Дядечко Лідія Павлівна
Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції
"Індустрія гостинності в країнах Європи". - 4-6 грудня 2009 р.
Сімферополь: ВіТроПринт, 2009. - 176 с. - С.33-36.

Місце нематеріальної культурної спадщини України в розвитку туризму

Розвиток туризму в Україні, яка є членом Всесвітньої туристичної організації, а в жовтні 2009 р. набула статусу країни – учасниці Міжурядового комітету збереження нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО [1, с.8], потребує наукового дослідження, розробки й популяризації привабливих для задоволення туристичного попиту об’єктів. В умовах визнання пріоритетності туризму в соціально-економічному розвитку України і набуття ним характеру потужної індустрії подорожування підвищення уваги до проблем формування й популяризації привабливих для туристів об’єктів відвідування стає доволі актуальним.

За таких умов виведення українського туризму на вищий щабель розвитку потребує вивчення, освоєння та презентації світовій спільноті туристичних ресурсів країни. Особливої уваги серед туристичних ресурсів заслуговують об’єкти нематеріальної культурної спадщини українського народу, що виступають підґрунтям пізнавально-екскурсійного, етнічного й паломницького видів внутрішнього та в’їзного туризму. Це підсилюється тим, що Державною програмою розвитку туризму в Україні пріоритетним напрямом визначено в’їзний і внутрішній туризм [2, с.94]. Та все ж до цього часу проблемам вивчення, збереження й популяризації української нематеріальної культурної спадщини не приділялося достатньої уваги, хоча регіони України мають надзвичайно багату не тільки природну та рекреаційну, а й етнокультурну ресурсу базу, що виступає передумовою диверсифікації туристичного продукту. Цим пояснюється те, що серед переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, які охороняються ЮНЕСКО, немає жодного українського.

Правда, у 2008 р. Україна подала на розгляд міжнародного журі Національний Сорочинський ярмарок в якості об’єкта для внесення до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, що охороняється ЮНЕСКО. Цей об’єкт поєднує в собі фольклорно-етнографічні традиції, обрядові дійства та традиційні ремесла українського народу. Прийняття рішення щодо включення Національного Сорочинського ярмарку до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО можливе після перевірки унікальності цієї номінації та заходів держави щодо її збереження й популяризації в своїй країні. Термін для перевірки й прийняття такого рішення становить два роки.

Слід зазначити, що українські об’єкти нематеріальної культурної спадщини відображають збережену етнокультурну самобутність історичних країв нашої держави, зокрема Буковини, Покуття, Закарпаття, Волині, Поділля, Слобожанщини тощо, і тим самим забезпечують конкурентні переваги українського туристичного продукту на світовому ринку туризму, що дозволяє нашій країні підвищити темпи розвитку туристичного бізнесу разом з малим підприємництвом, яке забезпечує відродження і збереження етнокультурної самобутності українського народу. Розвиток туризму на основі пожвавлення використання ресурсів нематеріальної культурної спадщини регіонів нашої країни вирішить також низку напружених соціальних проблем, найперше, безробіття, закордонного заробітчанства і т.п., а також сприятиме вихованню національно-патріотичних почуттів своїх громадян.

Вивчення практики використання об’єктів нематеріальної культурної спадщини в туристичній діяльності України вказує на необхідність інвентаризації, вивчення та наукового обґрунтування бізнес-планів кожного такого об’єкта. Важливим результатом виконання бізнес-планів має стати використання об’єктів культурної спадщини українського народу з метою інтелектуалізації світової спільноти. Вивчення та інвентаризація наявних і можливих для використання об’єктів нематеріальної культурної спадщини в туристичному бізнесі України потребують залучення до цієї роботи науковців та інших фахівців з історії і культурології, а також практиків туристичної сфери діяльності та всіх небайдужих до цих проблем громадян аналогічно тому, як було зроблено при виконанні проектів «7 чудес України» і «7 туристичних маршрутів України», якими охоплено всі регіони України і застосовано рейтингову оцінку при визначенні місць.

Падіння темпів розвитку туризму в умовах світової фінансово-економічної кризи (протягом першого кварталу 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2008 р. кількість в’їзних туристів скоротилася на 20% [3]) не знімає, а загострює проблему диверсифікації українського туристичного продуту шляхом інтенсифікації залучення об’єктів нематеріальної культурної спадщини для приваблення туристів за рахунок дешевших послуг порівняно з іншими об’єктами туристичного інтересу. Отже, багатство нематеріальної культурної спадщини України зможе забезпечити розвиток туризму навіть в кризових умовах.

Серед великої кількості шедеврів нематеріальної культурної спадщини, які сформувалися як об’єкти туристичного інтересу, крім Національного Сорочинського ярмарку, слід виділити, на наше переконання, такі:

- легенди Криму та Карпат, що пов’язані з конкретними історичними подіями та особами;
- стародавнє дійство присвячене Купайлу, що не поступається карнавалам, занесеним до переліку свят, що охороняються ЮНЕСКО;
- вертепи та різдвяні колядки, які поєднують карнавальні й пісенні дійства;
- писанкарство, гончарство, кобзарство і т.ін., що виражають культуру і мистецтво підприємницької діяльності.

Аби зберегти й збагатити наведений перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини і добитися включення їх до світових надбань у цій сфері, необхідно розробити національну програму їх вивчення, відродження, збереження та використання в туристичній діяльності. Зрозуміло, що виконання такої програми потребує створення туристично-інформаційних центрів популяризації об’єктів української культурної спадщини, які, як доречно зазначає О.І. Орленко, виконують функції інформаційного, координаційного та навчального осередку, підтримуючи розвиток туризму і забезпечуючи тим самим стратегічний розвиток внутрішнього та в’їзного туризму [4, с.35]. Все це потребує державної фінансової підтримки й розвитку волонтерського руху, спрямованого на вивчення й відродження культурної спадщини України відповідно до конвенції ЮНЕСКО з цих проблем.

Висновки:

1. Дослідження місця наявних об’єктів нематеріальної культурної спадщини в розвитку туризму України дозволяє охарактеризувати їх як важливий ресурс для диверсифікації туристичного продукту й інтенсифікації туристичної діяльності.
2. Сучасний рівень освоєння цього ресурсу потребує пильної уваги науковців, практиків і держави в цілому до розроблення й виконання національної програми відродження, збереження та використання культурної спадщини України в розвитку туристичного бізнесу.
3. Для підвищення ефективності використання об’єктів нематеріальної культурної спадщини України в туристичному бізнесі необхідно розробити Інтернет-сектор з інформації та просування на внутрішній і зовнішній ринки туристичного продукту, створеного на основі об’єктів культурної спадщини України.
4. Потребує обґрунтування та запровадження в практику туристичної діяльності системи рейтингової оцінки об’єктів нематеріальної культурної спадщини в кожному регіоні й країні в цілому з метою відбору для подачі до переліку об’єктів, які охороняються ЮНЕСКО.

Врахування розроблених пропозицій підвищить роль і значення нематеріальної культурної спадщини України в розвитку туризму шляхом диверсифікації туристичного продукту.

Література

1. Щоб світ пам’ятав // Урядовий кур’єр. – 2009. – 31 жовт. (№20). – С.8.
2. Государственная программа развития туризма на 2002-2010 годы // Гостиничный и ресторанный бизнес. – 2002. – №6. – С.93-98.
3. Довідка про динаміку туристичних потоків в Україні (в'їзний туризм), І кв. 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tourism.gov.ua/publ.aspx?id=1877.
4. Орленко О.І. ТЦ: подорожі з відкритими очима / О.І. Орленко // Новости турбизнеса. – 2007. – №18(92). – С.35-37.