Черевичко Т.В.
Туризм і культурну спадщину.
Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 1.

Туризм і глобальний місто

До кінця другого тисячоліття сталося ряд подій, які дещо змінили соціально-економічний ландшафт людського життя. Технологічна революція з інформаційними технологіями в своїй основі формує нову матеріальну основу суспільства. Національні економіки стали глобально взаємопов'язані, створивши тим самим нову систему відносин. Що призвело, зрештою, до формування економіки нового типу - глобальної.

У зв'язку з цим виникає ряд питань: що являє собою туризм в новій системі відносин? Яка його роль у формуванні глобальної економіки? Яке він має значення для розвитку суспільства? Для відповіді на ці питання доцільно розглянути природу туризму і «озирнутися назад», зробивши невеликий екскурс в історію.

Туризм - широке і багатоаспектне поняття. В самому загальному вигляді туризм - це організована, інтегрована система, в межах якої можна виділити окремі взаємопов'язані аспекти: технологічний (інформаційний), економічний, соціальний і психологічний. У той же час, туризм - це подорож по світу, знайомство з іншими культурами. В основі туризму закладений процес руху, обумовлений технологіями вилучення, акумулювання та споживання енергії. У цьому зв'язку цікава точка зору, згідно якої в основі туризму можна виділити різні форми руху:

- динамічну складову, що включає пересування до місця призначення;
- статичну складову, передбачає зупинку, стоянку;
- результативну складову, що представляє комбінацію динаміки і статики і відображає результат залучення людини за допомогою подорожі в економічну і соціокультурну підсистему¹ .

Можна припустити, що існує певна залежність між кількістю енергії, споживаної туристом в процесі подорожі, і ступенем ефективності технологій, що використовуються для вилучення, застосування та передачі необхідної для цього енергії. З нашої точки зору, ця залежність визначає рівень розвитку туризму. В даний час найбільш ефективними технологіями по вилученню енергії, що сприяє переміщенню людей, є технології передачі інформації (інформаційні технології).

Люди існують на Землі, як прийнято вважати, протягом 800 поколінь. Патріархальні (статичні) суспільства, на які приходиться велика частина історії, вели кочовий спосіб життя, постійно мігруючи. Цілі народи в пошуках кращого життя ставали кочівниками, переміщаючись по території Європи, Азії і Африки. Часто кажуть, що традиційні суспільства не схильні до змін. З цим важко погодитися, так як жодне суспільство не вільне від зовнішнього впливу. Тим більше, що кочівник постійно знаходиться у шляху, він «сприймає шлях, динамічно - рухаючись через нього»². Зустрічі в дорозі - це передача знань, інформації і джерело нового руху. Бо рух, у результаті якого кочівник приєднує нове знання, є його саморозвиток. В якості прикладу джерела руху і змін у розвитку суспільства можна назвати міграцію, військові дії і мандрівних торговців.

Таким чином, міграційний період в історії цивілізацій сприяв встановленню відносної «природної рівноваги». Безумовно, в цей історичний період говорити про розвиток туризму не доводиться, але про зародження «шляху» як основи туризму можна.

Розвиток сільського господарства призвело до осілості народів і фактично перетворило міграцію в «річ у собі». Для родових і феодальних суспільств була характерна малорухливість населення. У кожного народу з'явилася своя територія, що призвело до деяких змін в уявленні про простір як про статичному і радіальному. Розширення торговельних контактів супроводжувалося освоєнням нових земель, що сприяло формуванню як економічного, так і туристичного простору. Перші відомості про пересування людей з туристичними цілями по Європі і Близькому Сходу відносяться ще до епохи античності. Велике переселення народів, падіння Римської імперії, що зумовили спад економічної і політичною життя в Європі, відбилися і на подорожах. Вони стали великою рідкістю і здійснювалися за необхідності. І тільки релігійні традиції були основною формою систематизації і передачі знань в цей період, що можна розглядати як джерело руху. Найбільш поширеним приводом для пересування людей стало відвідування святих місць - паломництво. З виникненням середньовічних держав відновлюються саме туристичні поїздки. Про дійсний ж переломі в туризмі можна говорити лише стосовно до пізнього середньовіччя і раннього нового часу³ .

В подальшому кожна історична епоха ознаменована своїми «подорожами» - переселеннями народів, загарбницькими походами, географічними відкриттями. Так, Великі географічні відкриття розширили межі світового простору. Європейським народам відкрилися майже безмежні простори нових земель для заселення. Одночасно з цим відбувалося поглиблення відмінностей між народами.

Сучасна епоха - це епоха глобалізації. Про неї заговорили тоді, коли з розвитком транспортних засобів і інформаційних каналів відбулася зміна миросознания. Глобалізація являє собою незворотний процес, в результаті якого над географічно та історично сформованими просторами міст, країн складається інформаційне, кібернетичний простір. В рамках нового простору підвищується швидкість передачі інформації, знань і досвіду. Національна держава замінено територіальним. Завдяки цим змінам, глобалізація знищує частину старого, поділеного на племена суспільства, намагаючись створювати відчуття дому у будь-якому куточку планети, що становить основу розвитку туризму.

Посилення усвідомлення глобальної взаємозв'язку примусила вчених по-новому подивитися на те, що прийнято вважати глобалізацією. Слід підкреслити, що єдина думка з цього питання поки ще не визначилося. Одні вчені під глобалізацією розуміють формування мегаобществ, інші - розвиток культурних процесів, а треті - «вестернізацію» світової економіки⁴ .

В економічній літературі під глобалізацією розуміється величезне збільшення масштабів економічних процесів міжнародного обміну, які не визнають кордонів світової економіки. Традиційно відзначається сукупність таких процесів, як транскордонні потоки капіталу, товарів, послуг, технології, інформації, людей, просторову та інституціональну інтеграцію ринків. Особливий інтерес викликає точка зору М. Костельса, згідно з якою глобалізація економіки зумовлена створенням глобальної інформаційної мережі, яка становить матеріальну основу нової економічної системи - глобальної. Ця нова економіка, «здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети»⁵ . Дане положення застосовується і для сфери обслуговування. Не випадково, слідом за фондовою біржею, мережа ресторанів «Макдоналдс» стала стандартом саме глобального суспільства.

Можна сказати, що глобальна економіка являє собою комбінацію інформації економіки та економіки послуг - історично нову реальність, відмінну від світової економіки.

Головною відмінною рисою нової економіки є розвиток «глобальних міст» - глобальних світових центрів, сосредотачивающих розвинені послуги та інформаційні потоки. У цих містах» доступ до різних засобів комунікації і знань дуже простий. Саме тут протікає основна економічна життя: фінансова, торговельна, ділова та туристична. Глобальний світ сьогодні - це сукупність таких універсальних центрів. До них належать Лондон, Нью-Йорк, Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Токіо, Шанхай, Сінгапур, в Австралії - Сідней, в Європі - «італійський коридор» Мілан - Венеція, Рамштадт (комплекс міст в Нідерландах), Франкфурт, Париж, Барселона.

Може виникнути питання: що ж таке глобальна місто? Слід почати з того, що глобальний місто - це не місце, а процес. «Процес, за допомогою якого центри виробництва і споживання розвинених послуг... зв'язуються в глобальні мережі на основі інформаційних потоків»⁶ . Цей процес йде з різною інтенсивністю і в різних масштабах, у залежності від значимості різних видів економічної діяльності. Територія у цьому випадку відіграє підпорядковану роль. Як відзначав А.с Тоффлер, ми стали свідками історичного процесу руйнування значення місця в житті людини⁷. У зв'язку з цим, не останнє місце в розвитку глобальних міст займає туризм, так як стрімко зростає кількість людей для яких щоденні ділові поїздки і подорожі стають нормою повсякденного життя.

Туризм, особливо ділової, як форма споживання розвинених послуг знаходиться в центрі всієї економічної, соціальної та культурного життя глобального міста⁸. Можна сказати, що глобальне місто стає центром туристичної діяльності, що проявляється у збільшенні масштабів туризму та інтенсивності туристичних потоків. Туризм - в наш час, найбільш стабільний вид економічної діяльності. Про це дуже переконливо свідчать дані та прогнози Всесвітньої Туристичної Організації. Так, якщо у 1999 р. у світі кількість туристів становила 663 млн (приріст 4,1 %), то в 2010 р. буде 1 млрд туристів, а в 2020 р. - вже 1 млрд 600 млн⁹. Доходи від туризму в 1999 р. склали 455 млрд. доларів (зростання 6 %), а це 11,7 % світового валового доходу. В 2000 р. прибутки від туризму піднялися до 476 млрд. доларів, тобто збільшилися на 4,5 %. Для 83 % країн туризм є одним з 5 основних джерел доходу. У той час як для 38 % країн туризм - головне джерело доходу. Туризм займає перше місце серед всіх інших секторів економіки за кількістю робочих місць. Якщо в 1998 р. у сфері туризму зайнято 115 млн. чоловік, то в 2020 р. буде створено 550 млн. робочих місць¹⁰. Це свідчить про те, що туризм є однією з умов формування глобального простору.

Що стосується Росії, то вона, то ж не залишилася в стороні від цих процесів. У 1999 р. Росію відвідало 18,8 млн. іноземців, що на 16 % більше, ніж у 1998 р., за кордон виїхало 12,6 млн. росіян (зростання на 19 %). У 2020 р. відвідають Росію 47 млн. чоловік (це означає, що кількісний щорічне зростання туристського потоку складе 6,7 % по Росії, або 2,9 % світового ринку)¹¹. Доходи ж російської економіки від туризму у 1999 р. становили 6,5 млрд. доларів (річне зростання - 19,4 %, тобто 1,7 % світового ринку)¹².

По мірі формування глобального міста, в його структурі складаються особливі ділові центри нової просторової форми. Діловий центр - це економічний двигун глобального міста. Як правило, ділові центри глобального міста обов'язково мають транспортний вузол, університетський центр, великий банківський центр, центр високотехнологічної промисловості і туристичний центр. Наприклад, у структурі глобального міста можна виділити спільну діяльність міжнародних фінансових послугах трьох центрів - Нью-Йорка, Токіо та Лондона. Ці три центру, разом узяті, працюють у сфері світових фінансів як єдине ціле. Не менш значущими центрами в структурі глобального міста є такі великі центри в сфері міжнародних ділових, туристичних послуг, фінансів, як Гонконг, Осака, Франкфурт, Париж, Цюріх, Амстердам, Мілан. У цих центрах надається і високий рівень сервісу. Не дарма кажуть, що бюро подорожей Кука, система готелів «Хілтон» забезпечують однаковий рівень і стиль обслуговування і в Делі, і в Парижі.

Процес формування глобального міста не позбавлений суперечностей. Як свого часу зауважив Гегель, розвиток цивілізації йде зі Сходу на Захід. У сучасному світі пріоритет у розвитку цивілізацій займає Північну півкулю, хоча скоро вісь розвитку епіцентрів цивілізації «переміститися з Північної Америки до Китаю»¹³. «Протистояння» Півночі і Півдня викликало значну асиметрію економічного розвитку між індустріально розвиненими країнами північної півкулі і країнами південного півкулі. За даними ООН і Світового банку населення промислово розвинених країн у 1998 р. становило 20 % всього населення планети (1,2 з 6 млрд. людей). У 2025 р. частка населення цих країн зменшиться до 12 % (1 млрд. з 7,8 млрд. осіб). Причому, 1 млрд. людина буде належати 22,592 млрд. доларів, у той час як решта населення - 6,243 млрд. людина буде мати тільки 6,8 млрд. доларів. Інакше кажучи, 80% матеріальних благ буде зосереджено в руках 12 % населення. Диспропорція економічного розвитку двох груп країн наочно проявляється і в області інвестицій. За даними Світового банку, у 1998 р. прямі інвестиції в індустріальних країнах склали 400 млрд. доларів, у південних країнах - 200 млрд. доларів; у 1999 р. відповідно 650 млрд. і 210 млрд. доларів. Різниця очевидна. Про диспропорціях між Північчю і Півднем так само говорить розрив у рівні розвитку інформаційних технологій і комунікацій (за критерій береться кількість користувачів Інтернету). У 1999 р. за статистикою 10 % населення світу користувалися 95 % світових комунікацій, а на решту 90 % населення припадало всього лише 5 % коштів комунікацій¹⁴.

Для глобального міста актуальними стають відносини «Глобальний центр - Локальна периферія», які вбирають в себе відносини «Північ-Південь» і «Схід-Захід». Однак відносини «Центр-Периферія», в цьому випадку, не означають відносин між розвиненими і країнами, що розвиваються. Ці відносини, по-перше, відображають і глобальну і локальну динаміку розвитку країн; по-друге, характеризують залежність статусу країни в глобальному світі від мінливих глобальних потоків. На думку К. Саломона, можливість миттєвої передачі інформації в будь-яку точку світу зруйнувала всі уявлення про географічному просторі та часі, що впливає на симетрію макроекономічних відносин світового співтовариства і асиметрію економічного розвитку розвинених і країн, що розвиваються¹⁵. Саме глобальна «включеність» локальна «исключенность» країн в простір становить суть нових відносин.

Глобальна економіка характеризується одночасним розсіюванням розвинених послуг і їх концентрацією. Це виражається в тому, що: з одного боку, у провідних метрополіях світу сфера послуг відображає найвищий рівень зайнятості, у цю сферу вкладаються значні інвестиції. Завдяки цьому, розвинені послуги розміщуються по всьому світу. З іншого боку, лише в небагатьох центрах декількох країн відбувається просторова концентрація таких послуг. Такими центрами стають найбільші агломерації людей - мегаполіси¹⁶. Однак, в даний час, основним ознакою мегаполісу є не його розмір, а ступінь концентрації їм адміністративної, виробничої та менеджерської влади в рамках глобальної економіки. Завдяки цьому вони притягують до себе цілі країни і регіони. Сучасна тенденція розвитку така, що відбувається географічна перегрупування виробництва розвинутих послуг. Вектор розвитку переміщується на Схід. Це стосується й формування мегаполісів, і змін у напрямках глобальних потоків послуг. Так, Гонконг не просто 6-мільйонний місто, а Гуанчжоу - не просто скупчення 6,5 млн. чоловік. На основі цих міст формується мегаполіс з населенням від 40 до 50 млн. чоловік, що включає Шенчжень, Чжухай, Макао і безліч невеликих міст.

Одночасно з цим відбуваються зміни напрямків у розвитку туризму. У найближчі 20 років найвищими темпами туризм буде розвиватися саме в Азії. У 2020 р. країною номер один розвитку туризму буде не Франція чи яка-небудь інша європейська країна, а Китай, який вийде на рівень 137 млн. туристів у рік, що складе 8 % щорічного приросту для країни, або 8,6 % світового ринку. Очікується, що Гонконг відвідають 59 млн. туристів. Далі місця в першій четвертке розподілятися між Японією і Кореєю.

Таким чином, туризм є однією із складових формування глобального міста, що відображає постійно мінливих простір.

Література

1. Див.: Mathieson A., Wall G. Tourism: Economic, Phisical and Sosial impacts. Harlow: 1996. Р. 14-15.
2. Див.: Гурін З. Подорож, паломництво, туризм. // Хаос. 1997. № 3. С. 179.
3. Див.: Александрова А. З історії міжнародного туризму // Питання історії. 1996. № 8. С. 140.
4. Особливий внесок у дискусію з проблем глобалізації внесла міжнародна конференція «Постіндустріальний світ і процеси глобалізації» // Див.: Світова економіка і міжнародні відносини. 2000. № 3.
5. Див.: Кастельс М. Інформаційна економіка: економіка, суспільство і культура. М., 2000. С. 105.
6. Див.: Кастельс М . Інформаційна економіка: економіка, суспільство і культура. М., 2000. С. 363.
7. Див.: Тоффлер А. Футурошок. СПб. 1997. С. 57.
8. Розвинені послуги включають фінанси, страхування, консультування, юридичні послуги, рекламу, маркетинг, забезпечення безпеки, управління інформаційними потоками, НДДКР.
9. Див.: Перро З. Віхи розвитку світового туризму //Готель. 2001. № 12. С. 27.
10. Див.: Іноземний туризм у Росії (за матеріалами Статкомітету Росії) // Питан. статистики. 2001. № 4. С. 32; Перро З. Віхи розвитку світового туризму // Готель. 2001. № 12. С. 27.
11. Там же. С. 32.
12. Див.: Перро З. Указ. соч. С. 28.
13. Див.: Саломон До. Культурна експансія і економічна глобалізація // Світо-вая економіка і міжнародні відносини. 2000. № 1. С. 114.
14. Див.: Перро З. Указ. соч. С. 27.
15. Див.: Саломон До. Указ. соч. С. 114.
16. Всі мегаполіси (за класифікацією ООН їх число становить 13) мали у 1992 р. населення понад 10 млн. осіб, а в чотирьох із них за прогнозами, в 2010 р. населення перевищить 20 млн. чоловік. Див.: Кастельс М. Інформаційна економіка: еко-економіка, суспільство і культура. М., 2000. С. 378.