Чорна Л.В.
Педагогическая наука: история, теория, практика,
тенденции развития. - 2009. - Вип.1.

Вимоги до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі в США

Анотація. В статті аналізуються вимоги різних соціальних груп американського суспільства до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі. Розглядаються моделі змісту підготовки та їх ключові компоненти. Характеризуються складові змісту підготовки бакалаврів та магістрів з туризму в університетах США.

Ключові слова: туристична освіта, зміст та форми підготовки, моделі змісту, компоненти змісту.

Освіті належить основна роль у суспільстві, адже вона зумовлює його існування та розвиток. Будь-які господарські чи політичні зміни в житті країни вимагають необхідності творення нових чи удосконалення існуючих освітніх систем, які функціонують у постійно змінній дійсності. Ці загальні положення актуальні в світлі проблеми дослідження – системи туристичної освіти США та змісту і форм підготовки майбутніх фахівців з туризму.

Якщо в 1970–1980 роки розвиток системи туристичної освіти в світі відбувався за рахунок збільшення чисельності освітніх установ, то в 1990–2000 роках простежується орієнтація на удосконалення змісту підготовки фахівців. У США як лідера серед туристичних дистинацій проблема підготовки кваліфікованих фахівців відчувалась особливо гостро. Швидким темпами впроваджувалися інформаційні та комунікаційні технології, посилювалася глобальна конкуренція. Тільки в туристичній індустрії країни в 1994 р. налічувалося 6.3 мільйони робочих місць, а у суміжних з нею галузях – ще 8 мільйонів. Прогнозувалося подальше зростання числа працівників на 35% до 2005 р. [1, с. 2]. У зв’язку з цим актуалізувалося питання підвищення кваліфікаційного рівня її фахівців.

Аналіз наукових досліджень доводить, що проблема визначення змісту навчання посідає провідне місце в роботах провідних американських учених і науковців світу, зокрема: С. Голднера, Дж. Джафарі, С. Купера, С. Ленгфорда, Р. Макінтоша, Д. Маккенела, М. Скотленд, Дж. Сміта, Дж. Рітчі, Дж. Трайба, А. Холдена, Е. Шафера, Р. Шеферда та інших. Розглядаються історичні аспекти еволюції змісту навчання фахівців з туризму і сучасні підходи до його формування. При цьому всі науковці визнають залежність змісту освіти від численних факторів. Головними з-поміж них вважаються ті, що безпосередньо пов’язані з соціальними та історичними умовами розвитку суспільства. Разом з тим не применшується вплив особливостей культури країни і національних традицій на даний процес [4 – 7].

В Україні проблема змісту, форм підготовки та вимог до майбутніх фахівців туристичної галузі постійно в центрі уваги вчених. Концептуальні засади формування змісту підготовки спеціалістів з туризму окреслені в працях В. К. Федорченка. Л. І. Поважна схарактеризувала практичний аспект підготовки фахівців, а Н. А. Фоменко – принципи стандартизації туристичної освіти. Створення системи стандартів туристичної освіти в нашій країні передбачало акумулювання практичних надбань зарубіжних країн. Однак, результати аналізу наукової літератури доводять, що американський досвід щодо змісту і форм підготовки майбутніх фахівців з туризму не знайшов належного висвітлення в працях вітчизняних дослідників. Враховуючи новизну даного напряму в науці нашої країни та загальні трансформаційні процеси в освіті, вважаємо, що вивчення даного питання відкриває можливості для підвищення компетентності працівників нашої туристичної галузі.

Метою статті є визначення вимог до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі в США на основі аналізу наукової літератури. Дана стаття покликана розв’язати ряд завдань, пов’язаних із дослідженням підходів американських учених до формування комплексу вимог, моделювання змісту навчання в університетах та окреслення його ключових компонентів.

Адекватне реагування на зміни, які склалися на внутрішньому ринку праці США в минулому столітті, зумовили необхідність експертної оцінки процесу підготовки кадрів загалом і для туризму зокрема. Туристична освіта в країні в той час вже набула значного поширення у зв’язку з визначенням пріоритетів розвитку держави та забезпеченням фундаментальної, наукової, загальнокультурної і професійно-практичної підготовки особистості. Відповідно став предметом досліджень зміст туристичної освіти, аналізувались вимоги як сукупність норм, яким зміст підготовки повинен відповідати. Зміст підготовки фахівців розглядався як зумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, світогляду, громадських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формується у процесі навчання. Задля розв’язання накреслених завдань вважаємо за необхідне дослідити вимоги до змісту підготовки фахівців індустрії туризму США. Логіку формування вимог слід розглядати у контексті державної політики, галузевих потреб та доробку науковців. Враховуючи те, що туризм за своєю сутністю є прикладною сферою, формування змісту та форм підготовки майбутніх фахівців буде єдино правильним тільки у площині соціальних, культурних та економічних вимог часу, тільки у такий спосіб можливе логічне розв’язання одвічної проблеми розбіжностей між сподіваннями працівників і потребами суспільства [2, с. 1].

Історико-теоретичний аналіз літературних джерел США дозволяє стверджувати, що в країні ведеться активна робота над розробкою стандартів для всіх галузей. Прийнято ряд основних нормативних документів: Акт про національні стандарти; Стандартний класифікатор професій; Структура компетенцій фахівців; Класифікатор освітніх програм. З прийняттям Акту про національні стандарти в 1994 р. було створено Національну Раду стандартизації навичок, яка спрямувала свою діяльність на розвиток цілісної системи стандартів для усіх галузей господарства. У досліджуваній нами індустрії слід зазначити, що процес формування нормативного документу, який би окреслив систему компетенцій для фахівців туризму, вже розпочався. З ініціативи Національної Ради з стандартизації навичок було розроблено спеціальний проект – „Добровільне партнерство з питань гостинності та туризму”, головна мета якого полягає у визначенні переліку посад, виробничих функцій та вимог до фахівців цих провідних індустрій країни. Ще в 1980 році було створено Класифікатор освітніх програм (CIP) з ініціативи Національного центру освітньої статистики Департаменту освіти США. Періодично ця система функціонуючих програм ревізується, відійшли в минуле класифікатори 1985 та 1990 років, чинним досі залишається КОП 2000 року [3]. Згідно з ним програми підготовки фахівців туристичної галузі та гостинності представлені у такий спосіб:

- 52.1905 – Туристичне обслуговування та маркетинг;
- 52.1906 – Туристична діяльність;
- 52.1910 – Маркетинг гостинності та рекреації.

Вище вказані програми спрямовані на формування навичок маркетингової та управлінської діяльності, разом з тим увага акцентується на розвиток особистісних якостей майбутнього фахівця, формування широкого кола компетенцій професійного характеру: у сфері планування та організації підприємницької діяльності, формування туристичного продукту, його реалізації та обслуговування туристичних потоків.

Роберт Макінтош ще в 1983 році констатував, що американська вища школа бізнесу в цілому та департаменти туризму як організаційна складова її структури керувалися запитами потенційних роботодавців, визначаючи зміст навчання [4, с. 134]. Однак, даний процес ускладнювався через багатосегментність туристичної індустрії, кожен з яких мав свої особливості. Так, урядові туристичні організації потребували фахівців, які вільно володіли іноземними мовами; туристичні компанії наймали працівників, обізнаних з маркетинговими технологіями; туристичні агенції залучали випускників з розвиненими навичками роботи з комп’ютером та знаннями географії туризму; туристичні консалтингові та управлінські структури надавали перевагу фахівцям з навичками ведення бухгалтерського обліку, управління фінансами, проведення операційних досліджень та ділового листування; авіакомпанії налагоджували співпрацю з тими фахівцями з туризму, які вирізнялися сильними комунікативними навичками та знаннями методів продажу. Вчений робить висновок про те, що невід’ємними компонентами змісту підготовки повинні бути: загальноосвітній, професійний, маркетинговий, управлінський та інформаційно-технологічний. Разом з тим не слід залишати поза увагою розвиток особистісних якостей та аналітичних здібностей.

Порівнюючи результативність діяльності „практиків” та „компетентних фахівців”, А. Холден переконливо доводить, що фахових знань у сучасних умовах достатньо тільки для виконання поточних операцій, необхідних для забезпечення ефективної роботи по формуванню турпродукту чи наданню послуг [5, c. 42]. Реальну цінність представляють уміння правильно інтерпретувати сучасний стан усієї галузі, а не тільки окремо взятої туристичної організації, аналізувати причини, які його зумовили, та визначати мету подальшого розвитку і способи її досягнення, передбачати ймовірні наслідки в масштабах цілої країни. На його думку, поєднання соціологічних, психологічних, антропологічних і географічних наук з туристичними дисциплінами та менеджментом повинне формувати зміст підготовки майбутніх фахівців.

Аналізуючи еволюцію змісту підготовки фахівців з туризму в США, приходимо до висновку, що його формування здійснювалося у напрямі від виразного спрямування на вузький професіоналізм на соціалізацію змісту, від філософського характеру до управлінського. Було сформовано ряд моделей підготовки майбутніх фахівців з туризму. Дж. Р. Рітчі систематизував напрацювання з даного питання та доповнив їх власним доробком [6, с. 8]:

1. Модель школи готельного бізнесу. Структура та зміст навчання спрямовані на підготовку менеджерів готельних та курортних закладів. Зміст освіти охоплює два головних компоненти: профільно-операційний, який включає всі аспекти функціонування структурних одиниць засобів розміщення (сюди входить вивчення нормативно-правового регулювання в готельному та рекреаційному бізнесі); управлінський, який охоплює такі навчальні дисципліни як менеджмент маркетингу та продажі, фінансовий менеджмент, облік у гостинності, управління людськими ресурсами та інформаційні технології. Досвід підготовки за даною моделлю підтверджує високий рівень сформованих операційних навичок фахівців, однак засвідчує, що знання та вміння у галузі управління не є достатніми для розробки і прийняття стратегічних рішень. Попри недоліки ця модель і досі цінується в готельному бізнесі.

2. Модель загального менеджменту зі спеціалізацією в туризмі. Як і в першій моделі зміст, структура та форма навчання регламентуються складовими компонентами, але тут їх три: базовий, він забезпечує загальну освіту на основі вивчення ліберальних наук, математики та мов; професійний, який націлений на формування знань, умінь та навичок, необхідних для роботи в туристичній індустрії загалом, або в конкретному її сегменті: плануванні та виробництві туристичного продукту, транспортних перевезеннях чи готельному менеджменті; практичний, як невід’ємна частина змісту підготовки, орієнтований на підготовку випускників до реальних умов виробництва. Найбільше застосування ця модель знайшла в Гавайському університеті, університеті Центральної Флориди, Мічиганському державному університеті, а також вищих навчальних закладах Австралії та Канади.

3. Модель ліберальної освіти зі спеціалізацією в туризмі. Реалізується дещо інакше, ніж перші дві моделі. Вона передбачає підготовку фахівців за трьома типами програм: предметно-центричною зі спеціалізацією в туризмі. Ґрунтується на вивченні географії, економіки або соціології. Широкого розповсюдження не набула, проте реалізується на факультеті географії Макгрільського університету, Монреаль, Канада; рекреаційного спрямування зі спеціалізацією в туризмі. За своїм характером багатопредметна, більш академічно орієнтована, з акцентом на соціальні, комп’ютерні науки та фізкультуру. Впроваджена в Нідерландах, Канаді, в університеті Джорджа Вашингтона (США); багатопредметною зі спеціалізацією в туризмі, частково співпадає з попередньою, але відрізняється навчальними предметами з курсу менеджменту та туризму, екології й іноземних мов. Поширена в Австралії та Канаді.

4. Гібридна модель туристичної освіти. Власне вона була розроблена Дж. Р. Рітчі на таких засадах як: поєднання менеджменту зі соціальними науками задля досягнення розуміння перспектив розвитку туризму та його впливу на соціальну сферу; баланс туристичних і екологічних наук; розвиток навичок ділового мовлення; обов’язкове п’ятирічне навчання, при цьому 24 місяці відводяться тільки на виробничу практику; налагодження тісної співпраці з туристичними організаціями. Дана модель широко обговорюється в літературних джерелах, однак в університетах США вона не знайшла свого відображення.

На основі дослідження потреб державних, галузевих установ та теоретико-методичних напрацювань учених Р. Макінтош вказав на необхідність включення у зміст підготовки бакалаврів з туризму наступних одинадцяти компонентів [4, с. 136]:

1. ліберально-освітній. Ґрунтується на навчальних дисциплінах гуманітарного циклу, включаючи англійську мову з основами ділового листування й іноземні мови. Мінімальний рівень вивчення мов розрахований на трирічне навчання і завершується іспитом;
2. комунікаційно-технологічний, що передбачає опанування базових принципів ділового спілкування. Ведення туристичного бізнесу цілковито залежить від майстерності його фахівців у проведенні ділових зустрічей, переговорів, веденні діалогу професійно-орієнтованого характеру;
3. природничі науки. Їхнє включення у зміст навчання ґрунтується на органічному зв’язку цих дисциплін з фаховими науками. Вони забезпечують формування знань про природні явища та можливість їх використання як туристичної атракції;
4. соціальні науки: психологія, соціологія, антропологія та економічні науки, направлені на формування знань, умінь і навичок планування та управління груповими турами, бронювання туристичних послуг з урахуванням запитів туристів. Вивчення світової культури та людинознавчих аспектів виступає вагомим доповненням для розширення сфери компетенцій фахівців. Разом з тим, соціальні науки охоплюють дисципліни географічного циклу на зразок світової географії, географії міжнародного туризму і туристичних регіонів, політичну географію. Цикл економічних дисциплін поширюється на мікро- та макроекономіку, ціноутворення;
5. базові аспекти підприємництва. Знання правових основ регулювання в туризмі, комп’ютерного програмування та статистики, кількісних методів аналізу діяльності, а також алгебри і тригонометрії є невід’ємним компонентом змісту;
6. архітектура і планування. Створення комфортних умов туристичного середовища є значущим у туризмі, а базові концепції проектування – істотне доповнення до професійних характеристик майбутнього фахівця, вважає вчений;
7. маркетинг. Курси з основ маркетингу та маркетингових досліджень, маркетингу гостинності, управління обсягами продажі направлені на підвищення маркетингової результативності кожної господарської одиниці як у роботі з туристами так і в співпраці з партнерами;
8. менеджмент. Даний компонент складається з обов’язкового, який поширюється на менеджмент організацій та персоналу, та рекомендованого – менеджменту засобами розміщення і закладами харчування;
9. туристичні науки, які згруповані в межах чотирьох базових курсів:
1) історія туризму;
2) планування туризму;
3) економіка туризму;
4) організація туристичної діяльності.
10. елективний компонент змісту підготовки фахівців з туристичного менеджменту, який випливає зі спеціалізації. А їх налічується п’ять в університетах США:
- маркетинговий менеджмент,
- менеджмент туристичних агенцій,
- менеджмент туристичних компаній,
- енеджмент зв’язків з громадськістю,
- розвиток та управління консалтинговими послугами;
11. практична підготовка.

Зміст підготовки майбутніх фахівців з туризму – це єдність теоретичної і практичної форм підготовки. Обидві складові є однаково значущими, відтак практична форма передбачена впродовж кожного року навчання. Практика проводиться відповідно до спеціалізації, час проведення – впродовж року, влітку або у вигляді погодинної роботи в туристичній компанії. Зараховується не тільки практика на підприємствах туризму, а й у засобах розміщення та закладах харчування по обслуговуванню туристів. Обов’язковим є оформлення звіту про набутий досвід у процесі практики.

Е. Шафер і І. Вінер продовжили дослідження попередників та охарактеризували зміст підготовки магістрів з туризму за такими трьома напрямами спеціалізації:

- туристичний менеджмент і планування;
- туристичний маркетинг;
- туристична освіта [7, c. 138].

Вони визначили вісім обов’язкових компонентів: виробничу практику, основи туризму і подорожей, маркетингові дослідження, планування в туризмі, управління подорожами і туризмом, економіку туризму, психологію співпраці, основи інформаційних технологій та розробили елективну складову змісту навчання.

Отже, проведений аналіз вимог до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців з туризму в США дає підстави стверджувати, що зміст туристичної освіти не є сталою константою, а постійно оновлюється. В сучасних умовах актуалізується системний підхід до формування змісту туристичної освіти, який орієнтується на потреби різних груп американського суспільства. Наведені моделі доводять, що зміст підготовки – це єдність теорії і практики, він спрямований на формування професійних знань та вмінь, які забезпечуються загальноосвітнім, економічним, маркетингово-управлінським та фаховим компонентами, а також на розвиток соціально-психологічних і духовно-творчих якостей особистості фахівця, що визначають його здатність працювати як в умовах глобалізації та сталого розвитку, так і невизначеності, спричиненої кризовими явищами, домагаючись при цьому результатів, адекватних вимогам суспільного та науково-технічного прогресу.

Література

1. 3402 Public Law 104–288. US National Tourism Organization Act of 1996 / Сongressional Record, 1996. – Vol. 142. – Р. 1–25.
2. Musgrave P. W. Curriculum History: Past, Present and Future / P. W. Musgrave // History of Education Review. – 1988. – Vol. 17(2). – Р. 1–14.
3. Сlassification of Instructional Programs (CIP - 2000) [Електронний ресурс] . – Заголовок з титул. екрану. – Режим доступу: http://nces.ed.gov/pubs2002/cip2000
4. McIntosh R. W. A Model University Curriculum in Tourism / R. W. McIntosh // – Tourism Management. – 1983. – Vol. 1 (1). – Р. 134–137.
5. Holden A. „Citizen of the World” or „Management Puppet”? The Place of Tourism Studies in Higher Education / A. Holden, E. Wickens // – Tourism Recreation Research. – 2007. – Vol. 32 (2). – Р. 41–47.
6. Ritchie J. R. Design and Development of the Tourism / Hospitality Management Curriculum / J. R. Ritchie // Tourism Recreation Research. – 1995. – Vol. 20 (2). – Р. 7–13
7. Weenen I. Graduate Training in Tourism: What Experts Think / I. Van Weenen, E. L. Shafer // – Tourism Management. – 1993. – Vol. 2 (1). – Р. 138–140.

Аннотация. В статье анализируются требования разных социальных групп американского общества к содержанию и формам подготовки будущих специалистов туристической отрасли. Рассматриваются модели содержания подготовки и их ключевые компоненты. Характеризуются составные содержания подготовки бакалавров и магистров туризма в университетах США.

Ключевые слова: туристическое образование, содержание и формы подготовки, модели содержания, компоненты содержания.

Abstract. Different American society groups requirements to content and forms of future tourism industry professionals training are analyzed in this article. Content models and their basic components are revealed. Bachelor and Master degree in tourism content training components are characterized.

Keywords: tourism education, content and forms of training, content models, content components.