Дишлюк Н.І.
Науковий вісник Національного університету біоресурсів
і природокористування України. - 2011. - Вип. 163 частина 1

Сільський зелений туризм як альтернатива розвитку сільських територій

Розглянуто сутнісну характеристику сільського зеленого туризму та його роль у процесі управління комплексним розвитком сільських територій. Визначено фактори та перспективні регіони розвитку зеленого туризму як альтернативи покращення стану сільських територій.

Ключові слова: сільський зелений туризм, агротуризм, сільські території, самозайнятість сільського населення.

Одним із важливих напрямків управління та підтримки економічного стану регіонів нашої країни, а особливо її сільських територій, може стати прискорений розвиток туристичної індустрії. У ряді регіонів країни сільські території мають відповідне природно-ресурсне, певне інфраструктурне, працересурсне та частково організаційно-інформаційне забезпечення, що і зумовлює розвиток галузі на рівні сільської території. Взагалі поняття агротуризму як таке не зазначене в українському законодавстві. Міністерство аграрної політики та продовольства України розмістило на своєму сайті проект закону про агротуризм, проте він ще не прийнятий.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Вивчення даного питання викликає інтерес як у вітчизняних, та і зарубіжних науковців, практиків. Дослідженням питань розвитку агротуризму в Україні займались Молдаван Л., Цибух В., Прейгер Д., Єрмолін В. та інші. Разом з тим, враховуючи вагомість даної складової в комплексному розвитку сільських територій, ряд економічних та управлінських аспектів даної проблеми потребують подальших досліджень.

Мета дослідження. Аналіз потенціалу сільських територій України та факторів, що зумовлюють комплексний підхід до розвитку агротуризму як складової розвитку економіки регіонів, визначають агротуризм як альтернативу розвитку сільських територій.

Виклад основного матеріалу (результат досліджень). Сільські території України, маючи досить багатий природно-ресурсний потенціал в рекреації (водні, земельні, лісові, бальнеологічні, фауністичні ресурси), потребують досить ефективного його використання. Проте слід відмітити, що в Україні, в усі часи розвитку її економіки, велика увага з боку держави приділялась розвитку саме промисловості і, відповідно територіям, які є багатими на мінерально-сировинні ресурси. Менше уваги завжди приділялося виключно аграрним територіям, хіба що як осередку підтримки промислових районів в продуктовому забезпеченні. Це призвело до погіршення економічного розвитку сільських територій України. Як наслідок, було отримано в спадщину ряд негативних наслідків, а саме: забруднення навколишнього середовища в промислових районах, зонах та агломераціях внаслідок великих обсягів видобутку сировинних ресурсів; забруднення повітря та водойм, шумова завіса, затори на дорогах, високий рівень розораності сільськогосподарських угідь; великий відтік працездатного населення з сільської місцевості; зубожіння сільських населених пунктів, їх деградація та суттєве скорочення; погіршення здоров'я нації, збіднення її духовної і культурної спадщини.

Подібні тенденції (можливо, і не в такому прояві) були характерні і для інших країн. Це вимагало пошуку нових підходів до розвитку сільських територій.

Багато уваги країни почали приділяти розвитку туризму і, як наслідок, у кінці XX ст. та на початку XXI ст. в складі галузей світового господарства, галузь туристичного бізнесу набула найбільших темпів розвитку. Сьогодні на світовому ринку частка туристичного бізнесу становить 7% від загальносвітового експорту товарів і послуг, що в абсолютному вираженні поступається лише прибуткам від експорту нафти, нафтопродуктів, продукції автомобілебудування [1, с 8]. Примітним є те, що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 – однією з трьох його основних статей [2, с 12].

Наявні світові тенденції швидкого розвитку туристичної галузі пояснюються тим, що, по-перше, це сфера швидкого обігу капіталу при відносно невеликих капіталовкладеннях; по-друге, ефективний засіб використання наявної інфраструктури території; по-третє, можливість створення нових робочих місць на місцевому рівні; по-четверте, може розвиватися на території міської і сільської поселенської мережі; по-п'яте, є сприяючим фактором диверсифікації економіки регіону та галузей, які обслуговують сферу туризму. В умовах фінансово-економічної кризи, значення туризму для України, як і будь-якої країни, зростає ще й тому, що за світовим досвідом саме в туризмі забезпечується найвища оборотність капіталу, найвища самоокупність вкладених коштів і найдешевше робоче місце. Крім того, на рівні сільських територій агротуризм може виступати вагомою альтернативою їх розвитку.

Сьогодні туристичний бізнес широко охоплює всі регіони України і є складовою їх економіки. Проте для одних він носить локальний характер, а для інших - має не тільки національне, але й міжнародне значення. Разом з тим, слід відмітити, що в структурі українського туризму близько 43% належить відпочинку та лікуванню на курортах, і лише 9% - це сільський, мисливський та інші спеціалізовані види туризму [3, с 64].

Основа територіальної організації «зеленого туризму» полягає в наявності на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їх типи: природні, історико-культурні, соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. їх властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації. Рельєф, залежно від ступеня розчленованості, сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території. Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюються з урахуванням теплового стану людини та її потреб.

Маючи невелику частку в структурі українського туризму та як елемент самозайнятостя населення, агротуризм слід трактувати як малий туристичний бізнес. Малий туристичний бізнес або сільський туризм (агротуризм) - це відпочинок в сільській місцевості, в зручних селянських будинках, де туристи ведуть сільський спосіб життя, знайомляться з місцевою культурою і місцевими звичаями, беруть участь в традиційній сільській праці [4]. При цьому, городяни от–имують здоровий відпочинок за прийнятними цінами, а сільські мешканці можливість отримати прибуток за рахунок ефективного використання житлового фонду та реалізації частини сільськогосподарської продукції прямо на місці. На рівні сільських територій це дозволяє розв'язати проблему зайнятості населення, отримати доходи в місцеві бюджети в національній та іноземній валюті (за рахунок обслуговування іноземних туристів, які вивчають побут і звичаї українських селян).

Агротуризм не може виступати тільки нішовим гравцем на регіональному ринку, оскільки дає можливість розвивати дорожнє господарство, систему водо-газо-електро забезпечення, транспорт, реалізацію сільськогосподарської продукції, торгівлю товарами широкого вжитку, народні ремесла, культурологічні заходи тощо. Крім того, він є географічно близьким для вітчизняних туристів, не потребує вивчення нового менталітету та іноземних мов, вчить дітей любити природу.

Досить різноманітними є цикли туристичних занять: пізнавальні (оз¬найомлення з культурно-історичними, природними, етнографічними цінностями), розважальні (рибна ловля, мисливство, збирання грибів, ягід, трав), оздоровчі (купання в водоймах, заняття фізичною працею). Зміна вражень та постійний контакт с природою дають можливість сільському зеленому туризму стати одним з ефективних видів рекреаційної діяльності [5,с.358].

Вперше агротуризм з'явився в Європі ще на початку 19 ст. На даний час він добре розвинений в Іспанії, Італії, Франції, Австралії, США. Особливий інтерес представляє розвиток малого туристичного бізнесу в сільській місцевості таких країн, як Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Великобританія. Деякі європейські держави під егідою Ради Європи навіть об'єдналися в Центрально-Східноєвропейську Федерацію з розвитку сільського зеленого туризму. Починаючи з 1972 p., агротуризм виділився в світовій практиці в окрему галузь господарського комплексу. Так, сільський туризм в европейских країнах забезпечує дохід, який рівний внутрішньому валовому продукту Угорщини. Сьогодні в Європі зареєстровано більше 2 млн. ліжко-місць в сільських дворогосподарствах. Проте лідером європейського сільського туризму є Італія, яка отримує щорічно прибуток від нього біля 350 млн. дол. В Швейцарії доходи від туризму складають біля 15 млрд. дол. в рік, з яких 10 млрд. дол. дають фермери. Європейці давно зрозуміли, що організація відпочинку на селі може приносити хоча і не дуже великий, але стабільний дохід. У країнах, за деякими оцінками, агротуризм приносить 10 - 20% від загального доходу туріндустрії.

Такому відпочинку в Європі віддають перевагу близько 35% населення, оскільки європейський споживач туристичних послуг переситився традиційними пляжними видами відпочинку та більше уваги почав приділяти всьому «екологічно чистому», в том числі і відпочинку. На зміну трьом «S» -Sun-Sea-Sand (сонце, море, пісок) приходять три «L» - Landscape-Lore-Leisure (пейзаж, традиції, дозвілля). Лише в Америці, протягом трьох останніх років, послугами сільського туризму скористались біля 87 млн. чол. [6].

Серед республік пострадянського простору стрімко розвивається сільський туризм на території Прибалтики, Росії та Білорусі саме завдяки державній підтримці. Якщо в Білорусі в 2006 р. було лише 34 дворогосподарства, то в 2010 р. - біля 900, які приносять хазяїну дохід біля 600 дол. в місяць. З 2008 р. будь-який мешканець села, який здає не більше трьох кімнат і годує гостей продуктами своєї присадибної ділянки, вважається суб'єктом «агропідприємницької діяльності» (для цього необхідно лише заплатити одноразово невеликий податок та повідомити місцевим органам). Така діяльність регулюється Національною Програмою розвитку туризму в Білорусі та обласними програмами розвитку агроекотуризму [6].

Туризм відіграє також надзвичайно важливу роль у процесі вирівнювання регіональних диспропорцій сільських територій країни, що є чи не найголовнішим завданням в межах державної регіональної політики. Особливо актуальним це видається для гірських сільських територій. Хоча лише 5% території України знаходиться в межах гірської місцевості, це одна з небагатьох можливостей підтримати гірські території, оскільки завдяки йому здебільшого відсталі в економічному відношенні і більш вразливі гірські райони можуть не тільки конкурувати з рівнинними, але й приносити значні кошти в бюджет. У відповідності з Альпійською Конвенцією (регіональна угода між представниками альпійських країн) туризм має сприяти досягненню двох основних цілей: вдосконаленню системи збереження й ефективного використання природних ресурсів і культурних ландшафтів гірських територій та створенню реальних механізмів з охорони навколишнього середовища і підтримки соціальних потреб населення [7, с 172].

Позитивний досвід Альпійського регіону може бути успішно викорис-таний в проектуванні територіальної організації туристичної індустрії на рівні сільських територій Карпатського економічного регіону. Це дозволить вирішити завдання, які завдяки мультиплікаційному ефекту, притаманному туризму, створять додаткові робочі місця в цьому досить праценадлишковому регіоні та вплинуть на спеціалізацію його господарства, а саме: підвищення ефективності та раціоналізації використання природно-ресурсного потенціалу регіону та його сільських територій; посилення атрактивності (інтегральний показник, який комплексно враховує всі сторони приваблюючої здатності) суспільних ресурсів регіону; підвищення прибутковості від гірського туризму; можливість створення додаткового ринку збуту вітчизняної продукції (сільськогосподарська, сувенірна, виробництво гірськолижного інвентарю, будівництво підйомників тощо); розвиток інфраструктури як загально регіонального, так і спеціалізованого призначення; залучення іноземних інвестицій.

На ринку рекреаційних послуг України, безумовно, найбільшими гравцями є Кримський, Причорноморський та Карпатський регіони. Інші території України мають дещо менші можливості щодо розвитку «зеленого туризму», що зумовлено, насамперед, рекреаційним потенціалом території.

Кримський регіон лідирує під час так званого високого сезону, коли домінують послуги відпочинку та лікування, які займають найбільшу частку в структурі рекреаційної пропозиції. В той же час Крим має найкращі можливості для розвитку цілорічних видів відпочинку. Вигідне приморське положення для літнього відпочинку на морському узбережжі, гірський рельєф на півдні півострова створюють передумови щодо функціонування зимового відпочинку в горах, а різноманітні ландшафти рекреаційних територій надають можливість розвивати різні види відпочинку просто неба. Унікальним ресурсом для функціонування культурно-пізнавального туризму є істо.ичне минуле Криму та культурні наслідки його багаточисельних етносів [8, с 124].

Великі перспективи для розвитку рекреації та туризму має Буковина. Хоча там можливості для розвитку великого санаторно-курортного господарства є значно меншими, проте для розвитку агротуризму як в літній, так і в зимовий сезон є досить великими.

Унікальними природними умовами і багатими рекреаційними ресурсами характеризується Полісся, що в перспективі дозволить розвивати його рекреаційно-туристичний комплекс. Полісся надзвичайно цікаве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах. Крім того, на території багато різноманітних водоймищ, особливо озер.

Чималі можливості для розвитку мають і райони Лісостепової зони. Розвідані значні запаси радонових вод різного хімічного складу: хлоридно-натрієвих, гідро-карбонатних вод на території Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської та Харківської областей [3, с 65].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, викладені вище результати дослідження доводять необхідність розвитку сільського зеленого туризму як складової економіки регіонів України та альтернативи розвитку сільських територій, а проаналізований світовий досвід засвідчує в подальшому великі перспективи.

Список літератури

1. Ефремова М.В. Основы технологии туристского бизнеса: Учеб. пособие/ М.В. Ефремова – М.: Ось-89, 1999. - 192 с.
2. Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил / за ред. Я.Б. Олійника. – К.: Ніка-Центр, 2001. – 195 с
3. Дишлюк Н.І. Туризм як складова управління комплексним розвитком сільських територій // Проблеми удосконалення управління в сучасних умовах: 36. наук. пр. ПДАТУ – Вип. 16 (т.3) -2008. - С 63 - 67.
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Агротуризм
5. Семенов В.Ф. Регіональна економіка: Навч. посіб. / В.Ф. Семенов - К.: МП Леся, 2008. - 596 с.
6. http://www.belinvest.info/art-235.html
7. Будкін B.C. Прикордонне співробітництво в системі адаптації економіки України до Європейського простору / B.C. Будкін // Проблеми співробітництва прикордонних територій України і Польщі. - К., Варшава, 1993.- С 169-179.
8. Регіональний вимір рекреаційно-ту.истичної діяльності / за ред. В.Ф.Семенова. -Одеса: Оптимум, 2008. – 201 с

Рассмотрена сущностная характеристика сельского зеленого туризма и его роль в процессе управления комплексным развитием сельских территорий. Определены факторы и перспективные регионы развития зеленого туризма как альтернативы улучшения состояния сельских территорий.

Ключевые слова: сельский зеленый туризм, агротуризм, сельские территории, самозанятость сельского населения.

In this article essential characteristic of country agrarian tourism and its part in the management of the whole development of the countries are considered. Factors and prospective regions of development green tourism are determined as an alternative to improve the position of the countries.

Key words: country green tourism, agrarian tourism, countries, self-employment of country citizens.