Єфремов О.В., Бережна І.В, Вєтрова Н.М.

Системний підхід до формування організаційної структури управління рекреаційно-економічним комплексом Криму

Економіка Криму як регіону України, переживає сьогодні період корінних перетворень, залишаючись у вкрай важкому стані. Відбуваються динамічні процеси вимагають поглибленого переосмислення методів господарювання і управління, а також пошуку економічних напрямів самостійного виходу регіонів з кризи, які повинні визначатися регіональної спеціалізацією.

Одним з таких напрямків є розвиток рекреаційної сфери. Рекреаційні характеристики Криму, за якими він може бути віднесений до числа унікальних курортних регіонів України та СНД, обґрунтовують пріоритетність рекреаційного комплексу в регіональній політиці Криму, а світова практика дозволяє зробити висновок про високу прибутковість і швидкої окупності індустрії відпочинку і туризму.

До моменту корінних політичних і економічних перетворень (1991) рекреаційному комплексі Криму склалася доволі складна і специфічна організаційна структура управління. У ній на загальносоюзному рівні керівництво, фінансування, планування і реалізація путівок здійснювалися різними органами, у віданні яких знаходилися об'єкти рекреаційної сфери: Міністерством охорони здоров'я СРСР, ВЦРПС, ЦК КПРС, республіканськими, обласними відділами партії, різними відомствами, більшість яких перебували поза Криму.

Основними перевагами даної структури були строгий централізований облік і контроль за фінансовою діяльністю; перспективне планування розширення і нового будівництва курортних підприємств; залучення значних коштів за лінії централізованого планування на розвиток рекреаційного комплексу Криму; зацікавленість різних відомств у розвитку своїх підрозділів, що забезпечувало значний приплив інвестицій у сферу рекреації. Однак негативних сторін у такої організаційної структури було значно більше, ніж позитивних.

Саме такий підхід до управління рекреаційним комплексом створював умови для роз'єднаність дій виробників рекреаційної послуги, що призвело до наступного:

- безсистемність і некомплексности розвитку рекреаційних об'єктів;
- нераціонального використання рекреаційних ресурсів;
- забруднення навколишнього середовища;
- невідповідності у розвитку рекреаційних підприємств як основного елемента рекреаційного середовища та інфраструктури рекреації;
- централізованого планування обсягів рекреаційних послуг без урахування реальних потреб;
- відсутності економічних стимулів подальшого розширення обсягів послуг, їх видів та якості;
- до жорсткого адміністрування і втручання вищих органів у внутрішньогосподарську діяльність рекреаційних підприємств.

У 1993 році в Україні усувається монопольна власність держави на об'єкти рекреаційної сфери, що спричинило за собою впровадження різних форм власності функціонування рекреаційних об'єктів. Державна власність збереглася на рекреаційних об'єктах міністерств оборони, внутрішніх справ, охорони здоров'я та ін. Профспілкові оздоровниці стають власністю АТ "Укропрофздравница". Створюються рекреаційні об'єкти на базі оренди, приватної та акціонерної власності.

Природно, що в новій системі господарювання організаційна структура управління з жорстким централізованим підпорядкуванням стала безглуздою. Отже, виникла потреба в новому підході до створення організаційної структури управління рекреаційним комплексом, що забезпечує господарську самостійність економічних суб'єктів комплексу. На нашу думку, фундаментом такого підходу повинні стати основні положення теорії соціально-економічних систем, які дозволять глибше пізнати сутність і закономірності формування рекреаційно-економічного комплексу, закономірності організаційних, економічних і соціальних взаємозв'язків та взаємин між його складовими, знайти ефективні методи виявлення закономірностей їх функціонування і розвитку.

Теоретичні основи соціально-економічних систем являють собою комплекс основних ідей, що відображають об'єктивні закономірності функціонування та розвитку їх складових незалежно від відомчої або галузевої належності, специфіки функціонування, територіального розташування та ін. Теорія соціально-економічних систем відображає те загальне, що притаманне цьому класу систем незалежно від спеціального призначення, вона використовується при побудові нових і формуванні структури діючих систем, що дає можливість використовувати досягнення математичної науки для виявлення взаємовідносин між системою і її складовими.

Соціально-економічні системи, на відміну від абстрактних, для яких сформульовано поняття загальної теорії систем (як безлічі елементів довільної матеріальної природи, що знаходяться в деяких заданих відносинах один до одного), це штучно створені, організовані системи, в яких елементи хоча і знаходяться в точно заданих відносинах один до одного, згруповані таким чином, що кожне їх безліч функціонує за принципами і правилами, властивим тільки певної групи елементів, що входять у відповідну структуру системи. У них протікає організований людиною цілеспрямований процес, завдяки якому досягається поставлена перед системою мета. Цей процес не самоврядний, не самоорганізуючий і не самообслуживаемый.

Саме ці особливості соціально-економічних систем необхідно враховувати при розробці основних принципів формування організаційних структур управління системі рекреаційного комплексу.

В якості загальних посилок формування регіонального рекреаційно-економічного комплексу як соціально-економічної системи можна рекомендувати наступне:

- принципово інший підхід до організації функціонування і розвитку комплексу у порівнянні зі сформованими в період централізованого господарювання. При цьому необхідно враховувати обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів, наявних у господарських підрозділів; здатність аналізувати економічну інформацію в нових умовах; труднощі в переорієнтації психології господарювання (поведінки). Тут необхідно виходити з того, що господарські одиниці рекреаційно-економічного комплексу спираються на вже сформовану практику при здійсненні своїх функцій, але при цьому не мають відпрацьованими методами оптимізації господарського процесу. Крім того, в силу психологічної інерції їм вкрай важко змінювати сформовану практику господарювання, і хоча в даний час відбуваються значні зміни, поведінка господарських одиниць багато в чому визначається вантажем минулого;
- принципово нова концепція економічного середовища, що базується на основних положеннях ринкової економіки (ціни рівноваги, скасування субсидій збитковим господарським одиницям, чистий прибуток як головний економічний стимул, реклама як двигун прогресу і ін). Однак при цьому слід пам'ятати, що впровадження принципово нової концепції - це непростий і дорогий процес. Складність тут обумовлена тим, що на поведінку господарських об'єктів впливає безліч зовнішніх чинників, характер яких обумовлений тим середовищем, в якій тривало функціонував і розвивався рекреаційний комплекс. А враховуючи те, що середовище була ворожа ринковій економіці, то і її фактори будуть гальмувати впровадження нової концепції, базується на наступному:
- принципово новому механізмі перерозподілу економічних ресурсів між неефективними, з точки зору господарювання, і високорентабельними господарськими об'єктами, більше всього відповідають вимогам розвитку регіону;
- виділення пріоритетних напрямків діяльності, продиктованих потребами якнайшвидшого досягнення високого рівня рентабельності господарської діяльності;
- фокусуванні уваги на якнайшвидше подолання протиріч між вантажем минулого і вимогами сьогодення і майбутнього.

На зазначених посилках важливо сконцентрувати увагу на тому, що формування рекреаційно-економічного комплексу як соціально-економічної системи, означає насамперед радикальна зміна економічного середовища, утвореного відповідно до вимог старої, керованої з центру бюрократії. Багатогранність проблеми, а також складнощі переходу до нового господарського механізму вимагають опрацювання підходів до управління рекреаційним комплексом України, а також Криму як одного з унікальних рекреаційних регіонів країни.

Враховуючи, що змінилися форми господарювання, в 1993 році у складі уряду Автономній Республіці Крим було створено Міністерство курортів і туризму. Однак, незважаючи на те, що вона сформована з урахуванням умов ринкової економіки, свої координуючі функції міністерство виконує неефективно: в даний час його структурні зв'язки здійснюються лише з невеликою кількістю рекреаційних підприємств Криму.

Це пояснюється тим, що на республіканському рівні статус рекреаційної сфери, як пріоритетної для народного господарства Криму, не визначено. Отже, відсутній цілісний державний підхід до управління рекреаційною сферою як єдиною соціально-економічною системою.

Виходячи з особливості структури рекреаційного комплексу (функціонування на базі різних, за галузевими характеристиками, господарських підрозділів), організаційна структура управління таким комплексом повинна створювати можливості для взаємної координації роботи великої кількості підприємств різних галузей народного господарства. Ефективне здійснення зазначеного процесу для створеного в Криму за тривалий період часу рекреаційно-економічного комплексу під силу тільки орган, координуючий діяльність і підрозділів рекреаційної сфери, і інших учасників, опосередковано пов'язаних із створенням рекреаційних послуг. Це визначається масштабністю завдань управління рекреаційною сферою, взаємозв'язками і взаимозависимостями між учасниками, для вирішення яких в ринкових умовах відбувається корекція державних функцій управління - визначальними функціями стають "координація", "регулювання", "прогнозування" та "аналіз проблемних ситуацій".

Крім того, оскільки елементами комплексу є підприємства різних галузей економіки, то в умовах діючих галузевих організаційних структур управління зазначені функції управління можливо реалізувати через орган, який повинен бути вище рангом і мати більші повноваження, ніж управлінські органи суб'єктів (рис. 1.).

Рис. 1. Базова модель організаційної структури управління рекреаційно-економічним комплексом Криму

У зв'язку з вищевикладеним, пропонується створення координаційної ради з проблемам рекреаційно-економічного комплексу при уряді Автономної республіки Крим, діяльність якого повинна бути спрямована на рішення наступних задач управління:

- розробку державної програми розвитку рекреаційно-економічного комплексу Криму як пріоритетної сфери економіки республіки;
- розроблення підходів щодо державної підтримки рекреаційних підприємств;
- проведення соціально-економічного аналізу господарської діяльності учасників рекреаційно-економічного комплексу (рекреаційні підприємства і підприємства інфраструктури);
- координація діяльності рекреаційних підприємств;
- координація діяльності підприємств інфраструктури;
- проведення маркетингових досліджень в сфері рекреації в ринкових умовах господарювання;
- вивчення проблем попиту та пропозицій на рекреаційні послуги (види, рівень сервісу, ціна);
- розробка систем інформації, реклами у сфері відпочинку і туризму;
- аналіз і прогнозування проблем конкурентоспроможності рекреаційних підприємств;
- вивчення проблем трудових ресурсів і зайнятості населення регіону.

Розроблена організаційна структура управління рекреаційно-економічним комплексом на основі системного підходу дозволить уникнути прямого адміністрування діяльності суб'єктів комплексу при забезпеченні досить чіткої координації їх дій у процесі створення рекреаційних послуг. Крім того, цей орган управління буде мати можливість отримати всебічну інформацію про діяльність усіх учасників процесу рекреації, що забезпечить розробку та прийняття управлінських рішень, адекватно відображають реальні умови і ситуації в рекреаційній сфері.

Література

1. Веденин Ю.А., Преображенський В.С. Тенденції розвитку територіальної рекреаційної системи СРСР//Изд.АН СРСР. Серія "Географія", 1980. - №3.-С.5 - 19.
2. Живицький О.В., Мідна А.І. Оцінка соціально-економічного народногосподарського ефекту від рекреаційного господарства і використання рекреаційних ресурсів: (Методол. аспект). - Київ, 1983.- С.48.
3. Мамутов В.К., Амоша А.І., Дементьєва Т.М. та ін. Рекреація: соціально-економічні та правові аспекти. - Академія наук України, Інститут економіки промисловості. - Київ: Наук. думка, 1992.-С.141.
4. George Torkildsen. Leisure and Recreation Management. Third edition., London, 1995.-Р.464.
5. Ray Youell. Leisure and tourism, second edition, 1995.-Р.548.