Вибір оптимальної моделі державного регулювання туризму в Україні

Моделі розвитку туристичної сфери

	Модель ліберального ринку (американська)	Кейнсіанська модель	Змішана (європейська)
Основні особливості	Відсутність центрального державного адміністрування, всі питання вирішуються на місцях на основі принципів ринкової «самоорганізації»	Наявність авторитетного міністерства, що контролює діяльність всієї галузі	Питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні багатогалузевого міністерства
Країни	США	Туреччина, Єгипет, Туніс, Хорватія, Мальта	Швейцарія, Грузія, Латвії. Німеччина, Австрія, Чехія, Франція

Модель ліберального ринку передбачає відсутність центрального державного адміністрування. Всі питання пов'язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб'єктами господарювання на основі оперативного регулювання і принципів ринкової економіки. Уряди окремих країн приймають таке рішення в тих випадках, коли країна займає міцне положення на міжнародному ринку туризму і є привабливою для іноземних туристів. Також дана модель функціонує в країнах, де суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто можу вирішувати свої проблеми без державної участі, і зокрема здатні на потужні самостійні рекламні акції в інтересах усього національного ринку.

Ця модель управління індустрією туризму використовується в США. У цій країні про державне регулювання туризму говорити практично не доводиться. Як відзначають Р. Харріс і К. Кац, туризм зазвичай сприймається як належне, тому в програмах державного фінансування вона або відсутня, або до нього ставляться не так серйозно, як, наприклад, індустрії високих технологій. Хоча сприяння розвитку туризму повинно входити в обов'язки уряду, як і підтримка будь-якої іншої економічної діяльності [3]. З метою економії бюджетних коштів в 1997 році в США була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), яка займалася питаннями розвитку туристичної галузі. Цей крок був обумовлений великим конкурентним потенціалом США на міжнародному туристичному ринку. Нині в США діє Консультаційний рада по туризму і подорожам (USTTAB) досить впливовий орган, до складу якого входять значні представники туристичної індустрії.

Кейнсіанська модель передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства, що контролює діяльність всієї галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами. Для її реалізації потрібні великі фінансові вкладення в індустрію туризму, рекламну та маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру.

Найбільш успішною з країн, що використовують кейнсіанську модель регулювання туризму, є Туреччина. За останні кілька років ця країна домоглася значних зрушень у туристичній сфері. Розробкою політики у сфері туризму і контролем її здійснення займається головний орган виконавчої влади - Рада міністрів Туреччини. Повноваження щодо розвитку інфраструктури курортних територій покладено на профільне Міністерство культури і туризму, основними завданнями якого є:

- координація діяльності державних відомств у частині розвитку туризму;
- співпраця з іншими відомствами, муніципальними, структурами, громадськими організаціями та приватним сектором;
- підтримка розвитку туризму;
- маркетинг туристичного сектора (як головної галузі національної економіки);
- використання інвестиційного, комунікаційного потенціалу для розвитку туризму;
- забезпечення, а в разі необхідності і націоналізації нерухомості, пов'язаної з інвестиціями в туризм;
- вивчення, розвиток, захист, оцінка, поширення, популяризація, впровадження туристичних цінностей [1].

Змішана модель переважає в європейських державах (Швейцарія, Грузія, Латвія, Німеччина, Австрія, Чехія, Франції Швеція, Іспанія) і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні якою або багатогалузевого міністерства. Наприклад, в Західній Європі найчастіше це міністерство з економічним ухилом. Ще одна істотна складова такої моделі державного регулювання - чіткий поділ органом державного адміністрування туризму на дві гілки.

Одні гілка займається глобальними питаннями державного управління: нормативно-правовою базою для галузі, обробкою статистичної інформації, координацією діяльності регіонів, міжнародним співробітництвом на міждержавному рівні.

Друга гілка - маркетингова. Всю компетенцію входить все, що необхідно для створення образу країни за кордоном: участь у виставках, управління туристичними інформаційними центрами за кордоном. Причому саме ці інститути отримують основну частку фінансування. Крім цього, державна адміністрації туризму в розвинених європейських країнах працює у взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом для залучення до виконання державних завдань фінансово коштів з приватного сектора, знаходження взаємовигідних форм співпраці між органами управління різних рівнів.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступні висновки. Для розвитку туризму в Україні необхідно використаний. досвід зарубіжних країн, спрямований на створення і закріплення позитивного іміджу України як країни, привабливої для туризму.

Найбільш прийнятною формою організації туристичної галузі в Україні є змішана модель розвитку. Причини цього, першочерговим напрямком розвитку туризму в Україні повинна стати розробка цілісної стратегії його розвитку на державному та регіональному рівнях, яка повинна враховувати досвід зарубіжних країн та національні історичні, правові та культурні особливості.

Вдосконалення діючої системи розвитку туристичної сфери в Україні має відбуватися шляхом створення національної туристичної адміністрації, виділення в її структурі адміністративного та маркетингового відділів, а також шляхом створення регіональної мережі туристичних представництв.

Література

1. Аналітична записка до візиту делегації Міністерства курортів і туризму Автономної Республіки Крим в Турецьку Республіку (9-11 лютого 2012 р.). - 14 с.
2. Герасименко В.Г. Управління національним туризмом у контексті міжнародного досвіду / В.Г. Герасименко, С.С Галасюж // Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері). - 2008. - №12. - С.19-24.
3. Харріс Голдфри, Кац Кеннет. Стимулювання міжнародного туризму в XXI столітті. - М: Фінанси і статистика, 2000.
4. Цибух. Ст. Туризм - справа державна / В. Цибух // Міжнародний туризм. - 2000. - № 5. - С.84-85.