Чорнява А.Л.
Матеріали конференції "Актуальні питання підвищення
конкурентоспроможності держави, бізнесу та освіти
в сучасних економічних умовах" (14-15.02.2013 р.)

Стратегічні елементи розвитку підприємств сільського зеленого туризму в умовах конкурентного середовища

Світовий досвід показує, що малий бізнес - це важливий елемент ринкової економки, який впливає на темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту. Рівень розвитку малого бізнесу в Україні значно відстає від розвитку даного сектора в промислово розвинених країнах і явно недостатнім з точки зору потреб цього періоду в Україні.

У сформованих умовах значна роль у вирішенні проблеми розвитку малого підприємництва відводиться сфері послуг, і, зокрема, індустрії туризму, яка може стати реальною можливістю для розвитку малих форм господарювання, так як вона має великий потенціал для залучення підприємницьких ресурсів, не вимагає таких великих капіталовкладень як наприклад, промисловість, і є пріоритетною індустрією по створенню робочих місць. Враховуючи незаперечний туристичний потенціал України та неповну розвиненість туризму в даний час, вкладення капіталу саме в цю індустрію є зараз актуальним.

Серед різноманітних видів туризму як сфери розвитку підприємництва найбільш ефективним є сільський зелений туризм, так як він сприяє вирішенню соціальних та економічних проблем в селах, які зараз актуальні для України. Сільський зелений туризм виступає як амортизатор, що дозволяє перевести надлишок трудових ресурсів в альтернативний сектор виробництва послуг і створити нові робочі місця у сільській місцевості.

У функції підприємств, які займаються сільським зеленим туризмом входить:

- збагачення туристів життєво важливими загальнокультурними і природничо-науковими екологічними знаннями, в тому числі у сфері особистої та суспільної екологічної безпеки;
- емоційне оздоровлення, позбавлення від «міського» стресу;
- соціалізація світогляду туристів шляхом формування їх екологічної культури, що включає нові, важливі для сталого розвитку суспільства ціннісні орієнтації і поведінку;
- формування толерантного ставлення до незнайомих культур і етносів, до їх способу життя і традицій, адаптованим до природного середовища проживання;
- створення нових робочих місць для місцевого населення;
- стимулювання традиційних форм природокористування, виробництва екологічно чистих продуктів харчування;
- збільшення інвестицій в інфраструктуру і сервіс, так і в охорону природи;
- зростання добробуту місцевого населення та розвиток професійної освіти, направленої на придбання туристських та природоохоронних професій;
- розвиток ремесел;
- удосконалення місцевого самоврядування.

Перспективність розвитку сільського зеленого туризму в Україні залежить від туристичних ресурсів країни: природних, історичних, етнографічних та соціально-економічних. Цими ресурсами Україна володіє в достатній мірі, причому більша частина сіл розташовуються в привабливих природних місцях.

Стратегія розвитку сільського зеленого туризму полягає в мотивації розвитку як можна більшої кількості підприємств даного виду туризму (сільських садиб) та об'єктів надають додаткові послуги (музеї, кафе національної кухні, кінноспортивні бази тощо) в селі. Так як спільна робота всіх перерахованих вище об'єктів складається комплексний туристичний продукт і є основою ефективного розвитку сільського зеленого туризму в даній місцевості (кластер), отже є конкурентоспроможним видом туризму в порівнянні з іншими видами туризму (рис. 1).

Рис. 1. Модель взаємодія об'єктів сільського зеленого туризму

Також для ефективного розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах конкурентного середовища необхідно врахувати наступні стратегічні елементи:

1) Оформлення садиби. Сільські садиби, мають привабливий зовнішній вигляд - з національним орнаментом або збудовані в стилі традиційних українських споруд буде користуватися широким попитом серед туристів завдяки своїй унікальності.

Оформлення кімнат житлового будинку також доцільно використовувати в тому ж стилі, що і зовнішнє оформлення. Повинні бути присутніми предмети народної творчості: вишиті подушки, рушники, домоткані килими, ліжники, вироби з металу або шкіри. При реконструкції сільської садиби можна вдатися до енергозберігаючих технологій. Використання енергоефективних технологій є показником екологічності садиби.

«Приведення садиби шляхом євроремонту» категорично неприпустимо.

2) Маркетингова стратегія - цільовий клієнт, реклама, цінова політика. Рекламна компанія, як і вся робота сільських садиб повинна базуватися на чіткому розумінні цільового клієнта. Реклама повинна чітко відображати дійсність і не вводити потенційних туристів в оману. Садибами сільського зеленого туризму бажано мати власний інтернет-ресурс, як додаткове джерело довіри з боку потенційних туристів. Додатково господарів сільських садиб потрібно брати участі у спеціалізованих виставках-ярмарках. Господарі надають систему знижок для постійних клієнтів, пропонують додаткові сувеніри, бонуси

3) Транспорт. На стадії зустрічі туристів часто виникають проблеми трансферту до сільської садиби, тому необхідно впроваджувати дану послугу, оскільки садиби часто розташовані у віддалених і важкодоступних селах. А спільна робота садиб з представниками транспортних фірм допоможе вирішити питання доставки туристів на об'єкт і до найближчих пам'яток.

4) Атракції, розваги. Успішна робота об'єктів сільського зеленого туризму в селах, також залежить від розробки і надання додаткових атракцій. Це можуть бути як музеї, етнографічні центри, кінноспортивні бази, ослячі, страусині ферми, так і інші розваги - фестивалі, зелені стежки, велотропы, участь у агроработах на фермі і т.д. Даний елемент не тільки приваблює туристів у сільську місцевість, але й забезпечує додаткові послуги для проживаючих у поруч розташованих садибах туристів. Крім того необхідна постійна зв'язок між господарями садиб та атракцій. Взаємна система знижок і впевненість у безпеці туристів також є основою більш повного туристичного продукту, необхідного туристу.

5) Послуги харчування. Для успішного розвитку сільського зеленого туризму необхідний такий елемент стратегії як об'єкти, що надають послуги харчування. При цьому бажано, щоб такі об'єкти надавали страви на основі екологічно чистих продуктів харчування та національної кухні тих народів, які проживають в даному селі.

На даний момент часу конкурентоспроможність санаторно-курортного і туристського комплексу (СКТК) України в порівнянні з європейськими зонами відпочинку, туризму та реабілітації неухильно падає. Неорганізованість і тінізація СКТК, призводять до незадовільної якості туристичних, супутніх послуг та нераціонального використання рекреаційного потенціалу країни, низького рівня розвитку рекреаційної інфраструктури і транспортного обслуговування рекреантів. Конкурентні позиції України, порівняно з найближчими зарубіжними курортними зонами, додатково погіршує нераціональне співвідношення між якістю наданих туристично-рекреаційних послуг і агресивною ціновою політикою (орієнтованої на зростання цін), з боку їх представників.

Таким чином, представлені стратегічні елементи розвитку підприємств сільського зеленого туризму конкурентоспроможні порівняно з санаторно-курортними і туристичними комплексами України та країн Європи. А також, позитивний вплив і розвиток сільського зеленого туризму полягає в тому, що цей вид туризму розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При збільшенні кількості туристів, з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток додаткових сфер послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, розважальних послуг і т.п.

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. На початковому етапі, прийом та обслуговування туристів відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів, але з надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села.