Биркович Віктор Іванович

Державне регулювання cфери туризму на регіональному рівні

Спеціальність 25.00.02

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

2007

Дисертацією є рукопис

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміцнення ринкових відносин в Україні відбувається шляхом формування й розвитку змішаної економіки, де взаємодіють ринкове й державне регулювання. Роль і масштаби останнього залежать від багатьох факторів і, насамперед, від стану економіки об'єкта регулювання, що визначає функції, завдання, форми та методи впливу держави. Це повною мірою стосується і сфери послуг туризму, роль і значення якої неухильно зростають у ході створення соціально орієнтованої ринкової економіки. Тобто дедалі більшого значення набуває науково обґрунтоване формування сприятливого фінансово-економічного, правового й інформаційного середовища для розвитку туризму в регіонах України.

Активізація діяльності підприємств туризму має ґрунтуватися на розширенні можливостей регіонального управління інвестиційними процесами в зазначеному напрямі та поєднанні ефективного державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією. Проведені в країні ліберальні економічні реформи недооцінювали роль держави в управлінні економікою, що практично усунуло її вплив на економічну діяльність майже всіх галузей і сфер національного господарства. Тим часом при переході від однієї суспільної системи до іншої, коли нові закономірності й тенденції розвитку ще не охопили свідомість більшості учасників, відбувається різке зниження державного регулювання процесів, що проходять. У міру розширення й поглиблення ринкових відносин управлінська діяльність господарських систем стає більш упорядкованою, але недостатньою для виконання вимог сучасного ринку. Подібне становище на державному й регіональному рівні виявляється у прийнятті управлінських рішень, що мають зайво узагальнений або вкрай вузький характер, що, у свою чергу, знижує результативність впливу регулювання на соціально-економічний розвиток країни і її регіонів.

Рішення таких завдань потребує відповідного теоретичного й методичного забезпечення державного регулювання сфери послуг туризму з урахуванням її специфіки й особливостей конкретного регіону. У зв'язку з цим вибір форм і методів, розробка організаційного механізму державного регулювання розвитку сфери послуг регіону, цілісного за своєю сутністю й принципами побудови, набуває особливої актуальності і значущості.

Проблеми й особливості регулювання розвитку туризму регіонів знайшли своє відображення в наукових дослідженнях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Ю. Алєксєєва, С. Альфров, В. Бабарицька, Х. Борисова, Дж. Боузні, І. Валентюк, В. Гуляєв, А. Гайдук, П. Гаман, Х. Гедфрі, С. Генсірук, А. Добровольська, В. Євдокименко, В. Керецман, А. Король, О. Лазор, Г. Папірян, М. Пітюлич, В. Сенін, С. Харічков, О. Шаблій, В. Шамрай, І. Школа та інші.

Окремі аспекти цієї проблеми (розвиток підприємництва, розміщення продуктивних сил, регіональний розвиток і державний вплив на цей процес) знайшли відображення у працях таких зарубіжних учених-економістів, як Л. Абалкін, В. Заусаєв, Л. Лукачева, М. Кабушкін, М. Жукова, А. Віленський, В. Лебедєв, В. Квартальнов, В. Шульга й інші. Дослідженню проблем впливу даної сфери національного господарства на соціально-економічний розвиток націй присвячені праці ряду зарубіжних учених: П. Ліндерта, У. Грайпла, М. Портера, Р. Харрода, Д. Енгельхарта та інших.

Проте в Україні висвітлено далеко не всі питання стосовно сучасних теоретико-методологічних та прикладних засад активізації діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу. Існує потреба у поглибленому науковому дослідженні теоретичних аспектів формування методики державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні, визначенні пріоритетів та окресленні шляхів підвищення ефективності управління комплексним використанням багатого рекреаційно-туристичного потенціалу регіонів України. Одним із ефективних важелів ринкового регулювання розвитку туризму є удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки суб’єктів господарювання галузі, залучення інвестицій для пожвавлення їх діяльності. Потребують дослідження й нові методологічні підходи до інформаційного відображення діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу в макроекономічних показниках. Важливість теми посилюється ще й тим, що протягом останніх років в економіці країни питома вага таких формувань стабільно зростає.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (№ держ. реєстр. 0102U003195). Роль автора полягає у розробці механізмів регулювання сфери туризму в регіоні.

Мета й завдання дослідження. Метою роботи є поглиблення теоретичних і методичних підходів, вироблення практичних рекомендацій з удосконалення державного регулювання розвитку туризму на основі принципів комплексності та системності.

Поставлена мета зумовила потребу теоретичних розробок, визначення та послідовного вирішення таких завдань:

- вивчити теоретико-методологічні засади державного регулювання туристичної індустрії регіону;
- дослідити та проаналізувати сучасні підходи до наукової розробки державного регулювання сфери туризму регіону;
- обґрунтувати форми, методи й інструменти механізму державного регулювання й активізації діяльності суб’єктів туристичного господарювання в регіональній політиці розвитку сфери послуг туризму;
- визначити роль і місце сфери туризму в національній економіці, її соціально-економічний вплив на суспільство і навколишнє середовище;
- оцінити прямий та непрямий вплив державного регулювання на господарську діяльність підприємств сфери туризму;
- визначити можливості ефективного використання нових організаційних форм і методів державного регулювання сфери туризму в регіоні;
- обгрунтувати повноваження держави в регулюванні туристичного ринку;
- розробити методичні рекомендації з удосконалення державного регулювання регіонального туризму на основі принципів комплексності та системності.

Об’єктом дослідження обрано процес державного регулювання розвитку сфери туризму в регіоні.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні аспекти державного регулювання й організаційного забезпечення розвитку туризму на регіональному рівні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення державного управління у сфері послуг туризму регіону законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру є умовою подальшого розвитку економіки регіонів та економіки України в цілому.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем регіональної економіки й регуляторної політики розвитку рекреаційно-туристичного комплексу. У процесі дослідження для вирішення поставлених завдань використані: діалектичний метод дослідження процесів і явищ у їх взаємозв’язку й розвитку, системно-структурний аналіз (при дослідженні концептуальних засад та при систематизації методичних підходів щодо регулювання розвитку туризму); методи групувального аналізу і статистично-прогнозних підходів, економіко-статистичні методи, порівняння (при аналізі соціально-економічних передумов, можливостей і мотивів розвитку ринку туристичних послуг у регіоні), хронологічний, метод екстраполяції, факторного аналізу, порівняльно-правовий, логіко-семантичний методи. Зокрема, історичні аспекти поняття „регіон” та „управління сферою туризму в регіоні”, наповнення їх змістом досліджувалися за допомогою діалектичного методу, методів екстраполяції і факторного аналізу. За допомогою хронологічного методу досліджено динаміку змін, що відбулись у сфері туризму у регіоні України у часовій послідовності.

Порівняльно-правовий та історико-правовий методи широко застосовувалися для дослідження змісту державного управління при створенні системи управління туризмом в регіоні України та міжнародного досвіду організації туризму, а системний підхід та статичний метод – для висвітлення стану наукової розробки управління сферою туризму в регіоні в системі державного управління.

Використання методів прогнозування дало змогу окреслити напрями розвитку туристичної сфери в регіоні України.

Інформаційно-нормативною базою для дисертації послужили законодавчі акти та закони України з питань розвитку туризму, курортів, готельного господарства; державна статистична звітність, яка характеризує результати функціонування суб`єктів туристичної, санаторно-курортної, відпочинкової діяльності в Україні протягом 2003―2006 років; вітчизняні і зарубіжні публікації з питань розвитку рекреації й туризму, результати власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:

уперше:

- запропоновано рекреаційне районування територій регіонів, що надає можливість ефективного управління територіальною структурою рекреаційної діяльності: санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування); оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий); спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо); пізнавальний;

удосконалено:

- набір важелів державного регулювання туристичного бізнесу важелями прямого впливу – введення економічного механізму забезпечення охорони навколишнього середовища рекреаційних територій регіону, непрямого впливу – інформаційне забезпечення сфери надання туристичних послуг;
- класифікацію факторів державного регулювання та формування політики перспективного розвитку туризму в регіоні, яка, на відміну від діючого поділу на позитивні та негативні, передбачає врахування факторів суб'єктивного характеру та несприятливих факторів об'єктивного характеру;

набули подальшого розвитку:

- дослідження сутності державного регулювання сфери туризму на регіональному рівні шляхом тлумачення понять „регіон”, „державне управління сферою туризму в регіоні”, „державне регулюванні в регіоні”, „туристичний регіон”;
- засоби державного регулювання розвитку сфери туризму шляхом розробки прогнозів, цільових комплексних програм та індикативного планування.

Практичне значення одержаних результатів полягає у комплексному застосуванні розробленої класифікації важелів ринкового регулювання активізації діяльності підприємств туризму, удосконаленні моделі державного регулювання розвитку туризму при розробці єдиної комплексної політики розвитку рекреаційно-туристичного комплексу на основі загальнодержавної та регіональних концепцій і програм розвитку санаторно-курортної сфери, туризму і відпочинку.

Дослідження доведене до конкретних рекомендацій з удосконалення форм і методів державного регулювання розвитку сфери послуг туризму регіону. Окремі теоретичні й методичні положення можуть бути використані при формуванні механізму державного регулювання даної сфери національного господарства, що діє на принципах ринкової економіки і спрямований на зміцнення ринку послуг шляхом прямого й непрямого впливу на зміну його основних характеристик.

Результати дисертаційної роботи у формі теоретико-методичних розробок та рекомендацій упроваджені: Комітетом Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму при розробці законопроектів (довідка № 06-5/13-877 від 21.12.2006 р.); Закарпатською обласною радою при розробці таких програм: „Регіональна комплексна програма економічного і соціального розвитку Закарпаття до 2010 року”, „Концепція сталого розвитку Закарпатської області 2005-2015 рр.”, „Стратегія транскордонного співробітництва „Карпати 2004-2011” (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія)” – проект TASIS, „Комплексна програма розвитку туризму в Закарпатській області 2005-2010 рр.”, „Програма розвитку сільського туризму в Закарпатській області 2004-2008 рр.” (довідка № 01-17/227 від 23.03.2007 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: „Правове забезпечення державного регулювання”, „Менеджмент у державному та муніципальному управлінні”, “Менеджмент туризму”, ”Державне регулювання економіки” (довідка № 11-005/19 від 06.03.2007 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і були схвалені на: регіональному форумі „Інструменти сталого розвитку: стратегічне планування в Закарпатській області та міжнародний досвід” (м. Ужгород, 2006); міжнародному семінарі „Бачення, свот-аналіз та визначення пріоритетів на Закарпатті: процес та досягнуті результати” (м. Ужгород, 2006); стартовій конференції Проекту програми сусідства ІНТЕРРЕГ ІІІ А „Угорщина-Словаччина-Україна 2004-2006” „Дослідження комплексного використання біомаси у спільному прикордонному регіоні Угорщина-Словаччина-Україна” (м. Ужгород, 2006); робочому семінарі „Проблеми та стратегія розвитку словацько-українського транскордонного співробітництва” (м. Прешов, 2006); зимовій економічній школі „Основи соціальної ринкової економіки” (Закарпатська обл., Перечинський р-н, ТБ „Воєводіно”, 2005); „круглому столі” за участі міністра закордонних справ України Б.І. Тарасюка „Нова Україна в оновленій Європі” (м. Ужгород, 2005); „круглому столі” „Шляхи і можливості консолідації українського суспільства” (м. Мукачево, 2005); „круглому столі” „Словаччина, Польща і Україна: обмін досвідом європейської інтеграції” (м. Ужгород, 2005); конференції „Трансформація пільгових режимів інвестиційної діяльності Закарпатської області у контексті європейської інтеграції: альтернативні інструменти інвестиційної та регіональної політики” (м. Ужгород, 2005); нараді Організаційного комітету Федерації сільського туризму України (м. Київ, 2005); міжнародній науково-практичній конференції „Туристична індустрія як вектор регіонального розвитку” (м. Чернівці, 2005); міжнародній діловій зустрічі в рамках ІІІ Міжнародної виставки-ярмарку „Тур-Євроцентр Закарпаття – 2004” (м. Ужгород, 2004).

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено автором у 7 наукових працях, з них 5 ― статті у фахових виданнях, загальним обсягом 4,1 обл. - вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 214 сторінок, з яких 6 рисунків займають 5 сторінок, 12 таблиць – 7 сторінок, список використаних джерел (201 найменувань) – 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, наукову новизну й практичну значущість результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади державного регулювання сфери туризму на регіональному рівні» – досліджені сутність і зміст механізму державного регулювання сфери послуг туризму, охарактеризовано його роль в управлінні розвитком цієї сфери в умовах ринкової економіки.

Проблеми й особливості регулювання розвитку туризму регіонів знайшли своє відображення у наукових дослідженнях. З позицій системного підходу, спираючись на вітчизняні й іноземні нормативно-правові акти та наукові джерела, досвід України і ряду зарубіжних країн, ученими сформована загальна проблема взаємозв’язків держави і регіонів, з яких виділена проблема наукового обґрунтування державного регулювання розвитку регіонів в Україні.

Охарактеризовано властивості туристичного бізнесу як складової економічного комплексу країни: має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам; створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію; формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності; виступає мультиплікатором зростання національного доходу валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення; є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності та швидкої окупності інвестицій; виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності; сумісна практично з усіма сферами, галузями і видами діяльності людини; має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

У процесі розвитку туризму з’явилося чимало тлумачень цього поняття, особливе значення при визначенні цього явища мають такі критерії, як: зміна місця; перебування в іншому місці; оплата праці із джерела у місці яке відвідується. Зазначені визначення дають змогу дивитись на туризм як на явище, що має певні часово-просторові параметри.

У сучасному світі, що змінюється під впливом глобалізації та частих економічних змін, на туристичний бізнес, як і на будь-яке підприємство, що виробляє товари та послуги, впливає багато факторів. Джерелами підвищеної складності управління є високий рівень невизначеності ринкової ситуації, сезонна нестабільність попиту на туристичні послуги, жорстка конкуренція в туристичному бізнесі, недостатність фінансових ресурсів і т. д.

Завданням регіональної політики держави у сфері туризму є забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку сфери туризму регіонів з урахуванням рівня цін, забезпечення нормальної екологічної обстановки, правопорядку, законності. Для цього пропонуємо розширити набір важелів державного регулювання туристичного бізнесу. Важелі прямого впливу пропонується доповнити елементом Введенням економічного механізму забезпечення охорони навколишнього середовища рекреаційних територій регіону, а непрямого впливу – Інформаційним забезпеченням сфери надання туристичних послуг.

При цьому перший елемент передбачає визначення порядку екологічного страхування об’єктів рекреаційних територій регіону. Порядок екологічного страхування повинен визначатись законодавством України, виходячи з нормативів рекреаційного навантаження на природне середовище, в межах яких воно зберігає здатність до самовідновлення. У практичному плані рекреаційне навантаження виражається максимально можливою кількістю осіб, які можуть одночасно перебувати на даній території, не виключаючи деградації природних екосистем. Рівень рекреаційного навантаження повинен визначатись за результатами добровільного чи обов'язкового екологічного аудиту.

Встановлено, що єдиного підходу до визначення поняття „регіон” у державному управлінні сферою туризму в регіоні та державному регулюванні в регіоні не існує.

Виходячи з цього, доцільно розглядати поняття „туристичний регіон”. До категорії туристичного регіону можна зарахувати значну кількість туристичних місць. Туристичним регіоном може вважатися як будь-яке місто, область, регіон світового значення, так і невеликий населений пункт, що має старовинні будівлі і привертає увагу туристів. Оскільки туристичні регіони можуть значно відрізнятися один від одного, необхідно їх класифікувати. В основу класифікації доцільно покласти мотив, який спонукає суб’єкта подорожувати у певне місце.

Залежно від мотиву, як свідчить практика, розрізняють туристичні регіони широкої і вузької спеціалізації. Туристичні регіони широкої спеціалізації утворюються в туристичній галузі, де увагу організаторів і посередників туристичних заходів сконцентровано переважно на організації відпочинку в сезон відпусток. Туристичні регіони широкої спеціалізації важливі також і для ділового туризму. До таких туристичних місць належать освітні, промислово-адміністративні, політичні і транспортні центри. Туристичні регіони вузької спеціалізації поділяються на місця відпочинку і місця, які мають визначні туристичні місцевості, пам’ятки.

На розвиток туризму впливають як позитивні, так і негативні фактори, які пов’язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні й у світі. Під час державного регулювання та формування політики перспективного розвитку туризму в регіоні треба виходити з того, що існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які тією чи іншою мірою визначають реальні умови її реалізації. Виходячи із зазначених позицій, у дисертації визначено фактори суб'єктивного та об'єктивного характеру.

Серед факторів суб'єктивного характеру відзначимо:

- фактор локального розвитку рекреаційного регіону і надання відповідних послуг. Він ураховує те, що основні механізми й норми регулювання відносин в економічному житті, в тому числі й у сфері туризму, будуть формуватись на державному рівні. Отже, можливості регіону в питаннях економічного сприяння розвитку туристичної індустрії будуть досить обмеженими. Прогрес у цій сфері залежатиме від економічної ситуації в державі, що, з одного боку, фактично нівелює шанси на державну підтримку глобальних ініціатив і проектів, а з іншого – потребує підприємницької активності організацій;
- географічний фактор і наявний природний потенціал. Він передбачає, що ринкова економіка є відкритою системою і має на меті її інтеграцію з європейськими і світовими структурами. Це дає підстави вважати, що завдяки їм Закарпатський регіон має шанси прискорити своє "входження" у світ саме через ринок рекреаційних послуг як вигідний сектор вкладення капіталу. В умовах тотального дефіциту ресурсів, відсутності кадрів, низького рівня сервісу тощо закономірною є велика зацікавленість в участі іноземних інвесторів у розвитку рекреаційної сфери. Без цього досягти світових стандартів у туристичному обслуговуванні, забезпечити попит на послуги і розширити ринок їх збуту буде важко. Тому прогрес у цій галузі значною мірою буде залежати від того, як і яка політика буде здійснюватись стосовно іноземних інвесторів.

Ці суб'єктивні обставини, пов'язані з дією внутрішніх і зовнішніх чинників, безумовно, впливатимуть на систему державного регулювання і переважно визначатимуть стратегічні орієнтири розвитку туристичної індустрії.

Треба брати до уваги і те, що об'єктивно існують несприятливі фактори, без урахування яких будь-які програми і проекти не дадуть бажаних результатів.

До таких об'єктивних факторів можна зарахувати:

- недостатню підготовленість населення регіону до туристичного підприємництва;
- відсутність стабільних економічних механізмів економічного регулювання господарських відносин;
- недостатнє формування економічних важелів і стимулів розвитку сфери туризму;
- нерозвиненість соціальної інфраструктури загального призначення (дороги, транспортне сполучення, зв'язок, водопровідне забезпечення, каналізація, торгівля, громадське харчування), надзвичайно низький рівень сервісу;
- відсутність широкого асортименту продуктів харчування, їх низька якість, невідповідність стандартам і нормам;
- не розвинуті сучасні системи інформаційного забезпечення рекреаційного бізнесу, відсутня всеохоплююча реклама;
- дефіцит висококваліфікованих менеджерів у сфері туристичного бізнесу;
- невисоку загальну культуру господарювання;
- деформовані традиції і звичаї народу;
- напружену санітарно-екологічну ситуацію в багатьох туристичних центрах, що знижує попит у зарубіжних партнерів;
- політичний фактор.

У другому розділі – «Стан державного регулювання сфери туризму на регіональному рівні» – розглянуто концептуальні підходи до формування системи державного впливу на господарську діяльність підприємств сфери послуг туризму.

Встановлено, що система державного регулювання включає методи прямого та непрямого впливу. Доведено, що важелі прямого впливу держави на розвиток туристичної індустрії безпосередньо впливають на функціонування економічних суб'єктів, змушуючи їх приймати рішення, зумовлені не самостійним економічним вибором, а юридичними та іншими настановами держави. Методи прямого впливу швидко досягають мети, викликаючи відповідну реакцію господарюючих суб'єктів, але їх результативність пов'язана з поступовістю і послідовністю прийняття рішень та їх детальним економічним обґрунтуванням.

Використання ж методів непрямого впливу не приводить до втручання держави у процес прийняття рішень економічними суб'єктами, а лише створює передумови для їх самостійного вибору, який збігався б співпадав з метою державної економічної політики. Тобто непрямий вплив є впливом на економічні інтереси, спонукаючи ринкових агентів до дій у визначеному державою напрямі. Непряме регулювання ґрунтується на використанні індикативного планування, інструментів грошово-кредитної, інвестиційної, податкової, інноваційної, бюджетної політики, методів морально-етичного і пропагандистського впливу, наданні інформаційних і консультативних послуг.

До основних пріоритетних важелів прямого впливу держави на розвиток сфери послуг туризму належить на сам перед законодавче та нормативно-правове регулювання туристичного бізнесу.

Визнано, що основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

- удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;
- забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;
- розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;
- розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;
- створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
- забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

Визначено, що реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

- визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів та програми розвитку туризму;
- визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання й охорони;
- спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
- визначення основ безпеки туризму;
- ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
- спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
- встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
- організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
- визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
- участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Встановлено, що перешкодами реалізації повною мірою державної політики розвитку туризму регіонів є відсутність необхідних фінансових ресурсів, тому першочерговим завданням на сучасному етапі є створення привабливого інвестиційного клімату сфери туризму.

Нестача інвестиційних ресурсів знижує темпи розвитку національного виробництва, що негативно позначається на вирішенні соціальних проблем регіону та конкурентоспроможності туристичної сфери і просуванні її на світовий ринок.

В умовах розвитку Української держави особливо актуальною є проблема розробки та застосування інвестиційної стратегії розвитку регіонів України, а також туристичної сфери як важливої складової. Тому оцінка інвестиційної привабливості розвитку регіонів має бути безпосередньо ув’язана з державною підтримкою і державним управлінням регіонами.

У Закарпатській області основні принципи і підходи органів виконавчої влади до ролі туризму та рекреації в соціально-економічному розвитку краю визначені Концепцією сталого розвитку Закарпаття, схваленою рішенням Третьої сесії IV скликання обласної ради від 16 жовтня 2002 р. № 71.

Для залучення інвестора потрібно дерегулювання, оскільки ми існуємо в уже побудованій системі координат. По-перше, необхідне дерегулювання процедурного процесу в туристичній сфері. По-друге, здійснити правове регулювання всіх питань із землею. По-третє, реформувати податкову систему в цій сфері. По-четверте, надати цільові податкові та кредитні пільги інвесторам у цій сфері. По-п’яте, сформувати організаційно-управлінські умови, які стимулюють підвищення інвестиційної активності.

При створенні сприятливого клімату для розвитку інвестицій у туристичну індустрію регіону треба пам'ятати, що рекреаційні ресурси, як і багато інших, мають обмежені запаси. Можна говорити про їх вичерпність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, вище від якого ресурси або істотно змінюються в бік меншої привабливості, або деградують природні багатства. Тому в інвестиційному процесі важливу роль відіграє державний контроль за дотриманням безпеки впливу туризму на екологію та здоров’я нації.

Надмірна експлуатація ресурсів часто призводить до їх знищення. Від витоптування ущільнюються ґрунти, змінюється гідрологічний режим, деградують рослинні асоціації, забруднюється побутовими відходами природне середовище.

Перспективи рекреаційного освоєння регіону висувають наукову і практичну проблему обґрунтування екологічних регламентів територіальних пропозицій і масштабів розвитку відпочинкової індустрії.

Необхідно знати, що в основі рекреаційної політики повинні лежати науково обґрунтовані норми рекреаційного навантаження на природне середовище, в межах яких воно зберігає здатність до самовідновлення. У практичному плані рекреаційне навантаження виражається максимально можливою кількістю осіб, які можуть одночасно перебувати на даній території, не викликаючи деградації природних екосистем.

Оцінка рекреаційного потенціалу території свідчить, що його якісні і кількісні параметри в поєднанні з географічними і економічними показниками є важливими об'єктивними передумовами розвитку інвестування туристичної індустрії Закарпатського регіону. А це значні капіталонадходження, тісні зв'язки з іншими державами й основастворення широкої мережі робочих місць.

Таким чином, сильними сторонами туристичної індустрії Карпатського регіону є: вигідне географічне розташування; потенційне перехрестя європейських доріг; ворота в рекреаційну зону Закарпаття; природні ресурси в регіоні для розвитку місцевої промисловості; наявність кваліфікованих трудових ресурсів; потужна фізична інфраструктура; збережені національно-культурні традиції; чиста екологія.

Аналізуючи результати минулих невдач та економічних спадів, об’єктивно обґрунтовано, що слабкими сторонами розвитку туризму в даному регіоні є: зупинка промислових підприємств; низький рівень розвитку сфери послуг; високий рівень зносу виробничої й соціальної інфраструктури.

У третьому розділі – «Удосконалення державного регулювання розвитку сфери туризму на регіональному рівні» – обґрунтовано напрями вдосконалення форм і методів стимулювання розвитку сфери послуг туризму, висунуто положення щодо створення ефективно діючого організаційного механізму державного регулювання цієї сфери економіки.

На сучасному етапі трансформаційних перетворень саме регіональна політика відіграє роль сполучної ланки між макроекономічним рівнем ринкового господарства та макроекономічними пріоритетами загальнодержавної політики. Серед напрямів трансформації економіки України завдання створення ефективних регіональних структур посідає особливе місце.

Регіональну структуру економіки визначає перш за все районування, залежно від розміщення продуктивних сил. У туристичній індустрії районування доцільним вважаємо здійснювати на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Так, серед них пропонуємо виділити чотири основні види, які, у свою чергу, поділяються на підвиди, а саме: санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування); оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий); спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо); пізнавальний.

Основними критеріями, які визначатимуть придатність території для санаторно-курортного лікування, слід вважати наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище.

Виділені рекреаційні райони нададуть можливість ефективного управління територіальною структурою рекреаційної діяльності в Закарпатському регіоні.

Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності регіонів у різних кранах світу, виділено три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.

Перша модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації”. Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний або коли суб’єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята у США після того, як у 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні.

Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу – міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет.

Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в “надрах” певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).

За масштабами розвитку туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятою є саме третя модель управління. Однак для ефективного функціонування цієї моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове) для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакета інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

Є необхідним і доцільним розширення та укрупнення бази створення регіонального фонду підтримки муніципальних утворень за рахунок залучення до його формування всіх регіональних податків і доходів, що залишаються в регіональному бюджеті при збереженні за регіональними трансфертами ролі основного джерела поповнення фонду. Фінансовий фонд в регіоні для підтримки і розвитку підприємств сфери туризму може формуватись за рахунок субвенцій і дотацій з регіонального бюджету й акумуляції надходжень від податків і доходів суб’єктів господарювання регіону.

Виходячи з того, що Закарпатський регіон є регіоном, який постійно дотується, то для підтримки таких пріоритетних галузей, як туризм, необхідна розробка комплексу заходів із забезпечення самостійності і бездефіцитності регіонального бюджету і бюджетів, що входять до складу закарпатських муніципальних утворень, з рахуванням таких факторів: поетапне досягнення цілей та завдань (забезпеченості фінансовим ресурсами); використання трансфертів цільового адресного призначення; контроль регіональних органів державної влади за формуванням і використанням коштів регіонального бюджету і позабюджетних фондів соціального призначення; створення організаційно-правових умов для зміцнення дохідної частини регіонального і місцевого бюджетів за рахунок власних джерел фінансування; раціоналізація використання наявних фінансових ресурсів регіону, діючих на його території підприємств сфери туризму різних форм власності.

Важливим засобом економічного стимулювання господарської діяльності залишається податкова політика, реалізація якої визначається податковим механізмом як сукупністю організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням. Виконання такої її ролі стосовно сфери туризму сприяє подальшому удосконаленню на основі таких положень: застосування прогресивного оподаткування, суть якого полягає в застосуванні більш високих ставок оподаткування до певної частини доходів; часті зміни ставок оподаткування залежно від економічної кон’юктури в регіоні і сфері туризму; наявність різноманітних податкових пільг на послуги туризму; визначення початкових сум, що не оподатковуються податками.

Слід відзначити, що для того, щоб положення економічної теорії не залишалися простою декларацією, необхідні засоби втілення їх на практиці. Такими засобами державного регулювання розвитку сфери туризму, як засвідчили результати проведеного дослідження, варто вважати розробку прогнозів, цільових комплексних програм та індикативне планування. Їх реалізація потребує вирішення ряду проблем як методологічного, так і організаційного порядку. У цілому вони пов'язані з необхідністю виконання принципів і вимог законів ринку, особливостями прояву характерних властивостей послуг, організаційно-економічними труднощами забезпечення населення всіма видами послуг туризму і т. ін.

У цьому аспекті державного регулювання сфери туризму необхідні наявність науково обґрунтовані методичні положення розробки й реалізації цільових комплексних програм. Зокрема, для посилення їх впливу на розвиток сфери туризму пропонуємо у складі цільових комплексних програм виділити блоки: аналітичний, цільовий, ресурсний, блок інформаційного забезпечення, вільний блок, організаційний блок.

Таке методичне рішення сприяє зміцненню практичних позицій використання індикативного планування, в межах якого фактично реалізуються державні (регіональні) програми розвитку сфери туризму в умовах сучасної ринкової економіки. Індикативне планування дає змогу залучати самостійних суб’єктів ринку на паритетних началах спільно з державою до розробки і реалізації програм розвитку. Як основа, що орієнтує, під час розробки програм індикативний план має рекомендаційний характер, а показники його використовуються як індикатори при прийнятті рішення про вибір стратегії розвитку галузі (сфери господарювання), після чого показники плану для господарюючих суб'єктів стають обов'язковими для виконання. Індикативні плани спираються на пріоритети, зумовлені державною (регіональною) політикою, що визначаються у процесі планування.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання державного регулювання сфери туризму регіону шляхом визначення теоретичних підходів, пріоритетних напрямів державної політики регулювання економіки регіонів Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. У вітчизняних нормативно-правових актах та зарубіжних наукових джерелах сформовані загальні принципи взаємозв’язків держави і регіонів з урахуванням властивостей туристичного бізнесу як складової економічного комплексу країни. Ураховуючи вплив глобалізації та частих економічних змін на туристичний бізнес, у дисертації запропоновано розширення набору важелів державного регулювання туристичного бізнесу з уведенням економічного механізму забезпечення охорони навколишнього середовища рекреаційних територій регіону та інформаційного забезпечення сфери надання туристичних послуг.

2. На розвиток туризму впливають фактори суб'єктивного характеру: фактор локального розвитку рекреаційного регіону і надання відповідних послуг; географічний фактор і наявний природний потенціал. До об'єктивних факторів впливу зараховано: недостатню підготовленість населення регіону до туристичного підприємництва; відсутність стабільних економічних механізмів економічного регулювання господарських відносин; недостатнє формування економічних важелів і стимулів розвитку сфери туризму; напружену санітарно-екологічну ситуацію в багатьох туристичних центрах; політичний фактор.

Ці фактори, пов'язані з дією внутрішніх і зовнішніх чинників, безпосереднім чином впливатимуть на систему державного регулювання і переважно визначатимуть стратегічні орієнтири розвитку туристичної індустрії.

3. У дисертації доведено, що важелі прямого впливу держави на розвиток туристичної індустрії безпосередньо впливають на функціонування економічних суб'єктів, змушуючи їх приймати рішення, зумовлені не самостійним економічним вибором, а юридичними та іншими настановами держави. Використання ж методів непрямого впливу не приводить до втручання держави у процес прийняття рішень економічними суб'єктами, а лише створює передумови для їх самостійного вибору, який збігався б з метою державної економічної політики. Тобто непрямий вплив є впливом на економічні інтереси, спонукаючи ринкових агентів до дій у визначеному державою напрямі. Непряме регулювання ґрунтується на використанні індикативного планування, інструментів грошово-кредитної, інвестиційної, податкової, інноваційної, бюджетної політики, методів морально-етичного і пропагандистського впливу, наданні інформаційних і консультативних послуг.

4. Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є: удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України; розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов; науково обґрунтовані норми рекреаційного навантаження на природне середовище, в межах яких воно зберігає здатність до самовідновлення.

Перешкодами реалізації повною мірою державної політики розвитку туризму регіонів є відсутність необхідних фінансових ресурсів, зупинка промислових підприємств; низький рівень розвитку сфери послуг; високий рівень зносу виробничої й соціальної інфраструктури.

5. Серед напрямів трансформації економіки України завдання створення ефективних регіональних структур посідає особливе місце. Регіональну структуру економіки визначає перш за все районування, залежно від розміщення продуктивних сил. У туристичній індустрії районування доцільним вважаємо здійснювати на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Так, серед них пропонуємо виділити чотири основні види, які, у свою чергу, поділяються на підвиди, а саме: санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування); оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий); спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо); пізнавальний.

6. За масштабами розвитку туризму та формою організації туристичної галузі для України запропоновано використовувати модель управління, що передбачає створення окремого певного багатогалузевого міністерства. Однак для ефективного функціонування цієї моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту.

7. Виходячи з того, що Закарпатський регіон є регіоном, який постійно дотується, то для підтримки таких пріоритетних галузей, як туризм, необхідна розробка комплексу заходів із забезпечення самостійності і бездефіцитності регіонального бюджету і бюджетів, що входять до складу Закарпатських муніципальних утворень. Важливим засобом економічного стимулювання господарської діяльності залишається податкова політика, реалізація якої визначається податковим механізмом як сукупністю організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням.

8. Засобами державного регулювання розвитку сфери туризму варто вважати розробку прогнозів, цільових комплексних програм та індикативне планування. У цьому аспекті запропоновано у складі цільових комплексних програм виділити такі блоки: аналітичний, цільовий, ресурсний, блок інформаційного забезпечення, вільний блок, організаційний блок.

Запропоновано практичні рекомендації органам державної влади щодо:

- удосконалення системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності в галузі туризму;
- стимулювання розвитку сфери туризму;
- підвищення рівня кадрового забезпечення даної галузі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Биркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України // Статистика України. – 2006. – №3 (34). – С.83-86.
2. Биркович В.І. Розвиток туристичної галузі в регіоні // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – №2 (18). – С.335-341.
3. Биркович В.І. Туризм в регіонах України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – №2. – С.18-20.
4. Биркович В.І. Шляхи модернізації туристичного потенціалу регіонів України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – №3 (11). – С.326-331.
5. Биркович В.І., Чорноіван О.П. До питання про євроінтеграцію України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – №1-2 (9-10). – С.392-396.
6. Биркович В., Лендєл О. Карпатський єврорегіон і його роль в умовах розширеного ЄС // Регіональна політика ЄС після його розширення: Аналітичні оцінки / Національний інститут стратегічних досліджень (Закарпатський філіал). – Ужгород: Ліра, 2004. – С.224-235.
7. Мітряєва С., Биркович В. Які рекомендації щодо тісніших відносин України з ЄС можна зробити, враховуючи існуючий досвід? // Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: Можливості для України: Аналітичні оцінки / Нац. ін-т тратегічних досліджень (Закарпат. філіал); Фонд ім Фрідріха Еберта. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2003. – С.126-132.

АНОТАЦІЯ

Биркович В.І. Державне регулювання сфери туризму на регіональному рівні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного та муніципального управління». – Запоріжжя, 2007.

Дисертацію присвячено поглибленню теоретичних і методичних підходів, виробленню практичних рекомендацій з удосконалення державного регулювання розвитку туризму на основі принципів комплексності та системності. У дисертації досліджено сутність державного регулювання сфери туризму на регіональному рівні. Обґрунтовано форми, методи й інструменти механізму державного регулювання й активізації діяльності суб’єктів туристичного господарювання в регіональній політиці розвитку сфери послуг туризму. Визначено роль і місце сфери туризму в національній економіці, її соціально-економічний вплив на суспільство і навколишнє середовище. Оцінено прямий та непрямий вплив державного регулювання на господарську діяльність підприємств сфери туризму. Вивчено можливості ефективного використання нових організаційних форм і методів державного регулювання сфери туризму в регіоні. Розроблено методичні рекомендації з удосконалення державного регулювання регіонального туризму на основі принципів комплексності та системності.

Ключові слова: державне регулювання, механізм, регіон, території, сфера туризму.

АННОТАЦИЯ

Биркович В.И. Государственное регулирование сферы туризма на региональном уровне. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Гуманитарный университет «Запорожский институт государственного и муниципального управления». - Запорожье, 2007.

Диссертация посвящена углублению теоретических и методических подходов, выработке практических рекомендаций по усовершенствованию государственного регулирования развития туризма на основе принципов комплексности и системности. В отечественных нормативно-правовых актах и зарубежных научных источниках сформированны общие принципы взаимосвязей государства и регионов с учетом свойств туристического бизнеса как составляющей экономического комплекса страны. Учитывая влияние глобализации и частых экономических изменений на туристический бизнес, в диссертации предложено расширение набора рычагов государственного регулирования туристического бизнеса с введением экономического механизма обеспечения охраны окружающей среды рекреационных территорий региона и информационного обеспечения сферы предоставления туристических услуг.

Доказано, что на развитие туризма влияют факторы субъективного характера: фактор локального развития рекреационного региона и предоставления соответствующих услуг; географический фактор и имеющийся естественный потенциал. К объективным факторам отнесены: недостаточная подготовленность населения региона к туристическому предпринимательству; отсутствие стабильных экономических механизмов экономического регулирования хозяйственных отношений; недостаточное формирование экономических рычагов и стимулов развития сферы туризма.

В диссертации доказано, что рычаги прямого влияния государства на развитие туристической индустрии оказывают непосредственное влияние на функционирование экономических субъектов, заставляя их принимать решение, обусловленные не самостоятельным экономическим выбором, а юридическими и другими установками государства. Косвенное влияние является влиянием на экономические интересы, побуждая рыночных агентов к действиям в определенном государством направлении. Определены основные приоритетные направления государственной политики в области туризма: усовершенствование правовых основ регулирования отношений; обеспечение становления туризма как высокорентабельной области экономики Украины; развитие въездного и внутреннего туризма, сельского, экологического (зеленого) туризма; расширение международного сотрудничества, утверждение Украины на мировом туристическом рынке; создание благоприятных для развития туризма условий.

В диссертации определено, что в туристической индустрии районирование необходимо осуществлять на основе оценки пригодности территории для разных видов рекреационной деятельности. Так, среди них предлагается выделить четыре основные вида, которые, в свою очередь, делятся на подвиды, а именно: санаторно-курортный; оздоровительный; спортивный; познавательный.

По масштабам развития туризма и формам организации туристической отрасли для Украины предложено использовать модель управления, которая предуссматривает создание отдельного определенного многоотраслевого министерства. Однако для эффективного функционирования этой модели целесообразно получить необходимое государственное финансирование для участия страны в формировании и продвижении национального турпродукта.

Исходя из того, что Закарпатский регион является регионом, который постоянно дотируется, то для поддержки таких приоритетных областей, как туризм, необходимая разработка комплекса мероприятий по обеспечению самостоятельности и бездефицитности регионального бюджета и бюджетов, которые входят в состав Закарпатских муниципальных образований. Важным средством экономического стимулирования хозяйственной деятельности остается налоговая политика, реализация которой определяется налоговым механизмом как совокупностью организационно-правовых норм и методов управления налогообложением.

Средствами государственного регулирования развития сферы туризма следует считать разработку прогнозов, целевых комплексных программ и индикативное планирование. В этом аспекте предложено в составе целевых комплексных программ выделить такие блоки: аналитический, целевой, ресурсный, блок информационного обеспечения, свободный блок, организационный блок.

Предложены практические рекомендации органам государственной власти относительно: усовершенствования системы налогообложения субъектов предпринимательской деятельности в области туризма; стимулирования развития сферы туризма; повышения уровня кадрового обеспечения данной области.

Ключевые слова: государственное регулирование, механизм, регион, территории, сфера туризма.

ANNOTATION

Birkovich V.І. State adjusting of sphere of tourism at regional level. – Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of the candidate of sciences from public administration after speciality 25.00.02 – mechanisms of public administration. - Humanitarian university “Zaporozhian institute of public and municipal administration”, Zaporozhia, 2007.

Dissertation is devoted to deepening of theoretical and methodical approaches, making of practical recommendations from the improvement of the state adjusting of development of tourism on the basis of principles of complexity and system. In dissertation essence of the state adjusting of sphere of tourism is explored at regional level. Bases of forms, methods and instruments of mechanism of the state adjusting and activation of activity of subjects of tourist menage in the regional policy of development of sphere of services of tourism. A role and place of sphere of tourism is certain in a national economy, its socio-economic influence on society and environment. Direct and indirect influence of the state adjusting is appraised on economic activity of enterprises of sphere of tourism. Possibilities of the effective use of new organizational forms and methods of the state adjusting of sphere of tourism are trained in a region. Methodical recommendations are developed from the improvement of the state adjusting of regional tourism on the basis of principles of complexity and system.

Keywords: state adjusting, mechanism, region, territories, sphere of tourism.