Афанасьєв О.Є., к.геогр.н., доц.
Сфера розваг – важлива складова у підвищенні ефективності туристичного бізнесу:
Зб. наук. праць IV Міжнар. наук.-прак. конф. – Донецьк: ДІТБ, 2006. – С.54–59.

Індустрія ігорного бізнесу як чинник туристської атракції для території України: світовий досвід і перспективи

Відомо, що об'єкти розваг виступають одним з важливих елементів індустрії світового туризму – вони є як її невід’ємною складовою, так і чинником стимулювання до розвитку. В нашій країні, як і практично в усіх країнах СНД, ця складова туризму поки обійдена увагою туристологiв і знаходиться на початковій стадії розвитку, тільки починаючи здобувати цивілізованих рис. Між тим у всьому світі розваги, основані на азартних іграх, не тільки приносять задоволення дітям і дорослим, але й формують туристичні потоки. Саме завдяки своїй економічній ефективності, можливості майбутнього "росту" і наявності великого контингенту клієнтів (як існуючих, так і потенційних) азартні ігри заслуговують на увагу і потребують вивчення й оцінки.

Метою даної публікації є акцентуалізація уваги на ролі азартних ігор та індустрії ігорного бізнесу як аттрактивного чинника в аспекті подальшого розвитку туризму в Україні.

Завданням дослідження є проаналізувати наявний світовий досвід розвитку туризму на основі ігорного бізнесу, з’ясувати чинники цього процесу, визначити можливі позитивні й негативні риси щодо можливого створення єдиної в Україні бази розвитку ігорно-туристичної галузі на Південному березі Криму.

Виклад основного матеріалу. Азартні ігри – це важливий елемент буття людини, відомий ще з доісторичних часів. Перші задокументовані спогади про азартні ігри відносяться, як не дивно, до курортів з мінеральними дже-релами, де лікувалися, відпочивали і проводили час за грою грецькі та римські вищі шари суспільства. Поступово, і паралельно з розширенням Римської Імперії, розповсюджувалися по всьому Середземномор’ю і курортні міста, обов'язковим атрибутом яких в той час стали мінеральні джерела та азартні ігри. З тих пір поєднання туризму й ігорних закладів – невід’ємна складова рекреаційної галузі. Вперше публічний ігорний будинок був легалізований у 1626 р. у Венеції; і в той час у вищому венеціанському суспільстві з'явився звичай збиратися для найрізноманітніших зустрічей в так званих "малих будинках" чи "Casini" [2]. На протязі всіх середніх віків служителі церкви і королі здійснювали спроби викоренити азарті ігри, однак їх невдачі підтверджують міцність тяги до азартних ігор. У 1806 р. ігорний будинок вперше отримав офіціальне ухвалення державного голови – французького імператора Луї де Бонапарта. З цього часу азартні ігри стали модним хобі, а казино – місцем, де обов'язково треба було побувати кожному, хто вважав себе забезпеченою людиною [5].

В системі світового туризму найбільш давній вид розваг – азартні ігри, що не загубили своєї популярності й у наші дні, а часто виступають одним з головних мотивів туризму. В міжнародній туристичній практиці такі ігри пов'язуються з ігорним бізнесом. Загальна тенденція до їх розвитку полягає в інтернаціоналізації і охопленні населення практично всього земного шару. Розвиток ігорного бізнесу отримав найбільших розмірів в закордонних країнах, в першу чергу – економічно високорозвинених. Світовими центрами ігор у казино є Лас-Вегас (США), Лондон (Велика Британія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), курорти Баден-Баден (Німеччина), Ніцца (Франція), Сан-Ремо, Венеція, Рим (Італія), Есторіль (Португалія), Зальцбург (Австрія). Поширені вони й у країнах Карибського басейну, а також в Австралії, Південно-Східній Азії. Найбільшим казино у світі, відповідно до Книги рекордів Гіннеса, є «Берсвуд айленд казино» у Перті (Західна Австралія), а найбільшим казино в Європі – "Golden Раlасе" у Москві (Росія) [1]. Великі казино відомі не тільки іграми, але й як культурні центри. У них влаштовуються фестивалі музики й кіно, конференції, прийоми, весілля.

Казино нерідко стають основою формування центрів туризму, а в деяких країнах – і всієї економіки. Особливо тісні зв'язки склалися в них із готельними компаніями. У минулому «Холідей інн» і «Рамада», а в наші дні такі гіганти, як «Хілтон корпорейшн» і «Хайятт» проникли в ігорний бізнес – вони володіють і управляють кращими казино у світі.

В останні десятиріччя ХХ ст. спостерігався суттєвий розвиток одного з найбільш динамічних секторів – системи ігорного відпочинку. Ігорний туризм – це туристичний продукт, максимально пристосований до потреби покупця. Нині ігорний туризм характеризується наступними властивостями [4]:

– він отримав розвиток більше ніж у 122 країнах світу;
– мережа ігорного бізнесу нараховує понад 4500 компаній;
– потребам людей представлені понад 115 видів азартних ігор тощо.

Азартні ігри сьогодні – це великий бізнес, що існує як у легальній, так і нелегальній формах. Широке поширення серед легальних видів одержали ігри в казино, на тоталізаторі, а також лотереї, що ліцензуються або випускаються державою. При цьому якщо лотереї та азартні комп'ютерні ігри розраховані скоріше на місцеве населення, то казино залучають велике число туристів [4]. Введення пільг для залучення клієнтів і розширення мережі ігорних закладів сприяють збільшенню ролі ігор в житті суспільства. А створення «розважальних турне» гарантує майбутній розвиток даної сфери туризму.

В Україні цей вид сфери послуг знаходиться на початковій стадії свого розвитку. А це значить, що він є перспективним майбутнім напрямом туризму країни. У зв’язку з цим постає задача досконалого вивчення сфери азартних ігор і їх впровадження у вітчизняній економіці, перш за все в поєднанні із туристською галуззю. Цій проблемі присвячено небагато праць та публікацій, оскільки в Україні та інших країнах СНД ігорний бізнес, а тим паче, в поєднанні із туризмом, є молодою сферою послуг, а праці зарубіжних авторів найчастіше залишаються в колі недосяжності; майже відсутня будь-яка відкрита інформація з методології ведення й керування самим ігорним бізнесом. І навіть праці авторів, що ставлять за мету навчити і проконсультувати контингент людей в даній сфері, найчастіше не відповідають тим вимогам, які диктує час.

В усьому цивілізованому світі (як на заході, так і на сході) ігорний бізнес поставлений в жорсткі межі – як законодавчі, що природно з точки зору суспільних морально-етичних укладів, а також територіальні, що не менш важливо. Зокрема, ігорний бізнес дозволений перш за все на тих територіях, які не здатні ніяк «піднятися», інакше як на ігорному бізнесі й туризмі. В якості прикладів – князівство Монако, яке в силу своєї малої площі не має нічого, окрім готелів, житла й казино, Лас-Вегас в пустинному штаті Невада й т.д. [7]. В регіонах же з розвинутою економікою, особливо промисловістю, ігорний бізнес, як правило, просто заборонений. У тих же США, якщо забажається зіграти в казино, доведеться їхати або в пустелю, посеред якої виріс Лас-Вегас, або в індіанські резервації заходу. Віковий досвід західних держав непогано було б використати й в нашій країні. В цьому контексті дійсно не позбавленим сенсу є виказані окремими політиками за останні півроку ідеї щодо організації потужного туристичного центру в поєднанні із ігорною індустрією на Південному березі Криму.

Для активного розвитку міжнародного туризму на основі індустрії ігорного бізнесу необхідно враховувати певні фактори, що особливо важливі в аспекті його прибутковості. Одними із цих факторів є географічний. Сутність його полягає в оцінці ступеня розвитку подібної ігорно-туристської інфраструктури на сусідніх територіях. Так, ігорно-туристська інфраструктура у всесвітньо відомих центрах ігорного бізнесу першопочатково складалася саме на основі сприятливої зовнішньої територіальної кон’юнктури:

– у Монте-Карло (Монако) з 1863 р. – на фоні вигідного географічного положення поряд із важливими міжнародними морськими шляхами;
– у Лас-Вегасі (штат Невада, США) з 1931 р. – на тлі заборони практично в усіх штатах США та в Канаді ігорного бізнесу;
– в Сянгані (Гонконзі) та Аомені (Макао) з 30-х рр. ХХ ст. – через суворо регламентовану політику уряду КНР щодо ігорного бізнесу, а також через вигідне географічне положення, тривалий за часом колоніальний період та сучасний особливий економічний статус цих територій.

Сьогодні також є досвід створення туристських центрів на основі ігорного бізнесу саме із врахуванням географічного положення території. Прикладом може слугувати Приморський край Російської Федерації, де ігорна інфраструктура активно розвивається з орієнтацією на обслуговування туристів із Китаю.

А от щодо можливості практичного втілення проекту туристсько-ігорного центру в Криму, є багато суперечностей, основні із яких – це:

1) відсутність вільних земельних ділянок для розбудови туристсько-ігорних центрів – адже відомо, що практично уся земля на ПБК вже давно перебуває або в довгостроковій оренді, або всупереч мораторію на продаж землі, все одно приватизована;
2) національно-етнічне питання – репатрійовані кримські татари претендують саме на землі ПБК, місця їхнього компактного проживання до депортації;
3) суттєвих фінансових прибутків позбавляться ті місцеві бюджети хіба що не кожного міста та містечка України, де вже працюють казино або ігрові центри, автомати тощо; крім того, далеко не всі громадяни спроможні будуть з’їздити до Криму просто заради того, щоб пограти в автомати, тоді як витративши гроші на це у себе вдома, громадянин певним відсотком проспонсує місцевий бюджет (хоча найчастіше офіційні владні установи підтримують загальний суспільний настій про порочність цієї галузі розваг, але переважно – на словах);
4) законодавчі та морально-етичні питання щодо права кожного громадянина України, згідно зі статтями 13 та 33 Конституції, на вільне пересування територією країни та користування землею, водними ресурсами тощо в тому числі з метою відпочинку; адже навряд чи після розбудови ту-ристсько-ігорної інфраструктури широкі верстви населення зможуть безперешкодно використовувати це своє право (навіть якщо землю й буде дозволено приватизувати, на морські акваторії це не поширюватиметься, тим не менш, вільний широкий доступ до них буде перекритий);
5) питання збереження наявних історико-культурних пам’яток, адже в угоду раціональному розміщенню тих чи інших об’єктів туристсько-ігорної інфраструктури може бути втрачена значна частка цих пам’яток;
6) велика концентрація фінансових установ на порівняно невеликій території, якою є ПБК, здатна різко збільшити рівень криміногенної напруги в регіоні;
7) при концентрації усієї ігорної галузі в межах однієї території, й відповідно, заборона її діяльності на решті території держави, обов’язково призведе до виникнення мережі ігорних закладів „підпільного” характеру, що аж ніяк не сприятиме розвиткові економіки цих регіонів (прикладів такого механізму достатньо в більшості високорозвинених країнах, не говорячи вже про таку країну, як Україна, де навести лад в легальній економічній сфері – і то велика проблема);
8) і врешті-решт, саме право громадян України на користування послугами ігорних установ – це теж питання, яке потребує суспільного обговорення, адже відомо, наприклад, що у тому ж Монако громадянам цієї країни заборонено відвідувати гральні дома; повна заборона азартних ігор введена у Швейцарії, Скандинавських державах; у США Невада є єдиним штатом, де дозволені всі азартні ігри.

Доречі, мало кому відомо, що на території сучасної України, у Криму, вже був туристський центр, створений на основі ігорного бізнесу: це відомий на поч. ХХ ст. в усій Європі курорт Суук-Су із чудовим казино, що про-славилося як „Кримське Монте-Карло” (сьогодні на місці цього курорту розташований дитячий табір відпочинку „Артек”). Але і Російська Імперія тоді була значно більше інтегрованою у європейську спільноту, і географія туристських шляхів тоді була іншою. Сьогодні, при можливій організації на ПБК туристично-ігорного центру, в його діяльності ймовірніше всього прийдеться орієнтуватися саме на внутрішні, а не міжнародні, туристичні потоки, адже Крим лежить осторонь від сучасних великих міжнародних туристичних морських шляхів, а Чорне море не виконує тієї ролі транзитної акваторії, як-от, наприклад, Середземне, на його узбережжі не розміщені великі всесвітньо відомі туристські центри, шлях до яких проходив би повз Південне узбережжя Криму. Розраховано, що аби покрити тільки поточні витрати, великому казино необхідно щодня одержувати не менше 25 000 доларів чистого прибутку, що, у свою чергу, означає щоденний сумарний оборот у розмірі більше 130 000 доларів [3]. Чи в змозі Україна забезпечити такий прибуток ігорному бізнесові в Криму? Це питання має скоріше заперечливу відповідь.

Втім, Крим мало схожий на пустелю чи бідні індіанські резервації. Крим – це один з потужніших регіонів України, економічний і перспективний промисловий центр, тобто, має достатньо потенціалу для розвитку й без ігорного бізнесу, який не матиме тієї аттрактивності, як в Монте-Карло, Макао чи Гонконзі. А одним із економічних факторів розміщення ігорного бізнесу є перш за все наявність у людей, що мешкають в певному регіоні, грошей. Саме цей чинник зумовив наявне сьогодні розміщення мережі ігорних закладів в Україні – лідерами за цим показником є Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Одеса й Львів – ті великі промислові центри, де й прибутки населення вищі від середніх по країні, і які в тому числі виступають потужними центрами туризму.

Але вище проведений аналіз стосується таких класичних закладів індустрії ігорного бізнесу, як казино та ігорні дома та використовувані в них види азартних ігор (ігри серії "Колесо Фортуни" – ігрові вовчки, рулетки та ін.; карткові ігри; більярд; нарди; ігри в кістки; ігрові автомати та ін.). Але існують й інші категорії азартних ігор, зокрема, усілякі лотереї, різного роду тоталізатори, скачки, автоперегони, спортивні ігри, тощо, організацію яких часто беруть на себе як державні установи, так і приватні структури. Вони теж засновані на відчутті азарту, фінансового виграшу тощо. Навряд чи можливо буде сконцентрувати їх на одній, обмеженій ділянці території.

А от дійсно перспективним для української туристської галузі є залучення азартних ігор до круїзних поїздок – саме тут вони є одним з основних видів розваг. Під час плавання на таких судах пасажири повноцінно відпочивають і при бажанні випробують ігровий азарт. Зокрема, в світі існують навіть спеціальні плавучі казино – найбільше з них «Гранд казино Білоксі» (США) [1].

Висновки. Отже, сьогодні головні світові потоки грального туризму спрямовані до США, Австралії, Німеччини, Монако, Франції, Чехії; і втрутитися новим територіям та країнам у цю мережу є достатньо складно. В Україні ігорний бізнес, що ґрунтується на використанні азартних ігор, є молодою сферою промисловості, яка знаходиться на стадії розвитку. Тому важливою ланкою аналізу індустрії азартних ігор в аспекті її залучення до розвитку міжнародного туризму, виступає оцінка її ефективності на кожній конкретній території, розробка методик кількісної оцінки ефективності поєднання в межах певної території ігорного бізнесу й туризму, аналізу оточуючої кон’юнктури – виділення країн і територій з найбільшими перспективами і сприятливішими умовами в якості постачальників туристів для майбутнього розвитку цього бізнесу. В більшості країн ігорний бізнес є конкурентноспроможнім сектором національної економіки і часто виступає в якості її основи. Тому для території нашої країни конче необхідним є розрахунок найбільш ефективних методів ведення ігорного бізнесу в сполученні із туристичним.

Список літератури

1. Бондаренко Г.А. Гостиничное и ресторанное хозяйство: Учебно-практ. пособ. – Минск: БГЭУ, 2001. – 260 с.
2. Забаева М.Н. Экономика гостиничного хозяйства. – Н.-Новгород: изд-во «Штрих», 2001. – 97 с.
3. Лин Ван дер Ваин. Гостиничный бизнес. Учеб. пособ. – Ростов-на-Дону: «Котбус», 2001. – 134 с.
4. Сенин В.С. Индустрия туризма. Туристическая и гостиничная деятельность: Учеб. для ВУЗов. – М.: «ЭКМОС», 1999. – 320 с.
5. Энциклопедия азартных игр / Под ред. С.А. Хворостухина. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 543 с.
6. Игорный бизнес угрожает туризму Приморья // http://www.tourism.deita.ru – 30.09.2004.
7. Игроманский стандарт // http://www.antax.ru – 10.03.2006.