Бобко О.В.
Туризм і культурну спадщину.
Міжвузівський збірник наукових праць.

Морфологія міста як основа для формування його рекреаційного середовища

Великий теоретичний і практичний інтерес являє собою вивчення міст колишнього СРСР в порівнянні з містами інших країн, насамперед країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) з перехідною економікою. Перехідні процеси чинять безпосередній вплив на морфологію міського середовища, просторову конфігурацію рекреаційного середовища міста. Отже, економічного контексту, в якому вони відбуваються, необхідний для здійснення раціонального містобудівного планування та шляхів розвитку рекреаційної середовища цих міст. За основу такого порівняльного дослідження можна взяти існуючі дослідження міст світу, виконані в рамках єдиного методологічного підходу. Наприклад, дослідження, які проводилися Аланом Бертаудом та його колегами¹. В результаті узагальнення на-копленного матеріалу цими дослідженнями були виділені специфічні риси, властиві містам пострадянських країн:

1) наявність житлових районів з високою щільністю забудови панельними будинками, розташованих на міських околицях;
2) аномально висока частка промислової забудови прилеглої до центру зоні;
3) недостатня розвиненість торгівлі і сфери обслуговування в центрі;
4) недостатня для забезпечення високої щільності у центрі розвиненість інфраструктури, її неналежне утримання та обслуговування;
5) проблеми з правом власності і невпорядкована структура землеволодіння в центральній зоні, що перешкоджає її своєчасної зміни згідно сучасним умовам;
6) нерозвиненість системи місцевих податків, яка заснована на дотаціях, а не на місцевих ресурсах.

В роботах західних фахівців вказується на основний принцип, що обумовлює відмінності в підходах до міського планування в ринковій і плановій економіці. Цей принцип полягає в тому, що в плановій економіці не приймалася до уваги грошова цінність землі як така. Земельні ресурси розподілялися на підставі конкретної потреби: місце розташування та розмір конкретної ділянки зі своєю функцією (промислове підприємство, житловий квартал і т.д.) визначалося містобудівними нормами. Ділянка не міг бути проданий або переданий третій особі, при його втраті не було ніякої грошової компенсації. Як наслідок, підприємство могло розвиватися, але не могло бути перенесено на інший місце, оскільки вартість такого перенесення не компенсувалася б засобами, отриманими від продажу початкового ділянки землі. У ряді міст, таких як Будапешт і Санкт-Петербург, промислові території сформували яскраво виражені кільцеві зони, прилеглі безпосередньо до міського центру.

Що стосується розміщення підприємств сфери обслуговування та торгівлі, то воно також регулювалося містобудівними нормами. При цьому, з одного боку, багатьох установ в радянський час просто не існувало (приватних банків, рекламних, страхових агентств, агентств нерухомості і ін), а з іншого - ряд установ (освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування) розташовувалися при промислових підприємствах і на їх території. У цілому існуюча схема розташування і ступінь розвитку закладів торгівлі не забезпечувала належним міру потреби населення, що призвело до широкого поширення на початку перехідного періоду торгових кіосків, що тяжіли до найбільш жвавих місцях. Через брак місця для розвитку торгівлі почали активно освоюватися цокольні поверхи будинків. Вхід у такі приміщення створювався на рівні тротуару (це до досі характерно не тільки для міст колишнього СРСР, але і для міст країн ЦСЄ, наприклад для Софії).

Як показують дослідження, в країнах ЦСЄ та колишнього СРСР закони земельної ринку поступово змінюють просторову структуру міст². Особливо це помітно по різко зрослої вартості житла в центральних районах, по збільшенню розриву у вартості між житлом у центрі і на густонаселеній периферії, де переважають панельні будинку. Помітно це і збільшення частки офісних і торгових площ в центрі відношенню до площі житлової забудови. Одночасно, швидко розвивається автомобілізація населення спричинила за собою стали буденністю пробки на дорогах і додаткове забруднення навколишнього середовища. Влада міст у країнах з перехідною економікою часто опиняються перед завданням одночасно розвивати передмістя для приведення їх у відповідність з вимогами до сучасного житла і розвитку комерції і не допустити деградації історичного ядра.

У проведеному дослідженні морфології Мінська була використана система показників, що включає шість індикаторів: середню щільність населення, профіль щільності населення, середня відстань до центрального ділового району (ЦДР), індекс дисперсії, профіль цін на землю і частку промислової забудови. Необхідно перш зазначити, що тут і далі під площею міської забудови, яка застосовується для обчислення всіх показників, буде розумітися площа, зайнята забудовою будь-якого типу (житлової, промислової, транспортної інфраструктури), але не включає аеропорти, водні об'єкти, парки і відкриті простори площею більше 4 га.

Середня щільність населення міст країн з перехідною економікою загалом випадку повинна була б бути більше міст країн з розвиненою ринковою економікою, оскільки в плановій економіці основний упор робився на будівництві багатоквартирних житлових будинків. Насправді щільність населення міст залежить насамперед від регіону, а отже, від культурних традицій країни. Так, щільність населення го-пологів країн ЦСЄ лежить в діапазоні 40-100 чол./га, в країнах колишнього СРСР (крім країн Балтії) - 100-200 чол./га. Таким чином, передбачити щільність населення міста можна швидше по регіону, в якому він розташовується, ніж за типом економіки країни та іншими показниками. Середня щільність населення Мінська знаходиться у відповідності з цим принципом: величина 115 чол./га лежить в діапазоні, характерному для міст СНД, хоча і в нижній його кордону.

Профіль щільності населення міської території є найбільш важливим діагностичною ознакою, що характеризує просторову структуру міста. В країнах з розвиненою ринковою економікою цей профіль може бути описаний негативною экспотенциальной функцією, коли найбільша щільність спостерігається у центральній зоні і різко падає у напрямку до околиць. Така форма профілю відповідає великим літературним даними по вивченню градієнта щільності в моноцентричні містах в умовах ринкової економіки. У містах, тривалий час розвивалися в рамках планової економіки, де закони ринку не діяли, форма профілю зворотна - щільність населення збільшується від центру до периферії. Проміжне положення займають міста ЦСЄ, що розвивалися за принципами планової економіки менший час і багато в чому зберегли риси попереднього, ринкового, етапи розвитку. Профіль щільності населення і цін на житло в Мінську (рис. 1) має яскраво виражений позитивний экспотенциальный характер і ближче всього по формі до профілю Москви.

Рис. 1. Профілі щільності населення і цін на житло в Мінську

Збільшення щільності населення на периферії в містах СНД обумовлено крім інших причин, ще й тим, що в міру вдосконалення технології панельного будівництва ставало можливим зводити все більш висотні будівлі. А оскільки більш віддалені від центру райони освоювалися пізніше, то і щільність населення в них вище. Ти-пично для міст СНД наявність районів п'ятиповерхових будинків («хрущовок») забудови 1960-х рр. і дев'яти - і більше поверхових будинків забудови 70- 80-х років. У Мінську нові житлові райони з високою щільністю забудови розділені між собою районами з менш щільною забудовою і неосвоєними територіями. Особливо яскраво це проявляється у розрізі секторів: можна виділити смуги розселення вздовж основних транспортних магістралей. В якості специфічних рис, притаманних Мінську, можна відзначити відносно велику щільність населення в західній його частині, де розташовуються основні райони-новобудови останніх десятиліть, а також мають місце великі контрасти щільності порівняно з східною частиною міста.

Середня відстань до ЦДР визначається особливостями розподілу функціональних зон і щільності населення міста. Цей показник безпосередньо пов'язаний з грошовими і тимчасовими витратами мешканців міста на те, щоб дістатися до центру. Він дозволяє також побічно оцінити тривалість і витрати на поїздки в межах міської риси взагалі. Точкою відліку для визначення віддаленості від ЦДР був узятий нульовий кілометр, оскільки він розташований в межах ЦДР та офіційно є точкою відліку відстаней в республіці. Усереднене для всіх жителів Мінська відстань до ЦДР становить 6,34 км. Якщо розглянути цей показник по адміністративним районам, то виявиться, що він досить значно коливається (від 3,21 км для Центрального району до 8,30 км Заводського). Тут чітко проявляється територіальна експансія міста вздовж основних транспортних магістралей.

Індекс дисперсії є альтернативним показником ефективності просторової конфігурації міст. Він виражається відношенням усередненого для всіх жителів відстані до ЦДР міста до середнього відстані до центру кола, площа якого дорівнює забудованої площі міста:

де d_i - відстань i-го ділянки до центру міста,
w_i - частка населення і-го ділянки в населенні міста,
А - площа міської забудови,
C - величина, відповідна усередненим відстані до ЦДР в гіпотетичному місті у формі правильного кола, площа і населення якого відповідають розглядається місту.

Цей показник відносний і дозволяє порівнювати міста різних розмірів. Для Мінська індекс дисперсії дорівнює р=1,37, що порівняно багато. У цьому сенсі можна зіставити Мінськ і Москву, яка має близький показник індексу дисперсії р=1,39. Місце Мінська по відношенню середньої відстані до ЦДР до площі міської забудови серед інших міст Європи показано на рис. 2.

Рис. 2. Відстань до ЦДР та площа забудови міст Європи

На графіку Мінськ знаходиться істотно вище лінії, що відповідає значенню індексу дисперсії р=1. Така ситуація дозволяє передбачати потенційне існування серйозної транспортної проблеми, спричиненої значним кількістю населення, що живе у віддалених від центру районах і яким доводиться миритися зі значними транспортними витратами. Для порівняння, у р. Марселя, площа міської забудови якого майже дорівнює такої для Мінська, середня відстань до ЦДР складає всього 4,28 км і р=0,92. Для того щоб в місті з таким високим, як у Мінська, індексом дисперсії не відбувся транспортний колапс, необхідно розвиток швидкісних видів громадського транспорту з великою пропускною здатністю, таких як метро. Метро в мегаполісах радянського типу, в яких щільність населення збільшується до периферії, має життєво важливе значення і перебої в його роботі мають досить серйозні наслідки.

Профіль цін на землю в тому вигляді, в якому він складається зарубіжними дослідниками для міст з розвиненою ринковою економікою, для Мінська побудувати неможливо з причини відсутності земельного ринку. Тут можлива лише непряма оцінка, наприклад, на основі оцінки ринку житла, який встиг прийняти організовану форму. З цією метою були проаналізовано пропозиції продажу однокімнатних квартир у Мінську за каталогом агентства нерухомості «Центростиль» за серпень місяць 2004 р., викладеному для вільного доступу в мережі Інтернет.

Вартість житла залежить від безлічі параметрів, і для того щоб по можливості максимально вичленувати складову цієї вартості, що залежить від місця розташування будинки, обчислювалася середня вартість одного квадратного метра житлоплощі. В результаті було оброблено близько тисячі пропозицій з продажу. Були відкинуті випадки єдиного пропозиції, оскільки тут можливі великі похибки. Виявилося, що відносно високими цінами відрізняється не тільки центру го-рода, але і північно-східні райони вздовж центрального проспекту Франциска Скорини. Найменшою привабливістю і меншими цінами на житло відрізняються райони півдня та південно-сходу.

У моделі моноцентричні міст Алонсо, Мута і Міллса мається на увазі тісний взаємозв'язок між щільністю населення і цінами на землю. Ця взаємозв'язок підтверджується численними прикладами го-родів, що розвиваються в умовах вільного ринку, навіть якщо вони не моноцентричны. В цілому для міст Європи характерно різке падіння щільності населення і цін на землю в межах перших чотирьох кілометрів від центру міста. В умовах планової економіки земля розподілялася адміністративно і профілю цін на землю не існувало. Алан Бертауд посилається у своїх роботах на дослідження Брзеского і Джонсона, показали на прикладі Кракова, що з початком функціонування ринкової економіки в постсоціалістичних містах формується профіль цін на землю в формі кривої негативною експоненційної функції, незважаючи на те, що профіль щільності населення залишається колишнім³. Таким чином, в містах країн з перехідною економікою спостерігається дисонанс між профілем цін на землю, підпорядковується законам ринку, і профілем щільності населення, що сформувалися умовах планової економіки. Подібна картина характерна і для Мінська (див. рис. 1), причиною чого є незрілість ринку і зберігаються диспропорції в просторовій структурі.

Частка промислової забудови також є важливим показником, відбиваючим відмінності в просторовому будові постсоціалістичних міст і міст розвинутої ринкової економіки. Починаючи з другої половини ХХ ст. в містах розвиненою ринкової економіки спостерігався винесення промислових підприємств за межі міста. Це пояснюється не планувальними рішеннями, а економічною доцільністю: промисловість інтенсивно використовує земельні ресурси, що вимагає значних капіталовкладень при високій ціні на землю. В цих умовах винос виробничих потужностей в передмістя з відносно дешевою землею є природним процесом. Відсутність ринку землі в місті з плановою економікою в силу вже описаних вище процесів веде до екстенсивного розвитку міста, при якому стали нерентабельними промислові підприємства в межах не піддаються санації, а продовжують існувати, займаючи землю, яка могла б використовуватися більш ефективно.

У Мінську немає таких яскраво виражених кільцевих промислових зон, як, наприклад, в Санкт-Петербурзі, проте виділяються розмірами забудова МТЗ і МАЗа на сході і південно-сході і групуються вздовж залізничних шляхів промислові території у західній частині го-роду. Частка промислової забудови у сумарній площі забудови Мінська порівняно невелика для постсоціалістичного міста і становить 26,8%. Вона займає меншу відносну площу, ніж у Москві (31,6%), і тим більше, ніж у Санкт-Петербурзі (43,8%)⁴.

Узагальнюючи дані оцінки за розглянутими показниками, можна прийти до наступних висновків. Насамперед, Мінськ успадкував типові для міст колишнього СРСР особливості, як то: збільшення щільно-сті населення від центру міста до його окраїнах, високий індекс дисперсії, високу частку промислових територій. Ці особливості в цілому чинять негативний вплив на розвиток рекреаційного середовища міста, викликаючи транспортну проблему, проблему нестачі громадських, тор-податкових і рекреаційних територій у центральній частині міста. В на-варте час спостерігаються ознаки процесу трансформації, який в майбутньому має привести до зміни ситуації, що склалася. Однак сформована внутрішня структура тривалий час впливатиме на на-правління і темпи розвитку рекреаційного середовища.

Література

1. Bertaud A., Malpezzi S. The Spatial Distribution of Population in 48 World Cities: Implications for in Transition Economies. World Bank, 2003; Bertaud A. The Spatial Structures of Central and Eastern European cities: more European than Socialist? // Winds of Societal Change: Remaking Post-communist Cities: International symposium on post-communist cities the Russian and East European Center. University of Illinois, 2003.
2. Див.: Bertaud A. Op.cit.
3. Див.: Bertaud A. Op. cit.
4. Див.: Bertaud A., Malpezzi S. Op.cit.

Джерело: www.sgu.ru