<<< назад | зміст | вперед >>>

Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство

Розділ 4. Дозвілля молоді

4.3. Феномен субкультурної активності молоді

До специфічних тенденцій розвитку молодіжного дозвілля відноситься насамперед розвиток молодіжної субкультури, носіями якої є численні молодіжні об'єднання, які відзначаються соціальною спрямованістю, характером групових цінностей і особливістю проведення дозвілля. Терміна субкультура до недавнього часу намагалися уникати, тому що було незрозуміло, звідки в нашої молоді, що виросла в суспільстві, в якому довгі роки прагнули до досягнення повної соціальної однорідності, може взятися якийсь власний спосіб життя, заснований на специфічних цінностях, найчастіше дуже відмінних від пріоритетів навколишнього світу. Громадська думка з цього приводу розділилася. Одні вважають будь-які незвичні форми поводження молоді як соціальні відхилення і наслідуванням Заходу, а тому такими, які необхідно викорінювати. Інші думають, що наша молодь намагається (нехай трохи екзотичним способом) якось виразити себе, своє світовідчуття і щось сказати про себе суспільству. Іншими словами, як тільки суспільство досягає певного рівня матеріального добробуту, який гарантує задоволення основних біологічних і соціальних потреб переважної більшості своїх членів, молодь починає поводитися незвичайно, не так, як дорослі: вбирається в незвичайний одяг, прикрашається їх екзотичними ланцюгами, шпильками, шипами і т. ін. Маючи доступ до найвищих зразків культури, вона створює контркультуру: своє мистецтво, свій спосіб життя, свої правила поведінки.

Але все це не окреслює всіх обставин, які спричинили феномен субкультурної активності сучасної молоді. Одну з них С. Лем [63] помітив ще в 1969 p.: швидке завдяки НТР досягнення суспільством високого рівня матеріального добробуту, різке зниження опору зовнішнього середовища створило певний "люфт", вільний від виконання біологічно необхідних дій, від щоденної боротьби за існування. Поступово цей "люфт" почав заповнюватися випадковими, надлишковими зразками поводження, і насамперед, з боку молоді. За спиною молодих людей, які отримали волю від довічної праці, - могутній прошарок багатовікової культури, що й слугує основним матеріалом для побудови молодіжної субкультури, незалежно від свідомості її учасників. У рамках моделі С. Лема, молодіжна субкультура з'являється як закономірне явище вторинного генезису культури в суспільстві, як наслідки НТР. Тому її розглядають не як деяке масове відхилення в поводженні цілого покоління, а як іманентний феномен культурно-історичного процесу, що за необхідності виникає в суспільстві, яке швидко досягло високого матеріального добробуту, але не виробило ще відповідних механізмів соціального гомеостазису. Друга обставина, тісно пов'язана з першою і полягає в тому, що науково-технічний прогрес, створивши основи матеріального достатку, одночасно зумовив могутню хвилю соціальної акселерації. Зміни, що заполонили світ, докорінно змінили сучасну культуру і сам механізм її передачі. В історично короткий термін пішов у минуле традиційний спосіб, що грунтується на принципі "роби, як я", на сукупності незмінних ціннісних і поведінкових стереотипів. В умовах, які швидко змінюються, нові покоління не можуть жити за заповітами батьків, а повинні створювати свій власний ціннісний світ. При цьому виникає погроза існуванню самого механізму наступності. Протягом багатьох років у нашому суспільстві діяв твердий імператив нестатку. Молодь рано включалася в трудове життя з усіма його атрибутами. Це не залишало сил і часу для вільних, надлишкових форм поводження, і проблеми наступності цінностей не було: їхня передача здійснювалася традиційним способом - шляхом засвоєння готових стереотипів мислення і поводження. Однак із середини XX ст. ситуація змінилася. Країна вступила в епоху НТР, підвищилася продуктивність праці, збільшився осяг вільного часу.

Але хоча об'єктивні умови соціалізації молоді істотно змінилися, механізми цього процесу, вироблені адміністративною системою, залишилися колишніми. Кожне покоління, що вступає в життя, - це система, яка динамічно розвивається, а отже, якій необхідна в деякому мінімумі розмаїтість як основа формування надлишкових елементів поводження, його альтернативних варіантів. Тому, здійснюючи тільки свідомий вибір, людина приймає на себе відповідальність за його наслідки, виробляє внутрішню мотивацію, рефлексивність поводження. Саме на цьому принципі функціонує механізм соціалізації молоді і традиційних ліберальних демократій. Нове покоління по можливості безболісно повинно вписатися в устояні суспільні структури, ключові місця в яких зайняті представниками старшого покоління. Тому всі можливі варіанти свого майбутнього соціального поводження молодь програє на модельному рівні субкультури. Старше покоління не обмежує цих пошуків, а контролює лише кінцевий результат і припиняє ті форми, які загрожують суспільству. На думку психологів, визначення меж своїх можливостей - фундаментальна потреба всього живого. Коли ж існують обмеження на реалізацію цієї потреби, вважає В. П. Зінченко [54], тоді й виникає комплекс проблем, зокрема підліткових. Тому заборони, що ми вводимо у виховання, найчастіше спричинюють протилежну реакцію. На жаль, наше суспільство відзначається пристрастю до заборон. Десятиліттями офіційна ідеологія насаджувала як еталон лише один зразок -жорсткий тип борця за ідею за будь-яку ціну, природно, за ту ідею, яка на сьогоднішній день нав'язана "зверху". Всі інші варіанти потрапляти в розряд поведінки, яка відхиляється від загальноприйнятої норми. У цьому розумінні мало що змінилося майже до кінця минулого століття, оскільки ідеологія однаковості продовжувала панувати: усім пропонувалося прагнути до єдиної мети. Одночасно влаштовувалися "ідеологічні облави" на ті групи молодих людей, які хоча б зовнішнім виглядом намагалися якось відрізнятися від усіх. Кампанія ця включала і насильницькі міри: розрізування вузького взуття і стрижку довгого волосся. За нетерпимістю до ширини штанів, довжині спідниць і волосся угадувалися знайомі контури ідеалу казарменого соціалізму - велетенської фабрики, в яку навіщось повинна перетворитися вся країна. Не та зачіска самим фактом своєї наявності створювала навіть не прецедент, але тінь прецеденту іншого поводження, якого не можна було допускати в принципі.

В умовах, що різко обмежили волю індивідуального і групового вибору, молодь виявилася витиснутою на периферію громадського життя, у областях розваг і дозвілля. її соціальна незатребуваність у більш значимих областях діяльності обернулася підвищеною субкультурною активністю саме в сфері дозвілля, тому що тут вона могла скільки завгодно відхилятися від загальноприйнятих норм, шукаючи свої шляхи оптимального входження в існуючі суспільні відносини, в "дорослу" культуру.

Крім того, розрив між офіційною ідеологією і реальною соціальною практикою породжував відчуження молоді від інституціональних цінностей, і це знов-таки штовхало її в сферу дозвіллєвої діяльності, де ідеологічний тиск був слабкіший, і залишалася можливість для створення альтернативних цінностей. Внаслідок за роки застою орієнтація молоді на реалізацію себе переважно в дозвіллєвих формах діяльності набула стійкого і традиційного характеру, вона продовжує зберігатися й тепер, коли багато соціальних заборон знято.

Таким чином, вітчизняні варіанти субкультурної активності молоді спричинені відсутністю нормальних механізмів соціалізації в суспільній практиці. І не перебудова породила численне плем'я неформалів - вона їх тільки легалізувала. Природно, що з першим же зняттям заборон на несанкціоновану зверху активність молодь почала швидко заповнювати всі соціально-екологічні ніші, що були порожніми колись, можливими формами поводження. Спочатку це були переважно розважальні і соціально-демонстративні форми діяльності. Газети замайоріли репортажами про рокери, фанатів та т. ін. Однак у міру розширення демократії очікували політизації молодіжних рухів, і цей процес не затримався.

Узагалі субкультурна активність молоді характерна, головним чином, для великих міст. Це невипадково, оскільки саме в місті достатньо соціальних зв'язків, тому є реальна можливість вибору, яка лежить в основі субкультурної активності молоді.

Однак дійсний вибір поводження індивіда залежить від специфіки того соціокультурного мікросередовища, в яке він включений.

За даними сучасних досліджень, до різних субкультурних угруповань належить 28,4% опитаних. Найбільш популярними виявилися групи аматорів сучасної музики і шанувальників окремих виконавців (14,4%), аматорів сучасних танців (12,6%), самодіяльні спортивні групи - культуристи, скейтбордисти (10%). Найменшою популярністю користуються об'єднання, зайняті якою-небудь творчою діяльністю: суспільно-політичні клуби (2%), рух за охорону і відновлення культурно-історичних пам'яток (1%), екологічні групи (0,4%). Як бачимо, переважає орієнтація на розважальні форми дозвіллєвої діяльності. Існує стійкий міф про повальне захоплення молоді рок-музикою. Однак тільки 53,7% є її шанувальниками. З них 4,4% - фанатичні прихильники "хеві метал", що не визнають інші форми культури. Єдина соціальна група, в якій рок-музика займає перше місце серед захоплень, - учні ПТУ. У якості культурного "коду" тут превалює звук, а не слово. Це побічно підтверджується і такими даними: вербальна діяльність характеризує спільне дозвілля 82% школярів, 65% студентів і лише 44% учнів ПТУ.

На відміну від учнів ПТУ студентство характеризується певними соціальними і психологічними відмінностями, які дають можливість виділити його в особливу соціальну групу. Ці відмінності випливають з особливостей соціального стану, реальних моментів життя і навчання. До того ж молодь у цьому віці має свої психологічні особливості: інтенсивне формування самосвідомості, соціальної самооцінки, власної точки зору, установок, цінностей, осмислення явищ громадського життя. Поступово формується соціальна позиція щодо себе, свого поводження і поводження інших, планів на майбутнє тощо.

Однак певній частині молоді бракує психічних якостей зрілої особистості: самостійності, критичності, відповідальності, далекоглядності і т. ін.

Усе це виявляється в конкретному поводженні, в тому числі й щодо проведення вільного часу. Більшість студентів вибирає пасивні форми його проведення: читання газет, журналів і перегляд телепередач, спілкування з друзями, рідними, розваги (прослуховування музичних записів і платівок, читання художньої літератури, відвідуваність театрів), саморозвиток (читання літератури за спеціальністю, заняття спортом, художньою самодіяльністю, домашнє рукоділля).

Узявши за критерій мотив вибору занять у вільний час, можна виділити п'ять груп студентів:

1. Комунікативна. До неї відносяться студенти, які керуються бажанням спілкуватися з друзями, коханою людиною, рідними тощо. Ця група представляє 42% всіх опитуваних.
2. Рекреаційна. До неї входять студенти, які керуються бажанням відпочити, поліпшити свій настрій (21,2%).
3. Самореалізація. Студенти цієї групи прагнуть реалізувати у вільний час свої здібності (11,7%).
4. Творча. До неї входять студенти, орієнтовані на естетичне освоєння світу, прагнення до прекрасного (10,5%).
5. Пізнавальна. Студенти цієї групи орієнтовані на поглиблення і розширення знань (8,5%).

Соціальне поводження цих груп відрізняє орієнтація на прилучення до речовинних символів міського життя (радіо- і відеоапаратура, мотоцикли, спортивна символіка й ін.). Разом з тим для таких молодих людей характерний високий рівень конформізму не тільки стосовно своєї компанії, але й до суспільства в цілому.

<<< назад | зміст | вперед >>>