершини, які розташовані дещо збоку від логічної нитки маршруту, долає
категорійні перевали. По-друге, така побудова маршруту дає змогу більш складну
гірську частину маршруту (більш виснажливу) пройти з легшими рюкзаками, так як
частина ноші залишається в таборі. Наприклад, так була запланована і здійснена
туристична експедиція по хребту Черського (Якутія). Маршрут починався з
межиріччя pp. Кур та Булгуня. Далі, пройшовши два нескладні перевали, група
вийшла до ріки Буордах. Після днювання, залишивши частину ноші у таборі
(продукти та деякі речі закопуються під великим валуном для того, щоб до них не
дісталися ведмідь чи росомаха), група вирушила в більш складну високогірну
частину хр. Черського. Пройшовши перевали Красний (1А), Олімпійський (1А),
Славутич (2Б), льодовик Обручева та перевал Ленінградський (2А), ми повернулися
на ріку Буордах, звідки продовжили наш маршрут. За 20 днів було пройдено 320 км,
в тому числі 9 перевалів.
Основна частина маршруту повинна бути лінійною або кільцевою (одне кільце),
протяжністю не менше 75 % від встановленої для цієї категорії складності
протяжності маршруту, та повинна включати у себе найбільш складні перешкоди (для
гірських маршрутів - не менше двох найскладніших перевалів).
Радіальним виходом вважається ділянка маршруту з поверненням у початковий пункт.
Відстані та природні перешкоди, пройдені в кільцевих радіальних виходах (з
поверненням іншим шляхом), зараховуються повністю, а пройдені у лінійних
радіальних виходах (з поверненням тим же шляхом) - в одному напрямку. Маршрут,
побудований тільки на численних радіальних виходах з одного пункту (базового
табору), позбавляє самого духу мандрівки.
Здебільшого такі відхилення від норми трапляються в гірських походах.
Туристські походи не повинні проводитися тільки заради перешкод. У таких походах
втрачається сама ідея мандрівки, підмінюючись вузькою спортивною метою. Штучне
нанизування перешкод призводить до втрати туристської специфіки. Адже туризм -
дещо більше, ніж комплекс фізичних вправ. Відмінний від більшості видів спорту,
туризм, безсумнівно, має більшу наповненість: розширення кругозору мандрівника
під час знайомства з людьми, новими містами, спілкування та змагання з природою
в різних географічних зонах, емоційний вплив різноманіття природи, автономні дії
групи у малоосвоєних районах, виховання самостійності, ініціативності та
рішучості за несподіваного збігу несприятливих обставин тощо.
Розробляючи маршрут, необхідно враховувати і його плановану складність
(категорійність). Є затверджений "Перелік класифікованих туристських маршрутів",
який переглядається кожні чотири роки. У цьому переліку наведені еталонні
маршрути з усіх видів туризму, які входять у розрядні вимоги з туризму Єдиної
спортивної класифікації України. Перелік охоплює гірські системи Росії та усіх
пострадянських країн. В Україні є класифіковані маршрути по Карпатах та Криму.
За основу беруть еталонний маршрут, але можливо комбінувати маршрут з частин
декількох еталонів, вибираючи найбільш цікаві для групи об'єкти подорожі. Деколи
група обирає свій варіант туристського освоєння району. У такому разі необхідно
більш ретельно опрацьовувати кількісний та якісний набір природних перешкод.
Якісна оцінка перешкод визначається рівнем технічної майстерності туристів для
їх безпечного подолання. Кількісна оцінка складних перешкод визначається з
аналізу перешкод, включених у еталонний маршрут певного району, та за часом,
який група витрачає, долаючи ці перешкоди. Довжина еталонного маршруту є
оптимальною для рекомендованої складності. Та на практиці довжина самостійно
розробленого маршруту
завжди дещо перевищує еталон (15-20 %). Це зумовлено передусім тим, що,
здійснюючи похід у новому для себе районі, туристи прагнуть охопити якомога
більше "родзинок" району. По-друге, група завжди намагається створити запас
міцності для планованої категорії складності.
Нарівні з "Переліком класифікованих туристських маршрутів" для визначення
категорії складності планованого маршруту необхідно користуватися "Переліком
класифікованих перевалів високогірних районів та середньогір'я".
Розраховувати маршрут необхідно так, щоб денні переходи збільшувалися поступово.
У такому разі організм швидше і краще адаптується до перевантажень, які
припадають на перші дні походу. Організм звикає до щоденної важкої роботи.
Здійснюючи складні категорійні походи, через кожні 3-4 дні необхідно планувати
днювання - день відпочинку. Це дасть змогу пройти маршрут без зайвих
перевантажень на організм. Важкий рюкзак - "сумна необхідність" на маршруті.
Тому, готуючить до походу, треба подбати про зменшення його ваги - не за рахунок
потрібних речей, а за рахунок раціонального підбору висококалорійних та легких
продуктів, надійного та неважкого спорядження.
У перші дні походу не рекомендовано робити великі затяжні переходи, як і не
можна долати складні ділянки, які вимагають великого фізичного напруження
(перевали, сходження). Також не рекомендується залишати і на кінець походу
складні ділянки. У високогірній зоні часто виникають і блискавично прогресують
простудні захворювання, з'являється гірська хвороба. Щоб цьому запобігти,
потрібна висотна акліматизація. Вона включає в себе як висотний досвід, набутий
у попередніх походах, так і певну послідовність набору висоти на маршруті, яка
виключає непідготований вихід на максимальні висоти.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
