Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу



Адаменко Ярослав Олегович

УДК 504.61

ОЦІНКА ВПЛИВІВ ТЕХНОГЕННО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТІВ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ: НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ

Спеціальність: 21.06.01 – екологічна безпека

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора технічних наук

Івано-Франківськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, професор Рудько Георгій Ілліч, Державна комісія України по запасах корисних копалин, голова.

Офіційні опоненти:

- доктор технічних наук Яковлєв Євген Олександрович, Інститут проблем національної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, головний науковий співробітник;
- доктор технічних наук, професор Черваньов Ігор Григорович, кафедра географічного моніторингу та охорони довкілля Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, завідувач;
- доктор технічних наук, професор Семчук Ярослав Михайлович, кафедра безпеки життєдіяльності Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, завідувач.

Провідна установа: Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України (м.Львів).

Захист відбудеться “ 17 ”   листопада  200 6  р. о   11.00  годині на засіданні спеціалізованої вченої ради СРД 20.052.05 у Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу Міністерства освіти і науки України, вул.Карпатська, 15, м.Івано-Франківськ, 76019, Україна.

З дисертацією можна ознайомитись у науково-технічній бібліотеці Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, вул.Карпатська, 15, м.Івано-Франківськ, 76019, Україна.    

Автореферат розісланий “ 12 ”  жовтня  200  6  року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Паневник О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним з пріоритетних напрямків національної безпеки України є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. Екологічна безпека держави ґрунтується на законах та нормативно-правових актах України і залежить від багатьох чинників, в тому числі й від впливів діяльності об’єктів господарювання на навколишнє середовище.

Щоб по­пе­ре­д­ити погіршен­ня еко­логічної об­ста­нов­ки та вийти на норматив­но-безпечний рівень ста­ну ком­по­нентів на­вко­лиш­ньо­го се­ре­до­ви­ща, необхідне проведен­ня послідовної ефективної еко­логічної політи­ки, спрямова­ної на захист життя і здо­ров’я лю­дей, при­род­них ресурсів, шля­хом вве­ден­ня в дію екологічних законів та нормативно-правових і ме­то­дич­них документів. Невід’ємною скла­до­вою ча­с­ти­ною та­кої політи­ки у провідних країнах світу є систематич­на процеду­ра екологічної оцінки (ЕО), яка застосовується як інструмент превентивного екологічного регулювання господарської діяльності. Аналіз накопиченого міжнародного досвіду дозволяє встановити ряд загальних закономірностей, які роблять цей інструмент ефективним й мало залежним від умов конкретної країни.

Аналогом системи ЕО в Україні є екологічна експертиза, яка складається з оцінки впливів на на­вко­лишнє середо­ви­ще (ОВНС) та державної екологічної експертизи. Основним законодавчим актом в галузі ЕО в Україні є Закон України “Про екологічну експертизу” (1995), а загальні вимоги до складання розділів матеріалів ОВНС визначені у Державних будівельних нормах (А-2.2-1-2003).

Практика проведення ОВНС в Україні показала, що процедура ЕО поки що не стала процесом, який супроводжує всі стадії інвестиційного проекту, починаючи з моменту проектного задуму, як це прийнято у світовій практиці, до моменту впровадження діяльності та після реалізації проекту. Як правило, ОВНС в Україні – це окремий розділ до проектної документації, тобто оцінка впливів розпочинається, коли рішення про впровадження певної господарської діяльності вже фактично прийняте і земельна ділянка під будівництво – відведена. Тобто, ОВНС не передує прийняттю рішення, не є його складовою, а здійснюється здебільшого – постфактум. При цьому, потенціал ОВНС значно втрачає у своїй економічній значимості, зберігаючи одночасно свою екологічну сутність.

Використовуючи світовий досвід ЕО, ми розробили науково-теоретичні основи ОВНС, впровадили її на кількох підприємствах різних галузей і пропонуємо застосовувати цю процедуру в Україні. В цьому й полягає актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок досліджень тісно пов’язаний з тематикою держбюджетних науково-дослідних робіт Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, які виконувалися за рахунок фінансування Міністерства освіти і науки України: тем Д-1 “Наукові основи розробки техногенно-екологічної безпеки в нафтогазовій галузі та нетрадиційній енергетиці” (шифр держреєстрації № 0198U005853), Д-5 “Науково-методичні основи оцінки впливів об’єктів паливно-енергетичного комплексу на екологічні системи і здоров’я людини в Карпатському регіоні” (№ 0101U001665), Д-8 “Дослідження нових технологій підвищення ефективності видобування вуглеводнів, в тому числі з низькодебітних свердловин” (№ 0104U004086), а також з галузевими науково-дослідними та проектно-конструкторськими роботами ВАТ “Укрнафта” (теми №№ 536/97 “Перелік законодавчих актів та інших природоохоронних документів для підприємств нафтової промисловості України”, 518/2001 “Розробка стандарту підприємства ВАТ “Укрнафта” “Основні положення матеріалів “Оцінка впливів на навколишнє середовище при проектуванні і будівництві об’єктів ВАТ “Укрнафта””). Автором дисертації виконані за завданням нафтогазовидобувних управлінь “Надвірнанафтогаз” та “Бориславнафтогаз” розділи матеріалів ОВНС проектів розробки Бориславського, Новосхідницького, Стрильбічського, Східницького, Старосамбірського, Орів-Уличнянського, Іваниківського, Південно-Монастирецького, Мельничанського, Гвіздецького, Луквинського, Пнівського, Космацького, Рудавецького, Пасічнянського та Микуличинського нафтогазових родовищ.

Протягом 1998-2000 рр. автор був відповідальним виконавцем міждержавного американо-українського Демонстраційного для України проекту “Оцінка впливів на навколишнє середовище розробки Пасічнянського нафтогазоконденсатного родовища”, який виконувався за рахунок Федерального Бюджету США при сприянні Агентства Міжнародного Розвитку США та Представництва ООН в Україні спеціалістами ІФНТУНГ та інших організацій разом з експертами Агентства Охорони Середовища США. В 2001-2002 рр. дисертант був одним із членів творчого колективу з підготовки “Посібника до розроблення матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище” (до Державних будівельних норм А.2.2-1-2003). В 2002-2003 рр. автор був одним із ключових експертів Проекту TACIS “Вдосконалення транскордонної системи збереження природи Верховини”, в якому виконував розділ ОВНС рекреаційно-туристичного використання гори Говерли.

З 2000 р. розпочалась довготривала (продовжується і тепер) робота з ОВНС гірськолижного туристично-рекреаційного комплексу “Буковель”. Під керівництвом автора були виконані проекти ОВНС “Траси та трампліну для фрістайлу під горою Говерла”, “Малої гідроелектростанції на р.Прут вище с.м.т.Ворохта”, “Повітряної лінії електропередач ПЛ 110 кВ для зовнішнього електропостачання курорту “Буковель”.

Мета і завдання дослідження. Метою досліджень є науково-теоретичне обґрунтування процедури оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище та впровадження її в практику.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:

- провести аналіз систем процедур екологічної оцінки у провідних країнах світу та на його основі науково обґрунтувати методологію їх впровадження в Україні;
- розробити експертні математичні моделі та методологію оцінок негативних впливів на навколишнє середовище для процедури ОВНС;
- науково обґрунтувати та розробити методологію екологічної безпеки територіальних одиниць з еколого-техногеохімічним моделюванням ситуацій під дією прогнозованого впливу техногенно небезпечних об’єктів;
- розробити методологію прогнозування очікуваних екологічних наслідків з врахуванням оцінки та порівняння альтернатив при проведенні ОВНС за типами впливів;
- створити бази даних екологічної інформації стану усіх компонентів навколишнього середовища та їх змін під впливом запроектованої діяльності;
- науково обґрунтувати системи прийняття рішень з врахуванням екологічних оцінок;
- практично реалізувати запропоновану методологію процедури ОВНС для різних інвестиційних проектів господарської діяльності на території України.

Об’єкт дослідження – зміни екологічної ситуації під впливом діяльності техногенно небезпечних об’єктів.

Предмет дослідження – процес оцінки впливів на навколишнє середовище проектно-інвестиційної діяльності.

Методи дослідження базувалися на системному аналізі та загальних принципах таких як об’єктивність, причинність, актуалізм і еволюційність. З традиційних загальнонаукових методів застосовувалися: спостереження (польові дослідження), аналіз і синтез, порівняння та аналогія, узагальнення та абстрагування, моделювання і прогнозування. Також для вирішення поставлених завдань у дослідженнях використовувалися методи математичного моделювання, у т.ч. математична статистика, технологія Делфі, багатокритеріальна теорія корисності, аналітична ієрархія, багатокритеріальне ранжування. Формування баз даних екологічної інформації здійснювалося у середовищі Microsoft Excel, а при прогнозі і моделюванні екологічних ситуацій в межах впливу техногенно небезпечних об’єктів використовувалися географічні інформаційні системи у середовищі MapInfo.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад процедури оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище та шляхів її впровадження.

Автором дисертаційної роботи:

1. Вперше виконане наукове обґрунтування послідовних процедур та процесуальних етапів екологічної оцінки при проведенні ОВНС в Україні – доведено, що процедура оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище повинна починатися до початку відведення земельної ділянки під будівництво, тобто підчас інвестиційного задуму.
2. Вперше для інвестиційного процесу будівництва техногенно небезпечних об’єктів науково обґрунтований зміст та знайшли подальший розвиток етапи ЕО: “скринінг”, “скоупінг” і “оцінка та порівняння альтернатив” та розроблені моделі їх використання для оцінки впливів на навколишнє середовище.
3. Вперше розроблені теоретичні основи баз даних екологічної інформації для оцінки змін довкілля під впливом запроектованої діяльності в залежності від альтернатив.
4. Вперше теоретично обґрунтована та запропонована методологія залучення громадськості до екологічної оцінки проектованої діяльності, як інструмент прозорості та відкритості на всіх етапах інвестиційного процесу будівництва.
5. Вперше для України були реалізовані та практично впроваджені запропоновані дисертантом основні етапи процедури ОВНС для різних інвестиційних проектів господарської діяльності промислових об’єктів.
6. Запропонована методологія генералізації альтернатив для екологічної оцінки інвестиційного проекту, який здійснює перетворення множини усіх можливих альтернатив у множину доцільних альтернатив з використанням технології Делфі та методу парних порівнянь.
7. Знайшла подальший розвиток методологія оцінки екологічної ситуації та прогнозу стану складових навколишнього середовища для процедури ОВНС шляхом використання експертних математичних моделей та власної, розробленої дисертантом, системи геоінформаційного еколого-техногеохімічного моделювання.
8. Дістали подальший розвиток методи комп’ютерного картографічного моделювання стану компонентів навколишнього природного середовища на базі ГІС-технологій, як інструмент порівняння альтернативних технічних рішень при проведенні екологічної оцінки проектованої діяльності.
9. Запропонована стратегія прийняття рішення в системі ОВНС, яка базується на нечітких експертних оцінках з перетворенням їх у функції багатокритеріальної теорії корисності.

Практичне значення одержаних результатів:

1. Теоретичні положення запропонованої методології екологічної оцінки успішно апробовані та впроваджені:

- на підприємствах ВАТ “Укрнафта” при розробці проектів експлуатації нафтових та нафтогазоконденсатних родовищ Прикарпаття;
- при проектуванні нового золошлаковідвалу Бурштинської ТЕС;
- на об’єктах туристично-рекреаційного комплексу Івано-Франківської області та їх інфраструктури: траса і трамплін для фрістайлу біля гори Говерла; готельно-туристичні комплекси “Буковель”, “Бистриця”, “Хом’як”, “Гута”, “Дземброня”;
- при плануванні антропогенного навантаження на гору Говерла;
- при проектуванні міні-гідроелектростанції на р.Прут у с.м.т.Ворохта Івано-Франківської області;
- при проектуванні лінії електропередач ПЛ-110 кВ “Надвірна-перевал Столи” у Івано-Франківської області.

В означених роботах були запропоновані конкретні інженерно-технічні рішення, які успішно реалізовані на практиці при будівництві того чи іншого техногенно небезпечного об’єкту, що в свою чергу значно мінімізувало вплив діяльності на навколишнє середовище.

2. Запропонована автором методологія залучення громадськості до екологічних оцінок проектованої діяльності застосовується при проектуванні техногенно небезпечних об’єктів згідно до ДБН А.2.2-1-2003.

3. Матеріали дисертаційних досліджень широко використовуються в навчальному процесі: автором розроблені та впроваджені курси професійно-орієнтованих дисциплін “Оцінка впливів на навколишнє середовище”, “Екологічна експертиза”, “Екологічна та техногенна безпека”, “Банки екологічної інформації”, “Екологічна геологія” в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу та Інституті менеджменту і економіки “Галицька Академія” (м.Івано-Франківськ), а також при проведенні тренінг-навчання з ОВНС для керівників структурних підрозділів Мінприроди і Мінпаливенерго України, НАК “Нафтогаз України”, ВАТ “Укрнафта” разом з експертами Агентства Охорони Середовища США (1997-1999) та експертами Європейського Союзу (2002-2003).

Особистий внесок здобувача полягає у формування ідеї, мети і задач досліджень, а також розробці теоретичних засад методології оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище та шляхів її впровадження. Наукові, методичні і практичні висновки та положення, винесенні на захист, є авторськими.

В опублікованих у співавторстві роботах дисертанту належить: ідея роботи, основний зміст та концепція техногенно-екологічної безпеки, прогнозу і попередження надзвичайних ситуацій [3, 26, 53, 58]; методологія процедури ОВНС техногенно небезпечних об’єктів та споруд та результати практичного впровадження [6, 8-11, 13-18, 20, 21, 24, 27-32, 37, 40, 41, 49, 51, 52, 54, 55]; ідея роботи, розробка структур баз даних екологічної інформації і методологія використання ГІС-технологій при екологічних оцінках техногенно небезпечних об’єктів [1, 23, 25, 46, 47, 60]; окремі розділи, які стосуються територіальної характеристики природних ресурсів [5, 43, 56, 57]; методологія залучення громадськості до ОВНС [4, 39]; методика викладання дисципліни “Оцінка впливів на навколишнє середовище” у вищих закладах освіти [7, 50].

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що викладені в дисертаційній роботі, неодноразово доповідались здобувачем і обговорювались на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях та семінарах: “Стан, проблеми і пер­спективи розвитку нафтогазового комп­лексу Західного регіо­ну України” (Львів, 1995), “Екологічна культура та хімічна екологія в умовах радіації і техногенного забруднення” (Трускавець, 1997), “Нове в екології та безпеці життєдіяльності” (Санкт-Петербург, Росія, 1998), “Ресурси природних вод Карпатського регіону” (Львів, 2002, 2004, 2005), “Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) об’єктів будівництва. Регіональні, галузеві проблеми; практика проведення ОВНС” (Коктебель, 2002), “Екологічні проблеми міст і промислових зон: шляхи їх вирішення” (Львів, 2003), “Проблеми комплексного освоєння гірничовидобувних регіонів” (Дніпропетровськ-Кривий Ріг, 2003), “Стан і перспективи розробки родовищ нафти і газу України” (Івано-Франківськ, 2003), “Екологічні проблеми індустріальних мегаполісів” (Донецьк, 2004), “Інформаційні технології в управлінні туристичною і курортно-рекреаційною економікою та проблеми підготовки фахівців” (Бердянськ, 2005) та ін., а також на науково-технічних та практичних конференціях професорсько-викладацького складу та науковців Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (1992-2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 60 наукових працях, в тому числі в одному підручнику, одному посібнику до Державних будівельних норм, п’яти розділах у двох монографіях, одній брошурі, 9 статтях в наукових журналах, 29 статтях у збірниках наукових праць, 17 матеріалах та тезах конференцій, із них – в 24 фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України. Одноосібно опубліковано 14 наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, викладених на 425 сторінках основного тексту, містить 37 таблиць та 67 рисунків. Загальний обсяг ілюстрацій і таблиць – 92 сторінки. Список використаних джерел включає 213 найменувань на 21 сторінці.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Аналіз світового досвіду процедур екологічних оцінок” виконано порівняння процедур ЕО у провідних країнах Європи, Азії, Північної та Південної Америк, Африки та Австралії, на основі якого у подальших розділах науково обґрунтовані провідні процесуальні етапи екологічної оцінки для проведення ОВНС в Україні. Ще в 1987 р. Всесвітня організація з проблем навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП) визначила сталий розвиток, як задоволення потреб сьогоднішнього покоління, без загрози для потреб майбутніх поколінь. Зовнішня політика України, як незалежної, демократичної держави, спрямована на сталий розвиток всіх відносин, як зі східними, так й з західними країнами-сусідами. Більшість сучасних поглядів суспільства на розвиток держави має спрямування до вступу України в Європейський Союз (ЄС). Для цього в Україні є всі суспільно-економічні обставини, але деякі законодавчо-правові акти, ще не відповідають загальним Європейським нормам. Це стосується й природоохоронного законодавства, яке ґрунтується на екологічних оцінках.

В класичному розумінні, екологічна оцінка – це процес планування, який використовується для прогнозу, аналізу та інтерпретації значимих впливів на навколишнє середовище діяльності, яка планується, а також для забезпечення інформації, що може використовуватися в ході прийняття рішення. Метою ЕО є забезпечення того, щоб проекти, плани розвитку і т. ін. були прийнятні з точки зору збереження і мінімального впливу на навколишнє природне середовище та сталого розвитку суспільства.

Становлення і сучасний світовий розвиток методологічного напрямку з ЕО, його нагальних аспектів зв’язано, в першу чергу, з роботами Н.Лі, О.Черпа, К.Вуда, К.Кіркпатрика, К.Джорджа та ін. Вітчизняні дослідження в галузі ОВНС почалися з середини 90-х років (І.Б.Абрамов, Б.В.Солуха, С.В.Калиновський, А.Б.Крищук, В.Г.Левчій, В.О.Тихий, В.Г. Чунихин та ін).

За Н.Лі (1995), розвиток ЕО йшов „хвилеподібно”, поступово накопичуючи знання і досвід та далі здійснюючи перехід на наступний якісний рівень. Н.Лі розрізняє три стадії розвитку систем ЕО. Перша розпочалася 01 січня 1970 р. після підписання президентом США „Закону про національну політику в області навколишнього середовища” (National Environmental Policy Act), який зобов’язав федеральні відомства враховувати при прийнятті рішень екологічні наслідки запланованої діяльності; наступна хвиля пов’язана з виходом систем ЕО за межи США і поширенням її у Франції, Шотландії, Нідерландах, а 03 липня 1985 р. була оформлена Директива ЄС про ЕО, що вимагала від національних урядів включення процедури ЕО в процес прийняття рішень за певними типами проектів; третя хвиля ЕО пов’язана з підписанням в м.Еспо (Фінляндія) тридцятьма європейськими країнами, в тому числі й Україною, Конвенції „Про оцінку впливів на навколишнє середовище в транскордонному контексті” (ЄЕК, 25.02.1991). Умовою даної Конвенції є надання доступності до матеріалів з оцінки впливів проектів сусіднім державам. До середини 1998 р. більше двадцяти країн ратифікували цю Конвенцію (Україна – 19.03.1999). Остання хвиля ЕО присвячена стратегічній екологічній оцінці (СЕО) при розробці політик, програм та планів. 05 червня 2001 р. ЄС була прийнята Директива з СЕО (2001/42/ЄС). Її мета – забезпечення того, щоб екологічні наслідки реалізації планів і програм були визначені й оцінені підчас їхньої підготовки, ще до їх прийняття. Від країн, що готуються до членства в ЄС, вимагається виконання усіх означених Директив.

Дисертант виконав аналіз екологічного законодавства та процедур з ЕО Світового Банку і провідних країн усіх континентів: США, Канади, ФРН, Японії, Великої Британії, Латинської Америки та Карибського басейну, Гонконгу, Нідерландів, Данії, Фінляндії, Швеції, Ісландії, Норвегії, Ізраїлю, Південно-Африканської Республіки, Австралії та Океанії. Звичайно ж є багато відмінностей в процедурах ЕО цих країн, але спільним є те, що ЕО виконується до початку проектування і, таким чином, вона не залежна від інвестора.

Країнам, що приєдналися або готуються до вступу у ЄС (Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Туреччина) необхідно гармонізувати своє законодавство в області навколишнього середовища з директивами ЄС. В нових незалежних державах – Азербайджані, Бєларусі, Вірменії, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Росії, Таджикистані, Туркменістані, Україні, Узбекистані системи проведення ЕО є схожими, тому що вони ґрунтуються на системі державної екологічної експертизи, розробленої при колишньому Радянському Союзі. Усі ці країни заявили про своє бажання стати членами ЄС і приступили до гармонізації свого законодавства.

В Україні, як і в інших країнах бувшого СРСР, система ЕО базується на національному природоохоронному законодавстві, яке встановлює не процесуальну концепцію проведення процедур оцінок впливів, а тільки інструктує, як складати матеріали з ОВНС. Тому робота над розробкою та впровадженням процедур з ЕО в Україні є найактуальнішим питанням не тільки в галузі народного господарювання, але й в політичному спрямуванні нашої держави.

Аналіз ОВНС в Україні показав, що ЕО не є процедурою інвестиційного проекту, як це прийнято у світовій практиці. Чинними нормативними актами регламентується розробка проектної документації, в складі якої готується лише розділ “Матеріали ОВНС”. Причому, характерною особливістю цього проектного етапу є екологічна оцінка проектних рішень, коли земельна ділянка вибрана, відведена і передана інвестору у приватну власність або оренду. Тому, впливати на розміщення земельної ділянки під будівництво з боку охорони навколишнього середовища, після виконання проектних робіт, практично дуже складно. Тому дисертант розробив науково-теоретичні основи впровадження процедур ЕО в Україні з метою її сталого розвитку та гармонізації взаємовідносини між економікою, навколишнім середовищем та розвитком суспільства.

Враховуючи аналіз міжнародних процедур з ЕО та досвід автора цієї роботи, на сучасному етапі розвитку нашої держави ми пропонуємо науково-теоретичне обґрунтування впровадження ОВНС в Україні, яке викладене у другому розділі дисертації “Наукове обґрунтування впровадження провідних процесуальних етапів екологічної оцінки в Україні”.

В загальному, у процесі ЕО ми виділяємо наступні процедури: 1) попередня екологічна оцінка впливів – скринінг; 2) визначення задач екологічної оцінки – скоупінг; 3) генералізація, порівняння та вибір альтернатив; 4) оцінка параметрів навколишнього середовища; 5) пом’якшення впливів; 6) прийняття рішення. Всі стадії ЕО супроводжуються залученням громадськості та зацікавлених сторін.

В міжнародних системах ЕО скринінг – це процедура визначення необхідності проведення ЕО для конкретного проекту або діяльності. Процедура скринінгу визначає, чи вимагає діяльність, яка планується, екологічної оцінки і, якщо так, то який рівень деталізації оцінки необхідно проводити. В Україні екологічну оцінку регламентує Закон України “Про екологічну експертизу” та Державні будівельні норми (ДБН А.2.2-1-2003). Однією з особливостей цього Закону є відсутність чітко регламентованого та диференційованого підходу до об’єктів різної складності та масштабів впливу на навколишнє середовище. Вибір об’єктів для проведення ОВНС здійснюється згідно переліку екологічно небезпечних видів діяльності. Цей підхід існує і в інших країнах, але він не є достатнім та не охоплює інші види інвестиційної діяльності, які починають розвиватися в нашій державі та можуть негативно впливати на довкілля, а також не враховує типізацію можливих впливів, відношення об’єкту до екологічно чутливих зон, ймовірний масштаб впливу та вимоги зацікавлених сторін щодо проведення ЕО.

Тому, на сучасному етапі розвитку українського природоохоронного законодавства настала необхідність перегляду процесуальних рамок ЕО. Починати цей перегляд необхідно з процедур скринінгу. Враховуючи наведений аналіз світових вимог до процедур ЕО, а також власний досвід дисертанта, в цьому розділі дисертації запропонована методологія скринінгу, яка враховує кращий досвід міжнародного законодавства, оптимізує процедуру ОВНС того чи іншого проектного задуму та робить її незалежною та об’єктивною (рис. 1, а).

За результатами послідовного та відкритого використання чітких процедур скринінгу, що можуть бути запроваджені в рамках процесу ОВНС в Україні, ініціатор діяльності, ретельно приділяючи увагу усім можливим екологічним чинникам, може бути впевнений, що запропонована ним діяльність буде добре сприйнята та зрозуміла всіма зацікавленими сторонами.

Наступний етап ЕО скоупінг – це процедура визначення задач, яка дозволяє виявити проблеми, що будуть важливі для ЕО, і знімає ті, які не є важливими. Тобто, цей етап спрямовує дослідження на певне коло проблем, дозволяє встановити мету та завдання досліджень, необхідних експертів з ЕО та зацікавлених сторін, часові рамки та бюджет робіт, що в свою чергу запобігає витрати часу і коштів на непотрібні дослідження. Для України ми пропонуємо впровадити процедуру скоупінгу, яка складається з послідовних взаємопов’язаних кроків (рис. 1, б).

Як вже вказувалося вище, основна різниця між вітчизняною та міжнародними системами ЕО полягає у тому, що на Україні ОВНС виконується після вибору земельної ділянки, тобто рішення про місце, де буде впроваджена діяльність, вже прийняте. Міжнародні системи екологічної оцінки регламентують спочатку розглядати усі можливі альтернативи щодо запропонованої діяльності, з подальшою їх оцінкою та порівнянням, а вже після цього приймати рішення про доцільність будівництва техногенно небезпечного об’єкту в тому чи іншому місці.

Тому, використовуючи запропоновану дисертантом покрокову модель ЕО техногенно небезпечних об’єктів, наступним етапом є генерація, порівняння та вибір альтернатив. Поняття альтернатива визначається як засіб досягнення мети запропонованого інвестором задуму.

Як правило, для будь-якої діяльності існує дві альтернативи: запропонована діяльність та відмова від цієї діяльності. Але, в рамках запропонованого задуму, можна виділити ще декілька типів альтернатив, як, наприклад, альтернативи технологічного процесу, альтернативи розміщення об’єкту, альтернативи дизайну, альтернативи часових рамок впливу та інші, причому для кожної з них можливі варіанти впровадження діяльності.

Процедура генерації альтернатив полягає у первісному формуванні всієї множини альтернатив, базуючись на досвіді зацікавлених сторін ЕО, а також на новітніх техніко-технологічних рішеннях, що можуть привести до досягнення мети проекту. Як тільки визначені фактори, що обмежують рішення за можливістю впровадження тої чи іншої альтернативи, наступним етапом є робота з генералізації визначених альтернатив або можливих напрямків дій для рішення проблеми. Багато альтернативних рішень звичайно відомі з попереднього досвіду, стандартні і легко вписуються в критеріальні границі кращого рішення. Процедура генералізації альтернатив, як правило, може проходити у три етапи: формування, оцінка і вибір альтернатив.

Дисертант обґрунтував і запропонував методологію генералізації альтернатив для процедури оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище, яка базується на нечітких експертних оцінках, які в подальшому здійснюють перетворення множини усіх можливих альтернатив у чітку множину доцільних альтернатив (рис. 2).

Вирішуючи задачу генералізації альтернатив – вибір з невизначеної множини альтернатив чітку множину доцільних, які задовольняють мету запропонованої діяльності, дисертант розробив технологію, яка містить покрокові етапи: мозкової атаки, технології Делфі, метод парних порівнянь та прийняття рішення.

Сутність запропонованої методології полягає у наступному: застосовуючи метод мозкової атаки група експертів знаходить кардинальне нове рішення досягнення мети запропонованої діяльності, яке не апробоване, не має аналогів і тому не викликає ризиків. За результатами мозкової атаки експерти формулюють низку альтернатив, за допомогою яких можна досягти мети запропонованої діяльності (перший крок, див. рис. 2). Але, під час проведення мозкового штурму у експертів будуть виникати власні судження про ту чи іншу альтернативу, тому для нівелювання їх думок пропонується застосовувати технологію Делфі. За методом Делфі (другий крок, див. рис. 2) передбачається, що оцінка x_i альтернативи і-того експерта, залежить як від її характеристики по аспектах, в яких він не є фахівцем:

x_i = X (x₁, x₂, x_i, x_i+1, x_n), (1)

де Х – оцінка x_i альтернативи і-того експерта за не визначеними х_n аспектами.

В первинній думці експерта, ці додаткові характеристики передбачалися “в межах стандарту”. Але при відкритому обговоренні альтернативи та обміну інформацією групою експертів, подальше його судження про заплановану діяльність в межах запропонованої альтернативи, дає йому можливість скоректувати свою думку. Це і є схема консенсусу за методом Делфі.

Встановлення доцільності подальшого розгляду та оцінки альтернатив запропоновано проводити за методом парних порівнянь думок експертів (третій крок, див. рис. 2). При цьому, для усіх альтернатив встановлюється їх можлива вартість та бальна оцінка зменшення негативного впливу на навколишнє середовище та розраховується функція:

 

B_i = F (S_i), (2)

де B_i – орієнтовна вартість реалізації і-тої альтернативи;

S_i – орієнтовне зменшення негативних впливів при реалізації і-тої альтернативи.

Знаючи рівень рентабельності або суму інвестицій для запропонованого проекту (R), приймається рішення щодо альтернатив, які необхідно залишити для подальшого розгляду, оцінки та порівняння, при цьому необхідно щоб виконувалася умова (четвертий крок, див. рис. 2):

 

B = R→0, (3)

де R – рівень рентабельності або сума інвестицій для запропонованого проекту.

Таким чином, за запропонованою методологією формується визначена кількість доцільних альтернатив, які задовольняють мету інвестиційного задуму та усіх зацікавлених сторін. Розглядаючи запропоновану дисертантом стадійність процедури ЕО, наступним кроком є порівняння та оцінка альтернатив, які задовольняють мету інвестиційного задуму. Цей етап базується на таких критеріях: відповідності місцевим умовам – природним, соціальним, економічним та ін.; видах потенційного впливу на навколишнє середовище; потребах у додатковій інфраструктурі; капітальних і експлуатаційних витратах за проектом. Процедури порівняння альтернатив дають змогу приймати екологічно виправдані рішення.

Експертні прогнози альтернатив повинні містити компонентні оцінки зміни стану атмосферного повітря, поверхневих і ґрунтових вод, підземних пластових вод, ґрунтів, надр, рослинного і тваринного світу, заповідних територій, ландшафтів, техногенного і соціального середовищ. Всі ці дані повинні бути максимально виражені у кількісних оцінках. В залежності від мети проектного задуму, складності проекту, масштабів ймовірних впливів запропонованої діяльності на навколишнє середовище, в другому розділі дисертації здобувачем обґрунтовані та знайшли подальший розвиток абсолютні та відносні технології порівняння альтернатив, основним з яких є: переліки для перевірки; бальні оцінки; факторний аналіз; матриці Леопольда; методи поєднаного аналізу карт з використанням ГІС (рис. 3).

За результатами прогнозу та порівняння впливів на навколишнє середовище проводять вибір альтернативи, яка б була найбільш доцільна з точки зору охорони навколишнього середовища. При цьому інші альтернативи розглядаються в обов’язковому порядку, з метою подальшого прийняття рішення щодо впровадження запропонованої діяльності.

Проведений дисертантом у першому розділі аналіз процедур ЕО, показав ще одну відмінність між вітчизняними ОВНС та західними екологічними оцінками, яка ґрунтується на постійній участі громадськості на всіх її етапах з метою відкритості та прозорості даного процесу. Результатом цього етапу є поліпшення процесу прийняття рішень, прийнятність для зацікавлених сторін. Етап залучення громадськості вимагає значних затрат часу і зусиль, але без цього проекти рідко розробляються на надійній основі, зберігається ймовірність того, що вони викликають протести з боку зацікавленого населення. Між тим участь гро­мадсь­кості в про­цесі ОВНС в Ук­раїні має особ­ли­во ве­ли­ке зна­чен­ня че­рез те, що, на відміну від зако­но­дав­чих норм США чи ЄС, в нашій державі ОВНС го­тує не незалеж­ний від інве­с­то­ра державний природо­охо­рон­ний ор­ган, а про­ект­на організація за за­вдан­ням інве­с­то­ра.

Вітчизняний та іно­зем­ний досвід свідчать, що від інве­с­то­ра не мож­на чека­ти повністю об’єктив­но­го підхо­ду до виконання ЕО, тому що ініціатор діяльності має особ­ли­ву зацікав­леність в мінімізації ви­т­ра­чан­ня коштів на ре­алізацію пропонова­ної ним діяльності, і, перш за все, на неприбуткові для ньо­го природоохоронні захо­ди.

На­явність цих відмінно­с­тей про­те не є пра­во­вою пе­ре­шко­дою до застосу­ван­ня “західних” про­це­дур екологічної оцінки при умові до­б­ровільної зго­ди на це інве­с­то­ра та роз­роб­ни­ка про­ек­ту і не­за­леж­но­го до­норсь­ко­го фінан­су­ван­ня участі гро­мадсь­кості в про­цесі ОВНС, як це засвідчи­ли результа­ти ви­ко­на­но­го під керівництвом дисертанта “Демонстраційного про­ек­ту оцінки впли­вів на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще розробки Пасічнянсь­ко­го нафтога­зоконденсатного ро­до­ви­ща”.

В рам­ках цієї роботи в 2001 р. бу­ла ство­ре­на ро­бо­ча гру­па для напра­цю­ван­ня про­ектів змін і по­дачі їх до державних ор­ганів України, що во­лодіють пра­вом за­ко­но­дав­чої ініціати­ви. Ця група вико­на­ла си­с­тем­ний аналіз українсько­го за­ко­но­дав­ст­ва з точ­ки зо­ру імплементації вимог і пра­вил “західно­го” про­це­су ЕО в пра­во­ве по­ле Ук­раїни і предста­ви­ла роз­роб­лені нею законо­давчі пропозиції в Міністер­ст­во еко­логії і природних ре­сурсів Ук­раїни і в Комітет з еко­логічної політи­ки Вер­хов­ної Ра­ди України. Запропоновані до­пов­нення і зміни до тридцяти ста­тей п’ятьох за­конів України (“Про інфор­мацію”, “Про охо­ро­ну на­вко­лиш­нь­о­го природного се­ре­до­ви­ща”, “Про екологічну ек­с­пер­ти­зу”, “Про інве­с­тиційну діяльність”, “Про місце­ве самоврядування”) та тек­с­ту Постанови Кабіне­ту Міністрів Ук­раїни “По­ря­док про­ве­ден­ня гро­мадсь­ких слу­хань з питань об’єктів, що ста­нов­лять підви­ще­ну екологічну не­безпе­ку”).

Як результат роботи робочої групи, у квітні 2004 р. були затверджені та почали діяти нові Державні будівельні норми – ДБН А.2.2-1-2003. В цьому нормативному документі, процедура залучення громадськості відповідає європейським нормам, а в Посібнику до ДБН (одним з авторів якого є дисертант) надані основні прийоми по вивченню громадської думки та залученню громадськості в процедуру ОВНС (рис. 4).

Таким чином, проведене наукове обґрунтування провідних процесуальних етапів екологічної оцінки техногенно небезпечних об’єктів та видів діяльності для їх впровадження в Україні дасть можливість знач­но покращи­ти стан навколишнього середовища і соціаль­но-еко­номічну си­ту­ацію, оскільки ство­ряться кон­кретні пра­вові умо­ви для прийнят­тя рішень, пов’яза­них з впливом за­пла­но­ва­ної діяль­ності на довкілля, на рішен­ня що­до розміщен­ня та будівництва об’єктів, а особ­ли­во тих, що станов­лять підви­ще­ну еко­логічну небез­пе­ку.

У третьому розділі дисертаційної роботи науково обґрунтована “Методологія оцінки екологічної ситуації та прогнозу стану компонентів навколишнього середовища”, яка ґрунтується на основних принципах Закону України “Про основи національної безпеки” (2003), а саме на одному з пріоритетних напрямків – забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів.

Рівень небезпеки технічного об’єкту для довкілля і здоров’я людини може бути різним – від найнезначнішого до критичного і навіть катастрофічного. При цьому сам рівень є досить невизначеним і, як правило, відповідає первинному екологічному стану довкілля, який був до будівництва промислового об’єкту. Тому, дуже важливим є створення системи екологічної без­пеки, яка б дозволяла керувати прогнозними впливами, стежити за змінами екологічної ситуації, впроваджувати заходи мінімізації впливу та оцінювати їх. При цьому прийоми екологічного менеджменту повинні виводити підприємство на новий екологічно безпечний виток розвитку галузі.

В системі екологічної безпеки інвестиційної діяльності, що розроблена дисертантом, науково обґрунтовані чотири взаємопов’язаних блоки (рис. 5): 1) оцінка впливів на навколишнє середовище; 2) екологічний моніторинг об’єкту або діяльності в зоні його впливу; 3) екологічний аудит функціонування запланованої діяльності; 4) екологічний менеджмент. Розглянемо ці блоки послідовно.

Оцінка впливів на навколишнє середовище в галузі екологічної безпеки держави виконується для трьох видів інвестиційних задумів: стратегічна ОВНС – для політик і програм розвитку держави, промисловості або її галузі; територіальна ОВНС – для планів і проектів адміністративно-територіального розвитку; ОВНС при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Кожна з цих оцінок виконується за запропонованою вище методологією та закінчується державною інвестиційною експертизою. Запропонована автором методологія ОВНС передбачає обов’язковий розгляд та оцінку так званої “Альтернативи бездіяльності”, тобто вивчення сучасного стану навколишнього середовища в зонах ймовірного впливу та його порівняння з нормативами та стандартами якості довкілля.

Вивчення стану навколишнього середовища та встановлення ймовірних впливів, проводиться за розробленими дисертантом теоретичними основами та структурою баз даних екологічної інформації, які формуються на взаємовідношенні екологічних процесів, що відбуваються в складі природно-антропогенної геосистеми (рис. 6).

Кожна природно-антропогенна геосистема (ПАГС), складається з набору компонентів неживої природи (абіоти) – літосфери (геологічного середовища і надрових ресурсів), геофізичних полів (геофізсфери), рельєфу (геоморфосфери або територіаль­ного ресурсу), гідросфери або поверхневих і підземних водних ресурсів, атмосфери з кліматичними ресурсами; живої природи (біоти) – педосфери (ґрунтового покриву і земель­них ресурсів), фітосфери (рослинного покриву), зоосфери (тваринного світу) і соціосфери (демосфери або людської спільноти). Усі ці компоненти тісно пов’язані один з одним, взаємозумовлені і взаємозалежні, функціонували до активізації людської діяльності як єдиний природний збалансований організм.

В епоху науково-технічного прогресу на всі компоненти активно впливає техносфера, яку ство­рила людина. І наша задача: надати екологічну оцінку цьому техногенному пресу для запобігання або мінімізації екологічних змін у довкіллі під впливом проектованого об’єкту. Для цього дисертант пропонує розроблену ним теоретичні основи та структуру баз даних екологічної інформації щодо кожного з вище вказаних десяти компонентів ПАГС, які об’єднуються в комп’ютерний банк екологічної інформації. В кожній базі – від 20 до 100 екологічних показників, що мають різну динаміку: геологічне середовище змінюється досить повільно, тоді як атмосфера – багато разів на добу. Загальна кількість екологічних показників – понад 4000. На рис. 7 показана лише 1 з 10 структур баз даних. Прогнозовані зміни у стані навколишнього середовища, що викликаються конкретним впливом, можуть бути оцінені шляхом порівняння очікуваного впливу в майбутньому стану компонентів навколишнього середовища при відмові від намічуваної діяльності (вихідні умови для нульового варіанта) з передбачуваним станом цих компонентів у випадку здійснення проекту.

При прогнозуванні впливів та наслідків від запропонованої діяльності розглядаються наступні фактори: існуючий стан навколишнього середовища; поточні й очікувані тенденції розвитку галузі, діяльність якої буде впроваджена; вплив аналогічних діючих проектів; вплив інших проектів (сумісних, як складова розвитку інфраструктури загального проекту), що будуть здійснені до реалізації розглянутого проекту. Етап прогнозування впливів та наслідків базується на методології, що запропонована дисертантом.

Прогноз впливів та наслідків від впровадження тієї чи іншої альтернативи запропонованої діяльності ґрунтується на фізичних, біологічних і соціально-економічних даних і методах дослідження. Для цього використовують математичне моделювання, фізичні, соціально-культурні і економічні моделі, експерименти й експертні оцінки. Прогнозна оцінка стану навколишнього середовища визначається як сума фонової оцінки та прогнозної оцінки впливу планованої діяльності:

, (4)

де О_п – сумарна прогнозна оцінка стану навколишнього середовища для запропонованої діяльності;
О_і^ф – фонова оцінка і-того чинника навколишнього середовища;
О_і^ч – прогнозна оцінка впливу запропонованої діяльності на і-тий чинник навколишнього середовища або і-того чинника на плановану діяльність.

Виконавши порівняльний аналіз усіх можливих методологій оцінки екологічної ситуації, дисертантом розроблена найбільш ефективна методологія геоінформаційного еколого-техногеохімічного моделювання екологічних ситуацій, яка базується на застосуванні ГІС-технологій для графічного накладання оціночних карт, як на ранніх стадіях ЕО, так й при порівнянні альтернатив. Побудова результуючої карти завершується в програмному середовищі ГІС шляхом накладання відповідної таблиці середовища (шару) і вони в автоматичному режимі накладаються шарами, розміщуючись один над одним. Як результат системного аналізу, отримують комплексну картографічну модель у ГІС-середовищі, яка відображає вплив на абіотичні, біотичні, соціальні та техногенні чинники. В подальшому, ця карта дає просторове уявлення для прийняття найбільш доцільної альтернативи при проведенні ОВНС. Запропонована модель включає усі компоненти навколишнього середовища і автоматично враховує їх зміни під впливом природних і техногенних чинників.

Процес оцінки сучасного екологічного стану завершується складанням геоінформаційної еколого-техногеохімічної моделі у вигляді комплексу електронних карт як стосовно окремих компонентів довкілля і окремих елементів-забруднювачів, так і створенням синтетичної (інтегральної) карти, на якій визначаються зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, умовно сприятливі, задовільні, напружені, складні, передкризові, критичні, катастрофічні.

В третьому розділі дисертації також була вирішена одна з задач роботи, а саме розроблена методологія прогнозування очікуваних наслідків з врахуванням оцінки та порівняння альтернатив при проведенні ОВНС, яка базується на класифікації екологічних впливів та наслідків. В залежності від природно-антропогенного ресурсу, запропонована методологія враховує можливі впливи та наслідки, чинники його оцінки, а також загальні методи та засоби мінімізації негативного впливу.

Екологічна оцінка запропонованої діяльності закінчується державною інвестиційною експертизою та прийняттям рішення про впровадження діяльності. Під час впровадження виконується наступний етап системи екологічної безпеки – це екологічний моніторинг стану всіх компонентів навколишнього середовища та визначення їх змін природним шляхом і під впливом техногенного навантаження.

Залежно від запланованого сценарію розвитку взаємодії між природою, господарством і суспільством виконується прогноз змін у навколишньому середовищі та задаються необхідні екологічні обмеження господарської діяльності на території, в галузі або на підприємстві. При цьому автором пропонується два шляхи складання карт сучасної екологічної ситуації. Перший – “накладання” електронних карт по кожному визначеному інгредієнту, який впливає на навколишнє середовище, а потім і по компонентах одна на одну і отримання контурів забруднення за схемою: карти інгредієнтів забруднення компонентів навколишнього середовища – сумарна карта забруднення компонентів – інтегральна електронна карта сумарного забруднення довкілля. Другий – “накладання” електронних карт сумарних показників забруднення і визначення спільних зон забруднення всіх компонентів довкілля.

Екологічна оцінка запропонованих інженерно-екологічних рішень в межах території (Е_ЕО), де планується впровадити запроектовану діяльність та окремих компонентів ПАГС цієї території – літосфери (Е_ЛТ), геофізсфери (Е_ГФ), геоморфосфери (Е_ГМ), педосфери (Е_ПД), гідросфери (Е_ГД), атмосфери (Е_АТ), фітосфери (Е_ФС), зоосфери (Е_ЗО), демосфери (Е_ДМ) та техносфери (Е_ТХ) – залежить від багатьох чинників і є процедурою екологічного аудиту. Оцінка проводиться за функцією:

Е_ЕО, = Σ (Е_ЛТ, Е_ГФ, Е_ГМ, Е_ПД, Е_ГД, Е_ЕО, Е_АТ, Е_ФС, Е_ЗО, Е_ДМ, Е_ТХ), (5)

Наприклад, екологічний стан педосфери  (Е_ПД) залежить від її природних особливостей , а також техногенних змін , які відбулися під впливом її забруднення важкими металами , пестицидами , надлишком мінеральних добрив , нафтопродуктами , радіонуклідами та інших інгредієнтів-забруднювачів . Звідси:

(6)

. (7)

Прогноз змін екологічної ситуації залежить від різних засобів досягнення мети запропонованої діяльності, або її альтернатив та виконується шляхом визначення екологічної оцінки тієї чи іншої альтернативи, які були запропоновані для подальшого розгляду при ОВНС.

Користуючись комп’ютерними екологічними картами, можна моделювати різні екологічні ситуації в рамках однієї з альтернатив, а саме комп’ютерне картографічне моделювання виконується з використанням математичного програмного забезпечення (MAP-INFO, ARCCAD, ПАРК та ін.). Різні прогнозні моделі порівнюються з “Альтернативою бездіяльності”, визначаються розміри відхилень від фонових або порогових значень, що дає змогу прогнозувати негативні наслідки та зменшувати їх шляхом мінімізації встановлених впливів.

Завершальним етапом системи екологічної безпеки є процедура екологічний менеджмент – це керований контроль за екологічно безпечною діяльністю підприємства та реалізація запропонованих природоохоронних рішень з метою збереження навколишнього середовища та захисту населення від негативних впливів та пов’язаних з ними захворювань. Екологічний менеджмент базується на системі стандартів ISO 14000. До основних функцій екологічного менеджменту ми відносимо: обґрунтування екологічної політики і зобов’язань підприємства; планування екологічної діяльності; організація внутрішньої і зовнішньої екологічної діяльності; управління персоналом; управління впливами на навколишнє середовище та використання ресурсів; внутрішній екологічний моніторинг і екологічної аудит; аналіз і оцінка результатів екологічної діяльності; перегляд і вдосконалення системи екологічного менеджменту.

Оцінка екологічної безпеки запропонованої діяльності проводиться, базуючись на сумарній прогнозній оцінці двома шляхами:

- порівняння прогнозної оцінки (О_п) з фоновою (О^ф) для встановлення ступеню впливу запропонованої діяльності на стан території;
- прогнозна оцінка (О_п) застосовується для визначення санітарно-екологічної ємності середовища, необхідної інженерно-екологічної підготовки території для будівництва, ефективності захисних систем установок і обладнання, а також розрахунку гранично допустимих викидів і скидів.

З метою гармонічного поєднання систем ОВНС та екологічного менеджменту дисертант пропонує розроблення “Плану екологічного менеджменту” (або “Плану дій”), який містить інформацію щодо визначеної підчас ОВНС проблеми, шляхів її вирішення, часу реалізації природоохоронних заходів, методів екологічного аудиту прийнятих рішень. Такі плани розроблялися та впроваджувалися нами при ОВНС, керівником яких був дисертант.

Усе викладене дозволяє стверджувати, що запропонована система екологічної безпеки України є самодостатньою і повною моделлю, що охоплює усі можливі природні і техногенні компоненти та різноманітні впливи на них. Ця система побудована з використанням найсучасніших ГІС-технологій є інформаційно-аналітичним та прогнозно-керуючим інструментом прийняття рішення щодо впровадження інвестиційних проектів, а також дозволяє науково обґрунтовано керувати державною екологічною безпекою України в цілому, так і окремими її адміністративно-територіальними, фізико-географічними, промисловими або природно-техногенними об’єктами.

Виконаний дисертантом аналіз процедур ОВНС в Україні показав, що в нашій державі поки що методологічно не забезпечена підтримка процесу прийняття рішень, необхідних для реалізації ефективної національної природоохоронної політики. Головні причини цього – у самій методології. По-перше, у практиці реалізації ОВНС відсутній інтегральний кількісний критерій, який характеризує зміну якості навколишнього природного середовища. По-друге, все ускладнюється через нагромадження великих масивів даних щодо параметрів довкілля, які, зрештою, не узагальнюються через відсутність методологічної бази оцінок сучасної екологічної ситуації і не використовуються під час прийняття природоохоронних рішень. І тому, для вибору альтернативи і прийняття рішень в складі процедур екологічної оцінки автором запропонована методологія прийняття рішення в системі ОВНС.

Професійно прийняте рішення базується на правильному уявленні ситуації, розумінні структури і комплексного (системного) характеру її складових, врахуванні основних чинників і тенденцій, визначенні шляхів ефективного досягнення поставлених цілей.

Аналізуючи проблему прийняття рішення з екологічної оцінки та екологічної експертизи, дисертантом встановлено, що підготовка рішення здійснюється на основі усієї сукупності інформації про ситуацію, її ретельного аналізу та оцінок, при цьому генеральна роль належить визначенню мети запропонованої діяльності. Тільки після її визначення можна виявити фактори, закономірності та ресурси, які впливають на розвиток ситуації. Враховуючи вище означене, автором роботи запропонована блок-схема експертної технології прийняття рішення для процедури ОВНС (рис.8,а). Вона базується на єдиному математичному апараті – багатокритеріальній теорії корисності (БКТК) (Литвак Б.Г., 1979) з визначенням функції корисності залежно від переваг експертів. Одержані результати дозволяють оцінювати будь-які альтернативи, у тому числі і ті, що можуть виникати при подальшому їх розгляді. Запропонована методологія представлена на рис. 8,б.

Рішення щодо впровадження техногенно безпечної інвестиційної діяльності приймається з врахуванням інженерних можливостей, економічної доцільності та екологічної безпеки з врахуванням запропонованих альтернатив. Для вирішення цього завдання пропонується використовувати БКТК з розрахунком окремих функцій корисності для кожної альтернативи та критеріями за формулою:

, (8)

де P– прийняття рішення;
– функція корисності n-их альтернатив за і-тими критеріями інженерних можливостей та вимог щодо запропонованої діяльності;
– функція корисності n-их альтернатив за j-тими критеріями економічної можливостей та доцільності щодо запропонованої діяльності;
– функція корисності n-их альтернатив за k-тими критеріями екологічної безпеки щодо запропонованої діяльності.

Для того щоб визначити функцію корисності екологічної безпеки, необхідно встановити критерії проектних рішень, які формуються за регіональними, локальними та нормативними показниками (або критеріями) запропонованої діяльності. Функція екологічної безпеки базується на БКТК з розрахунком окремих функцій корисності для кожної альтернативи та критеріями за формулою:

, (9)

де U_Екол.(A_n) – функція корисності екологічної безпеки n-ої альтернативи за критеріями проектних рішень щодо запропонованої діяльності;
– функція корисності за m-ми критеріями оптимізації проектних рішень на локальному рівні;
– функція корисності за о-ми критеріями містобудівельних, санітарних і екологічних обмежень в межах території впливу запропонованої діяльності.

Кожна з означених функцій корисності (9) розраховується за критеріями нормування впливу на природне, соціальне і техногенне середовища. В загальному, пропонується встановлювати функцію нормування навколишнього середовища при впровадженні запропонованої діяльності, базуючись на БКТК з розрахунком окремих функцій корисності для кожної альтернативи та критеріями за формулою:

, (10)

де – функція корисності екологічної безпеки n-ої альтернативи за критеріями нормування навколишнього середовища;
– функція корисності за p-ми критеріями природного середовища;
– функція корисності за r-ми критеріями техногенного середовища;
– функція корисності за s-ми критеріями соціального середовища.

В свою чергу кожна з функцій корисності (10) враховує усі чинники з бази даних екологічної інформації, що розроблені автором для кожної складової навколишнього середовища:

, (11)

, (12)

, (13)

де – функція корисності n-ої альтернативи за критеріями нормування навколишнього природного середовища;
– функція корисності n-ої альтернативи за критеріями нормування навколишнього техногенного середовища;
– функція корисності n-ої альтернативи за критеріями нормування навколишнього соціального середовища;
– функція корисності за t-ми критеріями геологічного середовища;
– функція корисності за v-ми критеріями атмосферного середовища;
– функція корисності за w-ми критеріями водного середовища;
– функція корисності за x-ми критеріями ґрунтового покриву;
– функція корисності за y-ми критеріями біотосфери (рослинний покрив, тваринний світ, заповідні об’єкти);
– функція корисності за z-ми критеріями техногенного середовища;
– функція корисності за q-ми критеріями соціального середовища.

Таким чином, запропонована методологія прийняття рішення щодо впровадження екологічно безпечної діяльності побудована на єдиній гнучкій математичній теорії БКТК, яка дозволяє обґрунтувати конкретну функцію корисності. Одержані функції дозволяють оцінювати будь-які альтернативи за невизначеною кількістю критеріїв їх впливу на навколишнє середовище залежно від переваг експертів. Здобувачем пропонується користуватися БКТК для об’єктів та видів діяльності, що спричиняють масштабні впливи, а для малих інвестиційних проектів, що мають локальний вплив – технологію Делфі, яка моделює узгодження експертних оцінок.

Досвід робіт автора показує, що при виборі альтернативи експерти не завжди знаходять єдину альтернативу, яка б задовольняла всім умовам багатокритеріального аналізу. Тому дисертант пропонує повернутися на попередню стадію процесу ЕО – стадію зменшення негативних впливів. А це означає, що необхідне наукове обґрунтування нового комплексу природоохоронних заходів для всіх альтернатив та запровадження процедури вибору єдиної альтернативи спочатку. У випадку, коли компромісне рішення знайдено (експертами обрана єдина альтернатива, що відповідає умовам охорони навколишнього середовища), проводять комплексну оцінку запропонованої діяльності за обраною альтернативою.

Завершальним етапом запропонованої методології процедури оцінки впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище є розробка документації з ЕО – розділ “Матеріали ОВНС” і “Заява про екологічні наслідки” (ЗЕН) інвестиційної діяльності. Після розгляду цих документів всіма зацікавленими сторонами інвестиційної діяльності та їх обговоренням на громадських слуханнях, ЗЕН оголошується через засоби масової інформації, а проектна документація разом з матеріалами ОВНС подається на державну інвестиційну експертизу, за результатами якої інвестор приймає рішення про впровадження запропонованої діяльності.

Основні результати теоретичних досліджень дисертації були реалізовані автором при проведенні процедур ОВНС в багатьох інвестиційних проектах, що описані у четвертому розділі дисертації “Досвід проведення ОВНС в Україні”.

До екологічно небезпечних процесів, наприклад, у нафтогазовій галузі відноситься розробка родовищ нафти і газу. За понад сторічний період нафтовидобутку на Україні в межах Карпатської, Дніпровсько-Донецької і Причорноморської нафтогазоносних провінцій виникла маса складних екологічних проблем, а навколишнє природне середовище і здоров’я людей зазнали великої шкоди. Зупинити процес нафтогазовидобутку і тим самим покращити екологічну ситуацію не можливо – держава повинна нарощувати свій паливно-енергетичний потенціал. Є лише один шлях: визначити екологічну ситуацію на територіях нафтогазовидобутку, яка вже склалася, розробити науково-теоретичні та методологічні основи оцінки впливів розробки родовищ нафти і газу на навколишнє середовище та визначити межі їх екологічно-безпечної експлуатації для покращення стану навколишнього середовища і здоров’я людей.

Проведення під керівництвом дисертанта “Демонстраційного проекту оцінки впливів на навколишнє середовище розробки Пасічнянського нафтогазо-конденсатного родовища” дозволило впровадити основні принципи та ідеологію процедури екологічної оцінки західного типу в український інвестиційний проект, а саме: постійна та безперервна участь зацікавлених сторін інвестиційного проекту за участю громадськості у прийнятті рішень; залучення громадськості до екологічних оцінок різними методами; координування та контроль процесу ЕО з боку зацікавлених сторін та громадськості; розгляд альтернатив на ранніх стадіях ОВНС; обов’язковий розгляд альтернативи “Відмова від діяльності”; зосередження екологічних оцінок на проблемах та питаннях, які вказала громадськість; контроль якості проведених робіт та рецензування звітної документації; документування етапів ОВНС.

Оцінка впливу на навколишнє середовище проекту “Будівництва нового золошлаковідвалу Бурштинської теплоелектростанції” була проведена згідно вітчизняного природоохоронного законодавства з застосуванням міжнародних вимог і правил з ЕО. При детальному розгляді проблеми поводження з твердими відходами, що утворюються в процесі спалювання органічних носіїв на теплоелектростанції, та обговоренні цієї проблеми із зацікавленими сторонами проекту (в тому числі і з громадськістю), серед найбільш реально можливих та доцільних, як з боку техніко-технологічних факторів та економічних розрахунків, так і з боку охорони навколишнього середовища, були визначені тринадцять альтернатив поводження з твердими відходами виробництва. Вибір альтернативи “Західний золовідвал” вимагає узгодження плану-графіку природоохоронних заходів з органами Державної екологічної безпеки, а Бурштинська ТЕС повинна гарантувати державі та зацікавленій громадськості виконання всього комплексу природоохоронних заходів за цим проектом.

Одним з напрямків реалізації дисертаційних досліджень було впровадження системи екологічних оцінок для інвестиційних проектів, які пов’язані з розвитком туристично-рекреаційної галузі на Прикарпатті. У 2002-2003 рр. автор дисертації був одним з провідних експертів Проекту TACIS “Вдосконалення транскордонної системи збереження природи Верховини”, в якому виконував оцінку впливів антропогенного навантаження на навколишнє середовище гори Говерли. Також протягом 2000-2005 рр., автор очолював групу експертів з проектів ОВНС туристично-рекреаційного спрямування та розвитку їх інфраструктури у Карпатському регіоні, а саме траси й трампліну для фрістайлу біля підніжжя гори Говерла; малої гідроелектростанції на р.Прут в с.м.т.Ворохта; перспектив розвитку гірськолижних курортів “Буковель” і “Бистриця”; повітряної лінії електропередач ПЛ 110 кВ “Надвірна-перевал Столи”.

В процесі роботи над ЕО означених проектів дисертантом були запропоновані конкретні технічні рішення щодо кожного етапу впровадження діяльності, а також обґрунтовані місце розташування запроектованих інженерних споруд та комунікацій; в проектах ОВНС туристично-рекреаційної галузі – проведений розрахунок антропогенного навантаження на гірські територіальні одиниці.

Висновки